Операція «Вольфрам» - Эдигей Ежи - Страница 37

Останнім часом синьйор Роберто став, мабуть, трохи сентиментальним. Він попросив приятеля з Принцевих островів, аби той через свої зв'язки довідався, що зараз робить одна дівчина з Кейптауна, ім'я якої Марі Стрійдом, а друзі звуть її Марієттою.

Висловивши своє прохання, Вайсман трохи знітився і пояснив:

— Якщо не рахувати матері, то це єдина жінка, яка кохала мене безкорисливо.

Ганс Ціммерман поблажливо посміхнувся. Він добре знав: рано чи пізно кожен чоловік усвідомлює цю правду або ілюзію. Однак він твердо пообіцяв давньому приятелеві залагодити цю дріб'язкову справу.

А він завжди дотримував слова.

Через два тижні начальник пошти не міг відмовити собі в приємності особисто занести своєму другові, синьйорові Роберто, рекомендованого листа аж зі Стамбула. Гостинний господар, як завжди, зустрів сіцілійця люб'язно. Він сховав листа в кишеню, а на столі з'явилася пляшка вина, що його полюбляв начальник пошти.

Лише після того, як гість пішов, Вайсман розкрив конверт. Лист був короткий. Марі Стрійдом писала, що й досі живе сама. Її адреса не змінилась. Ось тільки місце роботи інше: тепер вона адміністратор у невеличкому готелі, розташованому в спокійному районі Кейптауна.

Цілих два тижні Роберт Вайсман ні з ким не спілкувався. Не показувався навіть у містечку нагорі. Залагоджував, мабуть, якісь справи або обмірковував плани нових торгових операцій. Справді дивно, щоб іще молодий чоловік, повний енергії і, безперечно, дуже обдарований, провадив таке самотнє життя.

Одного дня синьйор Роберто прийшов на пошту, аби послати в далекий Кейптаун досить значну суму грошей і рекомендований лист. Бачачи зацікавлення начальника пошти, він ніби байдуже проказав:

— Сподіваюсь, що незабаром матиму гостя з Південної Африки.