Українсько-французькі зв'язки в особах, подіях та легендах - Ткаченко Анатолий Федорович - Страница 124

сарро, Е.Деґа, А.Сіслей, Б.Морізо, Е.Мане. Імпресіоністи боролися

проти академізму та салонного мистецтва, виступали за відо-

браження красоти навколишнього світу та повсякденного жит-

тя. Вони вважали, що художник повинен зображати навколишній

світ так, як він його бачить та відчуває. Їм властиве життєствер-

джуюче захоплення почуттєвою красою світу, окреме місце в їх

творчості зайняла близька людині природа.

214Балавенський Федір Петрович

(1865-1943)

—

українсь-

кий скульптор. У 1896 році закінчив Київську рисувальну шко-

лу М.Мурашка, у 1903 році — Петербурзьку академію художеств

(клас В.Беклемішева). Викладав у Тбіліському (1905-1906) і Ки-

ївському

(1907-1922)

художніх училищах, Миргородському ху-

дожньо-керамічному технікумі (1922-1930). Працював в галузі

портретної і декоративно-монументальної пластики. Автор порт-

ретів Т. Шевченка, М. Лисенка, І. Котляревського; алегоричних

горельєфів на будинках у Києві.

215Шаляпін Федір Іванович

(1873-1938)

—

російський спі-

вак (бас). З дев'яти років співав у церковних хорах, з дванадця-

ти років — статист в оперних трупах, що гастролювали в Казані.

У 1891 році — соліст хору української трупи Г. Деркача, гастро-

лював з нею по містах Росії. У 1892-1893 роках навчався співу у

Д. Усатова в Тбілісі, який ввів його в український музичний гур-

ток і підготував до дебюту на оперній сцені. У 1895-1896 роках

627

співав у Маріїнському театрі (Петербурґ), у 1896-1899 роках —

у Московській приватній опері С. Мамонтова, з 1899 року — у

Великому театрі (Москва). З 1922 року жив за кордоном. Ша-

ляпін був реформатором оперного мистецтва. Виконав близько

70 партій. У 1897-1915 роках часто виступав в Україні (Київ, Оде-

са, Харків та інші міста). Виконував твори українських компо-

зиторів і українські народні пісні. Був обдарованим скульпто-

ром, художником, літератором. Про своє життя розповів у книгах

«Сторінки з мого життя», «Маска та душа». Помер у Парижі, у

1984 році прах Шаляпіна перепоховано в Москві.

216Кубізм — модерністська течія в образотворчому мистецт-

ві першої чверті ХХ століття, яка прагнула звести художній об-

раз до комбінації геометричних тіл або фігур. Основоположника-

ми кубізму були П.Пікассо і Ж.Брак, а виразником його ідей був

Г.Аполлінер. Про кубізм П.Пікассо писав: «Кубізм не мистецтво

наслідування, а мистецтво концептуальне, підняте до висот тво-

ріння».

217Футуризм

— формалістичний авангардистський напрямок

у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створи-

ти «синтетичне мистецтво майбутнього», яке відповідало б новій

добі з її технічним прогресом, новими ритмами тощо. Виник перед

Першою світовою війною.

218Сюрреалізм

— авангардистський напрямок у художній

культурі ХХ століття. Термін «сюрреалізм» (надреалізм) впрова-

див Ґ.Аполлінер. Виник у 20-х роках ХХ століття. Естетична кон-

цепція сюрреалізму являє собою суперечливе сполучення ідеа-

лістичних і суб'єктивістських філософських вчень, серед яких

основне місце належить інтуїтивізму і фрейдизму. Сюрреалісти

прагнули відтворити в літературно-художніх образах підсвідо-

мі асоціації, фантастичні марення, еротичні почуття тощо. Пер-

ша виставка сюрреалістів відбулася у 1925 році в Парижі.

219Ваґнер Вільгельм Ріхард (1813-1883)

— німецький ком-

позитор, диригент, лібретист, музичний письменник, публіцист.

У 30-40-х роках був композитором і капельмейстером в Маґде-

бурзі, Кеніґсберзі, Ризі, Парижі, Дрездені. Ваґнер — реформа-

тор оперного жанру. Основні твори: опери «Летючий голландець»

(1841), «Танґейзер» (1845), «Лоенґрін» (1850), «Тристан і Ізоль-

628

да» (1865), «Нюрнберзькі мейстерзинґери» (1868) та інші, симфо-

нії, вокальні та інструментальні композиції, 16 томів літератур-

них творів та інше.

220Елюар Поль, справжнє ім'я і прізвище Ежен Еміль Поль

Ґрендель (1895-1952) — французький поет. Учасник Руху Опору.

У 20-30-х роках приєднувався до різних формалістичних течій.

У збірках «Відкрита книга І, 1938-1940» (1940), «Відкрита книга ІІ»

(1942), «Віч-на-віч з німцями» (1942-1945) закликав до боротьби

проти гітлерівських окупантів. Після Другої світової війни видав

збірки «Політичні вірші» (1948), «Урок моралі» (1949), «Посвячен-

ня» (1950), «Фенікс» (1951).

221Лукаш Микола Олексійович (1919-1988)

— український

перекладач, лінгвіст, знавець двох десятків мов, дослідник чис-

ленних творів світової літератури, зокрема французької.

222Пікассо Пабло (1881-1973) — іспанський і французький ху-

дожник. Учасник Руху Опору у Франції. З 1904 року жив і працю-

вав у Франції. Працював в галузі живопису, графіки, скульпту-

ри, кераміки, сценографіки. Був інтерпретатором і реформатором

класичної спадщини, основоположником ряду течій авангардиз-

му (кубізму разом з Ж.Браком, неокласицизму та інших). У бага-

тьох творах художник утверджував ідеали гуманізму на засадах

переосмислення життєвих сюжетів і міфологічних мотивів. Із ве-

ликою виразністю твори Пікассо викривають війну, як спосіб вар-

варського знищення цивілізації і життя взагалі, та антилюдську

сутність фашизму і мілітаризму. Широко відомі портрети робо-

ти Пікассо: Сабартеса (1901), Гертруди Стайн (1906), А.Воллара

(1910), Ґ.Аполлінера (1917), О. де Бальзака (1952) та інших.

223Брак Жорж (1882-1963) — французький художник. З 1905

року малював пейзажі в манері фовізму. Один з основополож-

ників кубізму. Після 1917 року відійшов від цієї течії, створював

площинні картини. Відомий як графік, скульптор і театральний

художник.

224Шостакович Дмитро Дмитрович

(1906-1975)

—

російсь-

кий композитор, піаніст, педагог. До 1930 року виступав як піа-

ніст. У 1937-1941 роках — викладач Ленінградської, у 1943-1948

роках — Московської консерваторій. З 1939 року — професор.

Творам Шостаковича властиво глибоке розкриття дійсності, фі-

629

лософське узагальнення образів. Автор опер «Ніс» (за Гоголем,

1928), «Катерина Ізмайлова» («Леді Макбет Мценського повіту»

за Лєсковим, 1932, 1963), «Гравці» (за Гоголем, не закінчена); ба-

летів, музичних комедій, ораторій, 15 симфоній, симфонічних

поем, увертюр, сюїт та іншого. Написав книгу «Про свій час і про

себе. 1926-1975» (1980).

225Пер-Лашез — кладовище в Парижі. Засноване у 1804 році

на території колишнього маєтку духівника короля Людовіка ІУ

патера Лашеза (звідси назва). На ньому поховані видатні діячі

культури і науки: Ж. де Лафонтен, Ж.Б. Мольєр, Ш.Нодьє, А.До-

де, А. де Мюссе, О. де Бальзак, П.Ж. Беранже, Ф.Шопен, С.Бер-

нар, Дж. Россіні, Е.Делякруа, Ґ.Аполлінер, Д.Енґр, А.Бартос та

інші. Тут були розстріляні 27 травня 1871 року комунари, яким

установлено пам'ятник «Стіна жертв революції» («Стіна комуна-

рів», 1909, скульптор П.Моро-Вотьє). На Пер-Лашез поховані дія-

чі французького робітничого руху та багато учасників Руху Опо-

ру 1939-1945 років.

226Пастер Луї (1822-1895) — французький мікробіолог і хімік,

основоположник медичної мікробіології, імунології і стереохімії.

Закінчив Вищу нормальну школу в Парижі (1847). Учасник Ре-

волюції 1848 року. Професор Страсбурзького (з 1849) і Лілльсь-

кого (з 1854) університетів, Вищої нормальної школи (з 1857), Па-

ризького університету ( з 1867). З 1888 року і до кінця життя був