Кришталевий край - Бузько Дмитро - Страница 5

— Він каже, що хоче запропонувати вам свій винахід, — відказав поштиво секретар. Шварцберг знизав плечима.

— Це, певне, якийсь чудасій, — сказав він. — На біса здався його винахід, коли мало не всі скляні заводи стоять? Якби ще він був доктор алхімії, а не хімії, тоді інша справа. Може б, він навчив нас перетворити на золото усе те скло, від якого мало не луснуть стіни наших склепів. А втім, нехай заходить. Послухаємо.

Секретар, улесливо посміхаючись на дотепи свого хазяїна, вклонився, зник і за хвилину повернувся, пропускаючи поперед себе Грубера.

Грубер був блідий. Він хвилювався. Вирішувалася його доля. Шварцберг — володар скляних виробництв. Його слово — закон…

Шварцберг помітив хвилювання молодого вченого. Поблажлива посмішка лягла на його повні губи. Цей доктор хімії ще зовсім молодий. Юнак. Певне, в нього якась химерна фантазія.

— Сідайте, будь ласка, — запросив ученого промисловець.

Грубер сів і, чекаючи, поки хазяїн почне розмову, оглянув нашвидку кабінет. Речі, що ними оточує себе людина, визначають її вдачу. Скляний камін, скляні стільці, стіл та інші меблі… Хазяїн, видно, любить скло, якщо це не лише реклама. Це добре. З таким легше буде розмовляти… Ясне сіре світло з вікна, вітрини й жовтогарячі відблиски полум'я в каміні… Все гарне і заспокійливе.

— Я вас слухаю, — сказав досить привітно Шварцберг.

Він розглядав Грубера. Цей вчений з розумними очима йому подобався. Шкода, що доведеться його розчарувати. Зрештою, промисловець мав чуйне серце, — він, наприклад, дуже журився, що тепер його робітники, втративши роботу, голодують. Та що зробиш? Таке життя…

Підбадьорений ласкавістю хазяїна, Грубер докладно і ясно розповідав про свій винахід. Шварцберг одразу став уважним. Добре знаючи своє виробництво, він розумів, що у винаході нема ніякої фантастики…

— Ви розумієте, пане радник, — казав Грубер, — досі невідомим було найголовніше: внутрішня будова скла. Дивно, але це так. Ми обробляємо дерево, залізо, інші метали, докладно знаючи, що являють вони собою. А от скло ми робимо з прадавніх часів. Ще на єгипетських фресках ми бачимо склодувів. А що таке скло, так ми досі й не знали. І не дивно, що й досі виготовлення скла так мало відрізнялося від прадавнього способу виробництва. Мені пощастило вивчити будову скла. Фізичну й хімічну. І це дає мені змогу зробити цілий переворот у техніці виробництва. Знаючи фізичну й хімічну будову скла, я зрозумів і виклав у формулах усі ті процеси, що відбуваються в склі, коли воно топиться у печі. Ті хімічні реакції та сполуки, які відбувалися під впливом підвищення температури аж понад тисячу градусів, досі були таємницею. Ми їх не знали, а проте мусили їх регулювати, щоб мати потрібну нам якість скла. Ми робили це наосліп, навпомацки. Тепер я розкрив таємницю. Я можу цілком свідомо керувати всіма процесами. Більше того, це дає мені змогу в корені змінити саме виробництво. Знаючи точно всі хімічні процеси, що відбуваються під час утворення скла, і хімічні сполуки — наслідки цих процесів, я зміг добитися таких сполук, які дають великі температури. Ви ж бо знаєте, що є такі хімічні сполуки, які під час утворення віддають тепло, і такі, що поглинають його. Додавши певних реактивів, я викликаю високу температуру, потрібну для утворення скла. Вона не така висока, як була досі в наших скловарних печах, бо ці самі реактиви дають змогу виплавляти скло при значно нижчій температурі. Коли треба, щоб скло твердішало, я додаю нові реактиви. Ясно, що цього не можна було зробити раніше, коли невідома була будова скла. А тепер — ось вона…

Грубер розгорнув перед Шварцбергом аркуш паперу з хімічними формулами різних гатунків скла. Тут же були формули різних хімічних процесів.

— Усі ці формули я старанно перевірив на практиці, — сказав Грубер. — Вони абсолютно правильні…

Шварцберг пильно розглянув формули. Все те, що казав молодий вчений, здавалося дуже ймовірним. Добре знаючи, як варять скло, промисловець сам не раз мріяв про такий винахід. Однак, звичайно, він ніколи б не зміг зробити тієї величезної дослідницької роботи, яку виконав учений. Але чого цей вчений так невчасно взявся до свого винаходу? Коли б він його зробив років три тому, виробництво одержало б мільйонні прибутки. А тепер? Кому те скло потрібне?

Грубер скінчив свої пояснення і чекав, що скаже хазяїн. Хазяїн мовчав.

— Що ви на все це скажете? — запитав нарешті Грубер.

— Скажу, що все це дуже цікаво, — відказав Шварцберг.

— Аякже, — підхопив зраділий Грубер. — Мало сказати цікаво, — це цілий переворот у культурі людства…

— Зачекайте з цим, пане доктор, — перебив його промисловець, — я ще не все сказав. Ваш винахід, безперечно, цікавий, але не гнівайтеся на мене, коли я, знаючи добре теперішній стан промисловості, скажу вам, що ваш винахід зараз — ні до чого. Зовсім ні до чого…

— Як це — зовсім ні до чого? — ледве вимовив Грубер.

Підлога під його ногами враз обернулася на вату, весь кабінет хитнувся й поплив перед його очима. Всього сподівався молодий учений, але не такого глуму…

— Та ви не хвилюйтеся, пане доктор, — чув він ніби здаля голос промисловця. — Справа звичайна. Мало зробити винахід. Треба, щоб він був потрібен промисловості й саме в цей час…

— Та невже ж мій винахід… — почав було запально Грубер. Отямившись від першого страшного удару, він тепер був готовий боротися за свій винахід, за своє дитя до останньої краплі крові. Шварцберг владним рухом спинив його.

— Зачекайте хвилинку, пане доктор, — сказав промисловець. — Я не можу назвати вас мрійником, бо ваш винахід не химера, а цілком реальна справа. Однак ви, як і всі вчені, дуже мало розумієте життя. Подумайте самі. Зараз у нас тяжка промислова криза. Навіщо ж нам ваш винахід, який в десять, у сто разів збільшить виробництво скла, коли нам нема куди дівати те, що ми зараз маємо?

— Але ж мій винахід у десять разів, якщо не більше, здешевлює скло, — одчайдушно боронився вчений, — отже, його в десять разів більше купуватимуть, ніж зараз. Шварцберг посміхнувся.

— Відразу видно кабінетну людину, — лагідно сказав він. — Скло стане вдесятеро дешевше, значить, вдесятеро більше його купуватимуть. А навіщо? Про це ви подумали, пане доктор? Щоб ставити шибки в нових будинках, коли старі стоять порожні: нема кому наймати їх? Чи, може, скляний посуд потрібен, коли нема чого їсти-пити? Чи, може, є потреба в лікарському та лабораторному приладді, коли в нас закривають через брак коштів лікарні та школи? Скажіть мені, хіба це не так?

Грубер похилив голову. Це правда. Жорстока правда. Так що ж робити? Навіщо жити, коли в нас нема мети життя? Шварцберг відчув, що діється з молодим ученим.

— Зачекайте кілька років з вашим винаходом. Може, знову настане розквіт промисловості, тоді я перший скористаюся з нього, — потішив він його.

Надія ворухнулася була в серці юнака і знову завмерла.

Про те, що криза зробить його винахід непотрібним, він не подумав, а от звідкись він пам'ятав твердження, що капіталістичне суспільство не може уникнути криз, що вони при капіталізмі неминучі. Звідки це — Грубер не зміг би сказати.

— А зараз зовсім нема ніякої надії застосувати мій винахід? — запитав ще раз вчений. І сум, і розпач, і зневіра бриніли в його голосі.

Промисловець посміхнувся. Ох, ці вчені, ці вічні мрійники! Гадають, що їхня наука — найвища в житті.

— Бачите, якби я не був власником найбільших скляних підприємств у країні й директором тресту, — сказав промисловець ученому, — я б іще міг і зараз скористатися з вашого винаходу…

— Тобто? — мимоволі вихопилося у вченого. — Я гадав, що навпаки. Велике підприємство завжди швидше застосовує новини техніки…

— Тоді, коли в країні розквіт промислового життя, — перебив міркування свого гостя Шварцберг. — А під час кризи може статися зовсім інакше. От, наприклад, ваш винахід. Суть його в тому, що він дуже спрощує виробництво скла. Уявіть собі, що якийсь власник дрібного заводу застосовує ваш винахід. Виробництво скла йому буде коштувати вдесятеро дешевше, ніж іншим. Він зможе його дешевше продавати крамницям. Природно, що братимуть скло в нього, а не в інших промисловців.