Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон - Страница 167

— Сомс!

Сомс ледь повернув голову.

— Як ви живете? — запитав він. — Я вже двадцять років не бачив вас.

— Еге ж. А що вас привело сюди?

— Та, певно, мої гріхи, — відповів Сомс. — Ну й мазанина!

— Мазанина? Аякже! Це мистецтво ще не здобуло визнання.

— Та чи й здобуде, — сказав Сомс. — Мабуть, воно завдає страшенних збитків.

— Певна річ, завдає.

— Звідки ви знаєте?

— Це моя галерея.

Сомс вражено пирхнув:

— Ваша? То навіщо ж ви влаштували цю виставку?

— Для мене мистецтво — не торгівля бакалією.

Сомс показав на «Місто майбутнього».

— Погляньте! Хто схоче жити в такому місті чи прикрасити цією картиною своє помешкання?

Джун придивилася до картини.

— Це видіння, — мовила вона.

— Бридня!

Запала мовчанка, потім Джун підвелася. «Навіжена!»— подумав Сомс.

— Ви можете зустрітися, — сказав він їй, — із своїм зведеним братом. Він тут із жінкою, яку я колись знав. І послухайтесь моєї ради: закрийте ви цю виставку.

Джун озирнулась на нього.

— Ех ви, Форсайт! — мовила вона і помчала далі.

Її легенька, поривчаста фігурка, що зникла в одну мить, була сповнена небезпечної рішучості. Форсайт! Атож, він Форсайт! Як і вона! Але відколи вона, ще юна дівчина, привела в його дім Босіні і занапастила його життя, він не міг дійти з нею згоди, та чи вже й дійде коли! І ось він знову зустрів її, і досі неодружену, власницю галереї!.. Раптом Сомсові спало на думку, як мало він знає тепер про свою рідню. Старі тітоньки, що мешкали у Тімоті, давно повмирали; і вже немає родинної пліткарської біржі. Що всі вони робили під час війни? Син молодого Роджера був поранений, другий син Сент-Джона Геймена вбитий; старший син молодого Ніколаса одержав орден Британської імперії чи ще там якусь нагороду. Здається, всі вони пішли до війська. Цей хлопець, син Джоліона й Айріні, певно, був ще надто молодий; а його власне покоління, безперечно, вже досягло похилого віку, хоча Джайлс Геймен і став шофером у Червоному Хресті, а Джесс Геймен пішов у допоміжну поліцію — ці два Дроміо завжди любили спорт. Що ж до нього самого, то він пожертвував гроші на санітарний автомобіль, донесхочу читав газети, страшенно хвилювався, не купував одягу, схуд на сім фунтів. Що він міг іще зробити в своєму віці? Поміркувавши, він дійшов цікавого висновку, що він і його родина сприйняли цю війну зовсім по-іншому, ніж той конфлікт із бурами, який наче теж примусив імперію напружити всі сили. Щоправда, в тій давній війні його племінник Вел Дарті був поранений, Джоліонів перший син помер від черевного тифу, «два Дроміо» пішли в кавалерію, а Джун — у сестри-жалібниці; проте все те вважалося тоді чимсь надзвичайним, а от у цю війну кожний вкладав «свою частку зусиль» і робив це, як щось звичайне — принаймні так йому здавалося. Це свідчило про зростання чогось нового, а може, про занепад старого. Що ж трапилося з Форсайтами? Чи вони стали меншими індивідуалістами, чи більшими патріотами, чи меншими провінціалами? Чи, може, вони просто ненавиділи німців?.. Де ж Флер? Швидше б уже забратися звідси! Він побачив, як ті троє повернулися з сусідньої зали і пройшли попід стендом із протилежного боку. Хлопець зупинився перед Юноною. І раптом по той бік від неї Сомс побачив… свою доньку. Вона стояла, підвівши брови — нічого дивного. Сомс помітив, як Флер скоса позирає на хлопця, а хлопець на неї. Потім Айріні взяла його під руку і повела далі. Сомс бачив, як він озирнувся, а Флер подивилася вслід тим трьом, коли вони виходили із зали.

Поряд хтось весело озвався:

— Забагато каламуті, сер, чи не так?

Юнак, що подав йому хусточку, знову підійшов до нього. Сомс кивнув головою:

— Не знаю, куди ми прямуємо.

— О, не турбуйтеся, сер, — весело відповів юнак. — Вони й самі не знають.

Голос Флер сказав:

— Добридень, тату! А ось і ти!

Неначе це їй довелося його чекати.

Юнак підняв капелюха й пішов далі.

— Нічого не скажеш, — промовив Сомс, оглядаючи її з ніг до голови, — ти в мене пунктуальна!

Цей найдорогоцінніший з його набутків був середнього зросту і неяскравих тонів. Темно-каштанове волосся було коротко підстрижене; широко розставлені карі очі на тлі напрочуд ясних білків аж виблискували, коли рухалися, але в спокої здавалися майже сонними під білісінькими повіками з чорними віями, ніби застиглими в напруженому чеканні. У неї був чарівний профіль, і в обличчі ніякої схожості з батьком, крім рішучого підборіддя. Знаючи, що його погляд лагіднішає, коли він дивиться на неї, Сомс насупився, щоб зберегти незворушність, властиву кожному Форсайтові. Він знав, що дочка надто схильна користатися його слабкістю.

Взявши його під руку, Флер запитала:

— Хто це такий?

— Він підняв мою хусточку. Ми з ним поговорили про картини.

— Але ж ти не збираєшся купувати оце, тату?

— Ні, — похмуро відповів Сомс, — ні оце, ні ту Юнону, яку ти роздивлялася.

Флер потягла його за руку.

— Ой, ходімо вже! Яка жахлива виставка!

Біля виходу стояв юнак, що назвався Монтом, і його товариш. Але Сомс вивісив табличку «Вхід заборонено» і ледь відповів на його уклін.

— То кого ж ти бачила в Імоджен? — запитав він, коли вони вийшли на вулицю.

— Тітоньку Вініфред і мосьє Профона.

— А, того бельгійця! — буркнув Сомс. — Що в ньому такого бачить твоя тітка?

— Не знаю. Він чоловік з головою. І мамі він подобається.

Сомс гмукнув.

— Там був і кузен Вел з дружиною.

— Он як! — мовив Сомс. — Я гадав, вони вже давно у себе в Південній Африці.

— Де там! Вони продали свою ферму. Кузен Вел збирається об'їжджати скакових коней у Сассексі. Вони придбали чарівний старовинний маєток; і мене запрошували в гості.

Сомс кахикнув: новина була йому не до вподоби.

— А яка тепер його дружина?

— Дуже спокійна, але, здається, приємна жінка.

Сомс кахикнув знову.

— Шалапут він, твій кузен Вел.

— Ну що ти, тату! Вони страшенно люблять одне одного. Я пообіцяла приїхати до них у суботу і погостювати до середи.

— Таке вигадав — об'їжджати скакових коней! — мовив Сомс.

Кепське діло саме по собі, але він був невдоволений не через це. Якого дідька його племінник не залишився в Південній Африці? Мало Сомсові того клятого розлучення, а тут ще й племінникові надало одружитися з дочкою суперника — з однокровною сестрою Джун і того хлопця, на якого Флер тільки-но позирала з-під ручки помпи. Треба остерігатись, а то вона вивідає все про ту давню ганьбу! Стільки неприємностей зразу! Обсіли його сьогодні, наче рій бджіл!

— Не до вподоби мені ці відвідини! — кинув він.

— Я хочу подивитись на скакових коней, — мовила Флер, — і мене обіцяли повчити їздити верхи. Ти ж знаєш, кузен Вел не може багато ходити, але він чудово їздить верхи. Він хоче показати мені коней на чвалі.

— Ці ще мені перегони! — сказав Сомс. — Шкода, що війна не знищила їх остаточно. Здається мені, Вел вдався в свого батька.

— Я нічого не знаю про його батька.

— Угу, — мугукнув понуро Сомс. — Він був іподромним завсідником і скрутив собі в'язи в Парижі на якихось сходах. Твою тітоньку це врятувало від багатьох прикростей.

Сомс насупився, згадавши, як він їздив до Парижа на слідство через ті сходи шість років тому, бо Монтегю Дарті вже не міг з'явитися на нього особисто, — звичайнісінькі сходи в будинку, де грають у бакара. У його шуряка, певно, пішла обертом голова — чи то від виграшів, чи від пиятики з нагоди виграшів. Французькі слідчі дуже неуважно поставилися до справи; Сомс мав чимало клопоту.

Голос Флер перебив його думки.

— Дивися! Он люди, що були з нами на виставці.

— Які люди? — буркнув Сомс, чудово знаючи, кого вона має на увазі.

— Ця жінка справжня красуня.

— Зайдімо сюди, тут смачні тістечка, — заквапився Сомс і, притиснувши міцніше її руку, звернув до кондитерської. Таке запрошення було незвичним для нього, і він запитав трохи зніяковіло: