Зворотня сторона Демонології - Соколян Марина - Страница 52

Якось ми з Бішопом плили паромом через Дрес.

Все владналося доволі добре: Міністра відкачали, нічого, навіть зарплату підняли. ЗБОНЧ тепер монополює в своє задоволення. Люк відправився в екзиль, зате абатство було зрівняне з ґрунтом. Я поновилася в Університеті, генерал Зозуля, мій хороший друг, пролобіював це питання у Президента-Настоятеля, пояснюючи мою відсутність виконанням секретного завдання. Залякав Президента вусмерть. Бішоп тепер не викладає, звичайно, засвітився. А Бета приходить до мене на каву і скаржиться на свого бойфренда, який не дозволяє їй проявляти ініціативу, аргументуючи свою позицію залізною логікою: “мовчи, жінко, твій день — восьме березня”.

Ми з Бішопом плили через Дрес, я вже, здається, казала. Тут до нас підійшов зловісний чолов’яга і мило поцікавився:

— Ви будете Лілле Аделін?

— Ну я, чого пристав, ось мій талончик.

Він залишився незворушним навіть при вигляді такого могутнього талісмана.

— Капітан просить вас до себе.

— Теодоре, контролюйте ситуацію, — попросила я.

Мене провели до капітана, що манірно тримався однією лівою за стерно. Від обернувся і щасливо заусміхався.

— Херрі!?

— Ну, тепер ти мене впізнала?

— Так, але… я ж вас не знала до Пургаторію.

— Правильно, ми познайомилися пізніше. Пардоне, сіль тю пле, мою старечу пам’ять. Як воно?

— Живемо. Та, помирати буду, неодмінно завітаю.

— Слухай, у тебе, здається, афера була з Асмодеєм?

— Щось таке.

— Марна, звичайно, справа. Ви на мості розійшлися?

— Ага.

— Ну, ясно. Але навряд чи він зміг дійти до кінця.

— Себто?

— На той берег Стіксу. Невідомо, що там таке — ніхто ж не повертається. З усіх демонів, яких я знав, тільки твоя мати дійшла на інший берег. А всі так, бояться. Він теж, повернеться.

— Моя мати… А яка вона хоч була?

— Така ж чарівна особа, як і ти. Невротичка.

Ми ще трохи потеревенили, та наближався берег, і нам довелося розпрощатися. Я повернулася до Бішопа, який вже починав нервувати.

— Де ти вешталася?

— Та так, вела світську бесіду з Хароном. Класний чудак.

— А він мав рацію. Всі бояться невідомого. Навіть ми.

Мене просто підкинуло.

— ЩО ВИ СКАЗАЛИ?

— Що? Та я нічого не говорив. То їй Харони всякі ввижаються, то тепер — слухові галюцинації.

Я замислилася. Ну, що ж. Чого хоче жінка, того хоче Бог.

— Теодоре, як ви думаєте, чи можемо ми додати ще один маленький пункт до нашої угоди?

кінець 1998 р. — начало 1999 р.