Діти капітана Гранта (др. перевод) - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль - Страница 87

Гленарван оголосив - Айртонів план, у принципі, схвалено.

- А тепер, Джоне, - звернувся він до молодого капітана, - ви теж, напевно, погоджуєтесь, що найобачніше буде стати табором на березі річки й очікувати тут засобів переправи.

- Так, - відповів Джон Манглс, - коли наш посланець спроможеться переплисти Снові, чого ми зробити нe можемо!

Всі глянули на боцмана, котрий посміхнувся, як людина, певна себе.

- Нашому посланцеві не доведеться переправлятися через річку, - сказав він.

- Тобто як? - здивувався Джон Манглс.

- Дуже просто: він повернеться на Люкновську дорогу, і вона приведе його прямісінько до Мельбурна.

- Двісті п’ятдесят миль - пішака! - скрикнув молодий капітан.

- Верхи, - відказав Айртон. - Адже ми маємо одного цілком здорового коня. Він здолає цю відстань за чотири дні. Додайте два дні на перехід “Дункана” до затоки і ще добу, аби дістатися до нашого табору. Отже, за тиждень наш посланець повернеться сюди разом з матросами.

Майор схвально кивав головою на Айртонові слова, що аж надто здивувало Джона Манглса. Проте геть усі підтримали боцмана, і тепер ішлося тільки про здійснення цього справді добре обґрунтованого плану.

- Тепер, друзі, - сказав Гленарван, - нам залишається обрати гінця. Я не приховую - завдання його важке й небезпечне. Хто ладен піти на пожертву заради своїх товаришів? Хто відвезе нашого наказа до Мельбурна?

Вільсон, Мюльреді, Джон Манглс, Паганель і навіть Роберт зголосилися тої ж хвилини. Джон Манглс особливо наполягав, аби саме йому дали це доручення. Але тут підняв голос Айртон, котрий досі не зронив ані слова.

- Якщо ви зволите, сер, то поїду я, - сказав він. - До цих країв я призвичаївся.

Мені доводилось частенько блукати і не такими пустелями. Я виборсаюсь із скрути там, де інший загине. Тому я прошу, в спільних інтересах, послати до Мельбурна мене. Одного слова, написаного вашою рукою, досить, щоб помічник капітана мені повірив, і за шість днів, ручуся вам, я приведу яхту до Туфолдської затоки.

- Добре сказано, - мовив Гленарван. - Ви розумна й смілива людина, Айртоне, і ви доможетесь свого.

Справді, було ясно - боцман спроможеться виконати це складне завдання краще, ніж хто інший. Кожний із претендентів це розумів і відступився. Лише Джон Манглс востаннє заперечив, зауваживши, що Айртон конче знадобиться, коли розшукуватимуть сліди “Британії” й капітана Гранта. Але майор відповів, що експедиція не зрушиться з місця, поки Айртон не повернеться, і що не варто навіть говорити про поновлення без нього цих важливих розшуків. Отже, боцманова відсутність анітрохи не зашкодить справі капітана Гранта.

- Ну то виряджайтесь у дорогу, Айртоне, - мовив Гленарван. - Не баріться й повертайтеся через Ідей до нашого табору на Снові.

Очі боцмана засвітилися переможно. Він одвернувся, та хоч то була одна лише мить, Джон Манглс ухопив цей радісний полиск. Молодий капітан відчув, як підсвідомо зростає його недовіра до Айртона.

Боцман заходився лаштуватися в дорогу. Йому допомагали обидва матроси, один порався коло коня, інший готував харчі. Тим часом Гленарван писав листа до Тома Остіна. Він наказував йому негайно вирушати до Туфолдської затоки й рекомендував Айртона, як людину, що заслуговує . на цілковиту довіру. Том Остін, прибувши на східне побережжя, мав одрядити загін матросів з “Дункана” у розпорядження Айртона.

Гленарван саме збирався це написати, коли Мак-Наббс, котрий стежив за ним невідступно очима, спитав особливим тоном, як він пише ім’я Айртон.

- Звичайно, так, як воно вимовляється, - відповів Гленарван.

- Це помилка, - спокійно заперечив майор, - воно вимовляється Айртон, а пишеться Бен Джойс!

Розділ XX

“ЛАНДІЯ! ЗЕЛАНДІЯ!”

Це ім’я - Бен Джойс - справило враження грому серед ясного неба. Айртон ураз випростався. В його руці блиснув револьвер. Тої ж миті гримнув постріл. Гленарван упав. Зокола в лісі почулась стрілянина з рушниць.

Джон Манглс і матроси, приголомшені несподіванкою в першу хвилину, кинулись на Бена Джойса, але зухвалий злочинець уже зник і приєднався до своєї банди, що розсипалася по узліссю під камедними деревами.

Намет не міг захистити від куль. Довелося відступити., Легко поранений Гленарван звівся на ноги.

- До фургона! До фургона! - крикнув Джон Манглс і потяг уперед Гелену й Мері Грант, котрі небавом опинились у безпеці за збитими з грубих дощок стінками фургона.

Джон Манглс, майор, Паганель, обидва матроси схопили карабіни й приготувалися до оборони. Гленарван і Роберт залишилися з жінками, а Олбінет приєднався до гурту захисників.

Все це сталося за якусь хвилину. Джон Манглс пильно стежив за узліском. Постріли вщухли, скоро Бен Джойс з’явився серед свої ватаги. По безладній стрілянині залягла глибока тиша. Тільки подекуди над гіллям камедних дерев ще виднілися закрутки білого диму. Високі кущі гастро-лобіума не ворушились. Жодної ознаки близького нападу.

Майор і Джон Манглс пішли на розвідки аж до лісу, але нікого не побачили. Тільки численні сліди ніг виднілись на землі, та де-не-де курився запал од рушниці. Обачний майор пригасив ці димки - адже досить одної іскри, аби в цьому висхлому лісі спалахнула страшна пожежа.

- Каторжники зникли, - сказав Джон Манглс.

- Так, зникли, - озвався майор, - і це мене непокоїть. Я волів би зустрітися з ними лицем в лице. Не такий страшний тигр на рівнині, як гадюка, схована в траві. Огляньмо чагарники навкруг фургона.

Майор і Джон Манглс обшукали довкола всю місцевість. Від узлісся до берегів Снові вони не зустріли жодного каторжника. Банда Бена Джойса, здавалось, відлетіла, наче зграя лиховісних птахів. Це було надто дивно, щоб повірити у власну безпеку. Тому вирішили матися на бачності. Фургон - достеменна загрузла в глину фортеця - перетворився на осередок табору. Двоє вартових, зміняючись щогодини, стояли на чатах.

Гелена й Мері Грант потурбувалися передовсім перев’язати Гленарваному рану. В ту хвилину, коли куля Бена Джойса влучила в її чоловіка і він упав, Гелена кинулась до нього, пойнята жахом. Але, затамувавши свою тривогу, мужня жінка відвела Гленарвана до фургона. Оголили поранене плече, і майор, оглянувши його, переконався: куля тільки розірвала тканини, не зачепивши ані кістки, ані м’язів. Крові витекло багато, але Гленарван міг вільно ворушити пальцями й передпліччям, і це заспокоїло його жінку й друзів. Рану перев’язали, і Гленарван повстав проти дальшого піклування його особою. Слід було всім спільно обміркувати останні події. Мандрівники, крім Мюльреді й Вільсона, які стояли на варті, розмістилися так-сяк у фургоні й приготувалися слухати майора.

Спочатку Мак-Наббс розказав леді Гелені те, чого вона досі не знала, - про втечу банди каторжників з Пертської в’язниці, їхню появу в провінції Вікторія і участь в залізничній катастрофі біля Кемден-Бріджа. Майор показав їй придбаний в Сеймурі випуск “Австралійської й Новозеландської газети” й додав, що поліція призначила велику грошову нагороду за голову Бена Джойса, небезпечного бандита, котрий за півтора року зажив собі своїми злочинами лихої слави.

Але яким побитом Мак-Наббс упізнав цього Бена Джойса в особі боцмана Айртона?

Тут була таємниця, і всім кортіло якнайшвидше про неї дізнатися.

Відтоді, як вони вперше зустрілися, розповідав Мак-Наббс, чуття підказувало кому, що не треба довіряти Айртонові. Недовіра дедалі зростала, що більше він спостерігав незначних дрібниць. Погляд, яким боцман обмінявся з ковалем на березі Вімерри, нехіть Айртона до відвідин будь-яких міст і поселень, його наполягання швидше викликати “Дункан” на східне узбережжя, загадкова загибель доручених йому биків і коней, врешті, якась нашорошеність в його мові й рухах, - все додавалось одне до одного й збуджувало в майорові підозру. Однак до подій попередньої ночі він не зміг би висунути певного звинувачення проти боцмана.