Диво - Стіл Даніела - Страница 20

Меггі підкорилась, коли він міцніше пригорнув її. Вони присунулись ближче, мовчки дивлячись на вітрила. Їм не було чого говорити. Кожен і без того мав усе, чого хотів. Вони бажали тільки лежати поряд, дивлячись на вітрила на тлі відкритого неба.

Розділ 9

Коли тріо знову зібралось у п’ятницю на вечерю, Джек відчув, що між ними щось змінилось, але не міг збагнути, що саме. Квінн виглядав щасливішим і розкутішим, ніж протягом цих місяців. А коли Меггі сіла за стіл, її довге волосся лежало на спині розплетене. Попередню ніч вони провели разом на «Моллі Б». Вони нічим не стримували одне одного, їхній час належав їм. Але дедалі більше часу вони стали проводити разом.

І, як завжди, коли вони грали в кості, Квінн здебільшого вигравав. Джек пробув із ними до півночі, і Меггі збиралась іти додому в той час, що й він. А наступного ранку вони з Квінном знову плавали під вітрилами. Вони ніколи не кохались у чиємусь будинку, Квінн навіть і подумати не міг лягти з Меггі в те саме ліжко, яке він ділив із Джейн, отже, вони цього й не робили. Але «Моллі Б» стала для них чимось на кшталт нейтральної території, і вони стали почуватися там, як удома. Вони й самі дивувалися своїй взаємній пристрасті. Квінн не відчував такого протягом років. І, хоча сам не зізнавався в цьому, він почувався з Меггі так, ніби повернув свою молодість. Їхня пристрасть та кохання, крім усього іншого, давали їм мир і спокій. То був союз, який лікував їхні душі. Вона не чекала цього протягом минулих років, так само й він. Але обоє зустрілися в цей рятівний час.

Минув іще один місяць, коли одного вечора Джек, стоячи біля плити, нарешті збагнув усе. Він тільки не зрозумів, чому він не здогадався раніше. Сплив іще час, коли він нарешті наважився заговорити про це з Квінном.

— Я пропустив момент? — запитав він із сором’язливою посмішкою, не знаючи, як саме поставити питання про те, що так цікавило його. Квінн залишався «старшим по групі». Але ж він збирався дуже скоро відчалити.

— Про який момент ти говориш? — Він подивився на свого молодшого друга. Джек уже спитав так, ніби робив це все своє життя, і Квінн пишався ним.

— Ви і Меггі?.. Адже це правда?

— Цілком можливо, — Квінн посміхнувся й подав йому келих вина. Вони вже завершили урок, і зараз Квінн тільки шліфував свій діамант. Разом читали Роберта Фроста й Шекспіра і всіх поетів, яких любила Джейн і яких жадібно поглинав Джек. — Я не знаю, що це таке, — сказав Квінн відверто. — Що б це не було, але нам обом дуже добре, і для нас цього досить.

Йому сподобалось, як вона інстинктивно зрозуміла його, як вона дозволила йому повестись із собою, але водночас не втратила поваги до себе. Дозволити йому бути собою не становило для неї такої жертви, якою це було для Джейн — отже, він не мав відчувати свою провину. Так багато втративши у своєму житті, Меггі не чекала від нього багато. Меггі була ніжна й закохана, але разом із тим незалежна й самодостатня. Вона любила його, але її руки були розв’язані, і це було саме те, чого він хотів від неї. Він не хотів робити боляче нікому, не хотів нікого розчаровувати, як це сталось із Джейн.

— Ви кохаєте її? — спитав Джек, виглядаючи стурбованим, адже він так хотів, щоб усі були щасливі. Він помітив, якою щасливою виглядала Меггі тими днями. Вона весь час щось наспівувала у своєму саду або в домі. Протягом останнього місяця вона розцвіла, наче квітка під весняним сонцем.

— Я більше не знаю, що, власне, означає це слово, — сказав Квінн, замислено дивлячись на Джека. Той став йому майже як син. — Кохання — це слово, яке пронизує серце чоловіка, мов отруєний спис, а потім той чоловік починає отруювати все навкруги. Я більш не хочу цього робити. — Цього року він сповна усвідомив, як тяжко мучив Джейн. Вона вибачила йому, але він ніколи не вибачить собі. І він більше не хоче нікого так мучити. — Жахливі злочини робляться в ім’я кохання, як, наприклад, священні війни. Нема нічого гіршого.

— Не будьте таким суворим до себе, — зважено відповів Джек. Він добре знав, яким є Квінн.

— Я маю бути саме таким, Джеку. Інакше я буду суворим до когось іншого. Я не можу знову стати таким самим, принаймні стосовно Меггі. Вона задосить настраждалась у своєму житті. — Квінн любив її, але він сам буде останнім, хто довідається про це.

А наприкінці червня Квінн запросив її поїхати з ним до Голландії подивитись на його корабель. Навесні він бував там двічі або тричі, щоб перевірити, як ідуть справи, а цього разу він захотів показати вітрильника їй. Він оплатив їй вартість квитка. Вона вагалася, чи прийняти цей подарунок, бо для неї він був дорогим, і Квінн знав це. Він наполіг, щоб вона таки прийняла його запрошення, і Меггі була дуже схвильована, коли вони таки рушили. Вони полетіли до Лондона нічним рейсом, а звідти до Амстердама. Він забронював для них в «Амстелі» гарний двокімнатний номер. Їй здавалось, ніби вона померла й опинилась у раю. Сама ж не могла дочекатися, щоб побачити корабель. Упродовж місяців вона стільки разів бачила тільки креслення, тому й так хотіла побачити його наживо, а йому також кортіло показати його їй. Він ніби показував їй свій новий будинок.

Кілька годин вони відпочивали в «Амстелі», а по обіді вирушили в порт. В Амстердамі стояв гарний сонячний день, що, як знав Квінн, буває нечасто. Коли Меггі побачила корабель, у неї немов зупинилося серце. На кілька хвилин їй відібрало мову, очі наповнилися слізьми. За все своє життя вона не бачила нічого кращого, і то був його світ, куди він запросив її.

— О Господи, Квінне, це просто немислимо!

З того місця, звідки Меггі дивилась на нього, корабель виглядав не як вітрильник, а радше як океанський лайнер. Квінн будував його просто величезним. Вони ввійшли в гідравлічний ліфт, щоб піднятись на борт, і Меггі була вражена тим, що роботи з інтер’єру було майже виконано, і це знову нагадало їй, як скоро Квінн від’їде. Але зараз вона не думала про це, а щиро ділила з ним радість, споглядаючи його вітрильник. Він пишався тим враженням, яке все побачене справило на неї. Він навіть і не очікував, що її реакція буде такою бурхливою. Меггі виявляла щире, непідробне захоплення його виробом і надзвичайно захоплювалась ним самим. Це була його величезна справа, яку вона всім серцем підтримувала.

Другу половину дня вони провели в порту з Темом Хаккером та його синами, вони вже перейшли до інших креслень. Вони завжди чекали на нього, щоб супроводжувати його до корабля, і пропонували вдосконалення за новітніми розробками.

Квінн і Меггі вечеряли в готелі й повернулись у док на світанку наступного дня. Вона встала разом із ним дуже рано, захоплено споглядаючи все те, що траплялось їм дорогою в порт. Жінка була безмежно вдячна Квіннові за те, що він узяв її з собою. Вона знала: він показує їй усе це тому, що вона багато важить для нього. Його хвилювання було настільки відчутним, коли він знов і знов ходив по човну разом із Хаккерами. Меггі мовчки простувала за ним, слухаючи, що ж вони ще пропонували Квіннові. І вона знову дивувалась із масштабів тих робіт, які вони виконали.

Головний салон було обшито дубовими панелями, як і всі каюти. Особливо розкішною виглядала особиста каюта Квінна, а всі ванні кімнати були теж оздоблені найкращим італійським мармуром. Звичайно ж, усі палуби були обшиті деревом, і все ще тривала робота в надбудові. Сам корабель фарбували в темно-синій колір, а надбудова мала бути сріблястою. Він перебрав для яхти сотні назв і зупинився на одній — «Нічний політ», на честь книги Антуана де Сент-Екзюпері, яку Квінн дуже любив ще від своєї юності.

Меггі легко могла уявити, як він плистиме крізь ніч з одного екзотичного місця до іншого, і його самотні мандри дуже нагадуватимуть шлях пілота в нічному небі під зорями, коли мандрівник і судно зливаються в одне. Навіть сам колір корабля нагадував їй нічне небо зі сріблом зір. Це ім’я народжувалося дуже довго. І коли вони нарешті пішли, всі основні питання з Хаккерами було розв’язано.