Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 11

Процедура була болісною, та Меґі цього не помічала, бо вже звикла і навіть не пам’ятала такого ранку, коли б мати не накручувала їй волосся. Безжально й різко м’язиста рука Фіони розчісувала вузлики та сплутані клубочки, на очі Меґі набігали сльози, і вона обома руками хапалася за стілець, щоб не впасти. Йшов понеділок останнього тижня шкільних занять, і до її дня народження залишалося два дні. Вчепившись у стілець, Меґі мріяла про чайний сервіз із вербним візерунком, знаючи, що ця мрія — нездійсненна. В універмазі містечка Вахіне був один такий сервіз, і Меґі вже розбиралася в цінах настільки, щоб розуміти: його вартість далеко за межею скромних статків її батька.

Раптом Фіона видала звук настільки незвичний, що приємні роздуми Меґі вмить урвалися, а чоловіча частина родини, відірвавшись від сніданку, спантеличено повернула голови.

— Господи Ісусе! — розпачливо вигукнула Фіона.

Педді ошелешено скочив на ноги, бо ще ніколи не чув, щоб його дружина всує згадувала ім’я Господа. Вона завмерла, тримаючи пасмо доньчиного волосся в руці й занісши над ним гребінець, а обличчя її перекривила гримаса огиди й жаху. Педді та хлопці скупчилися довкола; Меґі спробувала подивитися, що ж відбувається, — і заробила запотиличник колючою стороною гребінця, від чого в її очах виступили сльози.

— Поглянь-но! — прошепотіла Фіона, піднявши пасмо до сонячного променя, щоб Педді міг роздивитися.

Густе красиве волосся блищало на сонці, мов золото, і Педді спочатку не побачив нічого. Та потім узрів якусь істоту, що марширувала собі по руці Фіони. Він теж взяв пасмо, придивився — і в поблисках сонця побачив інших істот, що заповзято займалися своїми справами: купчилися на окремих пасмах і енергійно виробляли все нові й нові купки собі подібних створінь. Волосся Меґі ворушилося, немов мурашник.

— Та в неї ж воші! — вигукнув Педді. Боб, Джек, Г’юї та Стю самі теж придивилися — і відступили на безпечну відстань; тільки Френк та Фі залишилися біля Меґі, а та сиділа, нещасно скоцюрбившись і не розуміючи, що ж вона такого скоїла. Педді важко опустився на стілець і, витріщившись на вогонь у каміні, закліпав очима.

— Це через оту дівчину-макаронницю! — нарешті видав він і люто зиркнув на Фіону. — Чортові вилупки, брудне свиняче кодло!

— Педді, як ти смієш! — вжахнулася Фіона.

— Вибач, мамцю, мою лайку, але коли думаю, як ота огидна макаронниця поділилася своїми вошами з нашою Меґі, то мені хочеться негайно податися до Вахіне і розвалити їхнє мерзотне брудне кафе! — вибухнув він і несамовито гепнув кулаком по столу.

— А що то, мамо? — нарешті насмілилася озватися Меґі.

— На, поглянь, замазуро! — відповіла мати, тицьнувши їй під носа свою руку. — Їх повно у твоєму волоссі, й ти набралася їх від отієї мерзотної макаронниці, від якої ти аж млієш! І що ж мені тепер із тобою робити?

Меґі витріщилася на маленьку істоту, що сліпо блукала голою шкірою Фіони в пошуках волохатішої території, — і заплакала.

Розуміючи все без слів, Френк розтопив котел. Педді походжав кухнею, вивергаючи прокльони, і його лють зростала з кожним поглядом на Меґі. Нарешті він підійшов до гачків на стіні біля задніх дверей, насунув на лоба капелюха і зняв із гвіздка довгий батіг.

— Фіоно, я поїду до Вахіне і скажу отому огидному італійцю, куди йому слід засунути свою смердючу рибу та смажену картоплю! Потім подамся до сестри Аґати і скажу все, що про неї думаю, бо хіба можна пускати до школи вошивих дітей!

— Обережніше, Педді! — благально вигукнула Фіона. — А що, як то не макаронниця винувата? Навіть якщо у неї теж воші, вона могла підчепити їх разом із Меґі від когось іншого.

— Дурня! — презирливо пхикнув Педді.

Він загупав сходами, і через кілька хвилин по дорозі застукотіли копита чалого коня. Фіона зітхнула і розпачливо поглянула на Френка.

— Що ж, гадаю, нам дуже поталанить, якщо він не опиниться за ґратами. Френку, ти б краще зазвав хлопців назад. Школи сьогодні не буде.

Фіона ретельно продивилася волосся кожного хлопця окремо, потім перевірила волосся Френка і попросила його зробити те саме в неї. Ознак лиха, що спіткало бідолашну Меґі, не виявилося ні в кого, та Фіона не хотіла ризикувати. Коли вода у величезному мідному котлі для білизни закипіла, Френк зняв із гачка кадіб для миття посуду і налив до половини гарячої й до половини холодної води. Потім пішов у сарай і приніс звідти непочату п’ятилітрову бляшанку з гасом, взяв із пральні брусок лужного мила і почав обробляти Боба. Голову кожного хлопця він ненадовго занурював у кадіб, виливав по кілька чашок нерозведеного гасу, а потім натирав скуйовджене волосся милом. Гас та мило страшенно пекли; хлопці завивали від болю, розтираючи очі та шкребучи почервонілі, охоплені сверблячкою голови, і клялися жорстоко помститися всім макаронникам.

Фі витягла з кошика для шитва великі ножиці. Повернувшись до Меґі, яка понад годину просиділа на стільці, не насмілюючись поворухнутися, вона стала поруч і, піднявши в руці ножиці, уставилася на прекрасний каскад волосся. А потім почала його обрізати — чиргик, чиргик — аж поки на підлозі утворилася лискуча купа довгих кучерів, а на голові у Меґі проглядали нерівні ділянки білої шкіри. З сумнівом у погляді обернулася вона до Френка.

— Може, поголити її? — спитала Фіона крізь міцно стулені губи.

Френк заперечливо виставив руку.

— Ой мамо, не треба! Звісно, не треба! Якщо її добряче полити гасом, цього вистачить. Будь ласка, не голи її!

Тож Меґі повели до кухонного столу і, нахиливши над кадібом, полили їй голову гасом і пошкребли ядучим милом залишки волосся. Коли її мучителі нарешті вдовольнилися, Меґі майже нічого не бачила, безперервно терла очі, а все її обличчя та голова вкрилися маленькими пухирцями. Френк змів обрізані кучері на аркуш паперу і спалив їх у топці котла, взяв мітлу і вимочив її у тазу з гасом. Удвох із матір’ю вони теж помили голови, охаючи від пекучого мила, а потім Френк витягнув цебро і протер кухонну підлогу розчином для миття овець.

Коли ж кухня стала стерильною, як шпиталь, вони пройшлися по всіх спальнях, познімали ковдри й простирадла з кожного ліжка, і решту дня провели за кип’ятінням, викручуванням та сушінням сімейної білизни. Матраци та подушки розвішали на тильному паркані й полили гасом, а потім як слід витіпали килимки з передпокою. До цього залучили усіх хлопців, одну лише Меґі звільнили від необхідності допомагати, бо вона потрапила в абсолютну немилість. Дівчинка заповзла за сарай і гірко заплакала. Її голова пульсувала пекучим болем від мила та пухирів; їй було так соромно, що вона навіть не поглянула на Френка, коли той прийшов і умовляв її повернутися додому, але марно.

Зрештою довелося йому тягнути малу додому силоміць, хоча та пручалася і хвицалася. А коли підвечір із Вахіне повернувся Педді, вона від страху забилася в куток. Батько, зиркнувши на острижену голову Меґі, розплакався і, важко опустившись у своє віндзорське крісло, затулив обличчя руками і погойдувався туди-сюди. А вся сім’я стояла поруч і переминалася з ноги на ногу, бажаючи лише одного: провалитися на місці, аби цього не бачити. Коли Фіона помітила, що Педді потроху отямлюється, вона заварила чаю і налила йому.

— Що сталося у Вахіне? — спитала вона. — Тебе так довго не було.

— Ну, спершу я почастував отого мерзенного макаронника батогом і вкинув його в годівницю для коней. Потім я помітив Маклеода — він саме стояв біля своєї крамниці й спостерігав; тож я розповів йому в чім річ. Маклеод покликав із бару кількох хлопців, і ми вкинули у годівницю весь виводок отих макаронників та й полили їх рідиною для миття овець. Далі я подався до школи, щоб побачитися з сестрою Аґатою, і, мушу сказати, вона клялася власного головою, що нічого такого не помітила. Вона витягнула оту дівчинку-італійку з-за парти, щоб перевірити її волосся, і, ясна річ, там було повнісінько вошей. Сестра Аґата відіслала її додому і наказала не повертатися до школи, аж поки її волосся не стане чистим. Я змусив її, а також сестер Деклан та Катерину передивитися всіх дітей у школі, й серед них виявилося багато завошивлених. Самі сестри чесалися, як навіжені, коли гадали, що на них ніхто не дивиться.