Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 20
Педді зніс Фіону з «Вахіне» на руках, за ним зійшов Френк із малюком, потім Меґі з валізою, а далі подибали хлопці, ступаючи важко й невпевнено, бо кожен із них ніс той чи інший вантаж. Вони прибули до Пірмонта (ця назва їм нічого не говорила) туманним зимовим ранком наприкінці серпня 1921 року. За залізним ангаром пристані витягнулася довжелезна низка таксомоторів; Меґі витріщилася на них, роззявивши рота, бо їй іще ніколи не доводилося бачити скільки автомобілів одночасно в одному місці. Педді якось примудрився запхати їх усіх в одне таксі, водій якого зголосився відвезти їх до Народного палацу.
— Саме те, що тобі потрібно, друже, — сказав він Педді. — Бо то є готель для робочого люду, де хазяйнує Армія спасіння.
Вулиці повнилися автомобілями, котрі сновигали туди-сюди, а коней було обмаль. Клірі зачудовано визирали з вікон таксі на високі цегляні споруди та вузькі звивисті вулиці, заворожені швидкістю, з якою натовпи людей то зливалися докупи, то розчинялися, немов виконували якийсь химерний міський ритуал. Від Веллінгтона вони були у захваті, але порівняно з Сіднеєм він скидався на маленьке провінційне містечко.
Поки Фіона відпочивала у одній із незчисленних кімнат курятника, який персонал Армії спасіння любовно називав Народним палацом, Педді подався до Центрального вокзалу, щоби довідатися про поїзд до Джилленбоуна. Хлопці вже оклигали і зволіли піти разом із ним, бо їм було сказано, що вокзал розташований неподалік, а по дорозі до нього — суцільні крамниці, серед яких є та, де торгують льодяниками з морської цибулі. Заздрячи їхній жвавості, Педді здався, бо був непевен, чи витримають його ноги таку пішу подорож після трьох днів морської хвороби. Френк та Меґі залишилися з Фіоною та малюком; хоча їм теж кортіло піти, але турбота про здоров’я матері переважила. А Фіона, опинившись на суші, й справді швидко приходила до тями. Вона впоралася з мискою супу і над’їла шматочок грінки, які приніс їй добрий ангел у чепчику Армії спасіння.
— Фіоно, якщо ми не виїдемо цього вечора, то наступного потяга нам доведеться чекати цілий тиждень, — повідомив Педді, повернувшись із вокзалу. — То як — ти витримаєш, якщо ми вирушимо сьогодні увечері?
Фіона, тремтячи, сіла і сперлася на подушку.
— Витримаю.
— Гадаю, нам треба почекати, — вперто заперечив Френк. — Мені здається, що мама ще недостатньо видужала, щоб їхати далі.
— Ти не розумієш, Френку: якщо ми пропустимо сьогоднішній потяг, нам доведеться стирчати тут цілий тиждень, а в моїй кишені недостатньо грошей, щоб оплатити наше тижневе перебування в Сіднеї. Австралія — велика країна, і ми їдемо в місце, куди поїзди не ходять кожного дня. Ми зможемо добратися до Даббо будь-яким із потягів, що вирушають завтра вранці, але тоді нам доведеться чекати пересадки на поїзд місцевого сполучення, а мені сказали, що в такому разі буде набагато більше мороки, аніж тепер, коли нам треба лишень трохи поквапитися, щоби встигнути на вечірній експрес.
— Я ж сказала, що витримаю, Педді, — повторила Фіона. — Зі мною ж Френк та Меґі, і все буде гаразд. — І вона благально уставилася поглядом на Френка — мовчи, мовляв.
— Тоді я надішлю Мері телеграму, щоб вона зустрічала нас завтра увечері.
Центральний вокзал виявився найбільшою спорудою, у якій коли-небудь бувала родина Клірі. Широкий скляний циліндр, здавалося, і відбивав, і поглинав шум і гам, який здіймали тисячі людей, що чекали всередині побіля своїх потертих і перев’язаних мотузками валіз і безперервно позирали на гігантське табло, в яке працівники вносили зміни вручну, орудуючи довгими палицями. У дедалі густішій вечірній темряві вони втрапили у натовп, але намагалися тримати в полі зору сталеві ворота зі спірального дроту, що вели на п’яту платформу. Вони були зачинені, але на них висіла велика вивіска зі зробленим рукою написом: «Джилленбоунський поштовий». На першій та другій платформах метушня провіщала скоре відправлення брісбенського та мельбурнського нічних експресів, до яких через шлагбаум линули натовпи пасажирів. Невдовзі настала і їхня черга — ворота під натиском натовпу розчахнулися, і люди поквапилися до потяга.
Педді знайшов для них порожнє купе другого класу, старших хлопців посадовив біля вікна, а Фіону, Меґі та малого — біля ковзних дверей, що вели до довгого коридору, який сполучав купе між собою. Час від часу в купе зазирали люди з виразом надії на обличчі, яку змінював переляк від такої кількості малих дітей. Буває, що чисельність родини інколи стає її в пригоді.
Ніч була досить холодною, довелося розгортати картаті шотландські ковдри, прив’язаних із зовнішнього боку до кожної валізи. Вагон не опалювався, однак вздовж підлоги лежали сталеві ящики з гарячим попелом, що випромінювали тепло; втім, ніхто й не очікував, що вагон опалюватиметься, бо в Австралії та Новій Зеландії ніщо й ніколи не опалювалося.
— А нам далеко їхати, татку? — поцікавилася Меґі, коли потяг рушив, погойдуючись та постукуючи колесами на безкінечних стиках рейок.
— Набагато далі, аніж здавалося на нашому атласі, Меґі. Аж шістсот десять миль. Ми будемо там завтра під вечір.
Хлопці аж охнули від несподіванки, але відразу ж забули цю неприємну новину, як забачили буяння казкових електричних вогнів; всі скупчилися біля вікна і витріщалися в нього, поки потяг пролітав перші милі, а будинки танули вдалині. Швидкість зросла, вогні порідшали, а потім взагалі зникли, і їх замінили струмені іскор, які проносив повз вікно шалений вітер. Коли Педді вивів хлопців із купе, щоб Фіона змогла погодувати малого, Меґі заздрісно подивилася їм услід. Їй, мабуть, не судилося бути серед хлопців, бо малюк порушив плин її життя і прикував до господарства міцно, як і матір. «Та я й не нарікаю», — терпляче запевняла вона себе. Гарольд — такий милий маленький парубійко, головна радість у її житті, до того ж Меґі було приємно, що матуся ставиться до неї, як до відповідальної дорослої жінки. Що змушувало маму народжувати та ростити дітей — невідомо, але результат був прекрасний. Вона віддала малюка Фіоні; потяг невдовзі зупинився зі скреготом та вищанням і простояв кілька годин, немов переводячи дух після тривалого забігу. Їй страх як хотілося розчинити вікно і визирнути надвір, але в купе ставало дедалі холодніше, не допомагав навіть гарячий попіл у ящику на підлозі.
З коридору увійшов Педді з чашкою паруючого чаю для Фіони, і та поклала наїженого й сонного малого на сидіння.
— Де це ми? — спитала вона.
— У місцині, що зветься Верховина. Нам причеплять іще один локомотив, щоб потяг зміг піднятися до Літгоу — так сказала дівчина з буфету.
— Скільки я маю часу на чай?
— П’ятнадцять хвилин. Френк принесе тобі бутербродів, а я подбаю, щоб хлопці не сиділи голодні. Наступна зупинка — місце під назвою Блейні — буде пізно уночі.
Ця новина викликала у Меґі надзвичайне збудження; вона допила материну чашку гарячого солодкого чаю і жадібно заковтнула бутерброди, які приніс їй Френк. Він вмостив Меґі на довге сидіння поруч із малюком, ретельно укрив її ковдрою, а потім зробив те ж саме Фіоні, яка розпростерлася на протилежному сидінні. Стюарт та Г’юї повкладалися на підлозі між сидіннями, але Педді сказав Фіоні, що піде з Бобом, Френком та Джеком до іншого купе поговорити з якимись стригалями; там вони й заночують. У вагоні було набагато приємніше, ніж у каюті корабля — сиди собі й слухай, як торохтять колеса під ритмічне пихкання двох локомотивів, як завиває вітер у телеграфних дротах, як час від часу з шаленою швидкістю чмихають паровози, коли їхні колеса ковзають похилими рейками, відчайдушно намагаючись у них вчепитися; нарешті Меґі заснула.
А вранці вони з побожним захватом та страхом витріщалися на ландшафт настільки чужий та незвичний, що їм раніш і на думку не спало б, що подібне могло існувати на одній планеті разом із Новою Зеландією. Так, тут теж були похилі пагорби, але окрім них ніщо більше не нагадувало про домівку. Усе було брунатне й сіре — навіть дерева! Немилосердне сонце встигло пофарбувати озиму пшеницю в золотаво-сріблясті кольори, миля за милею її стебла колихалися й гнулися під вітром, лише подекуди перемежовані посадками тонких покручених дерев із блакитним листям та запиленими купами охлялих сірих чагарників. Фіона стоїчно оглядала цей краєвид, не міняючи виразу свого обличчя, а в очах бідолашної Меґі бриніли сльози. Все таке жахливе й широченне — ні тобі паркану, ні хоча б невеличкої смужки зелені.
- Предыдущая
- 20/168
- Следующая

