Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 40

Виходить, бути дорослою жінкою та матір’ю — це до біса важко: скільки практичних міркувань потрібно тримати в голові!

— Меґі, йди додому і скажи матері, що у тебе почалися крововиливи. Попроси її показати тобі, що в таких випадках треба робити.

— А у мами теж трапляються крововиливи?

— Вони трапляються у кожної здорової жінки. Але під час вагітності вони припиняться і почнуться знову лише після того, як народиться немовля. Саме завдяки припиненню менструацій жінки й дізнаються, що вони вагітні.

— А чому вони припиняються під час вагітності?

— Не знаю. Справді не знаю. Вибач, Меґі.

— А чому кров виходить із моїх сідниць, отче?

Він досадливо витріщився на ангела, який відповів йому умиротвореним поглядом, анітрохи не переймаючись жіночими проблемами. Отець Ральф потрапив у делікатне становище. Дивно: чому Меґі так наполегливо намагається про все дізнатися, адже зазвичай вона така стримана! Однак він усвідомлював, що тепер став для дівчинки джерелом знань того, про що вона не зможе прочитати в книжках, він не міг виявляти перед нею ані найменшої ознаки ніяковості. Бо добре її знав. Інакше вона замкнеться у собі, й більше ніколи й нічого у нього не спитає.

Тому священик спокійно і терпляче пояснив:

— Кров виходить не з твоїх сідниць, Меґі. А з прихованого отвору попереду, який має стосунок до дітей.

— Ой, ви хочете сказати, що саме з того отвору вони й з’являються? — мовила Меґі. — А я завжди хотіла знати — звідки ж вони з’являються?

Він весело вишкірився і зняв її з п’єдесталу.

— Ну от і розібралися. Тепер ти знаєш, Меґі, звідки беруться діти?

— Ой, знаю, — відповіла Меґі з поважним виглядом, радіючи, що знає хоч щось. — Вони з’являються у жінок, отче.

— А коли вони у них з’являються?

— Коли жінкам забажається.

— І хто ж тобі про це розповів?

— Ніхто. Я сама здогадалася, — відповіла дівчинка.

Отець Ральф заплющив очі й сказав сам собі, що його ніяк не можна вважати боягузом за те, що він облишив цю тему і не став її розвивати. Так, він співчував Меґі, але більше нічим не міг їй допомогти. Хорошого потрошку.

7

Невдовзі Мері Карсон мало виповнитися сімдесят два, і вона задумала влаштувати на Дрогеді найгучніший за п’ятдесят років прийом. Її день народження припадав на початок листопада, коли було вже жарко, але ще терпимо — принаймні для корінних мешканців Джилленбоуна.

— Не забувайте, місіс Сміт, — прошепотіла Мінні. — Ой, не забувайте! Третього листопада народилася сама Вона!

— Ти про що, Мінні? — спитала економка. Кельтська загадковість Мінні справляла негативний вплив на її міцні й непорушні англійські нерви.

— Невже ви не знаєте? До того ж це означає, що Вона народилася під знаком скорпіона, еге ж? Жінка-скорпіон. Оце так!

— Найменшої гадки не маю, про що ти кажеш, Мін!

— А про те, що скорпіон — найгірший знак, під яким може народитися жінка, моя люба місіс Сміт. Бо ж ці жінки — діти диявола, ось як! — витріщилася на неї Кет і перехрестилася.

— Якщо чесно, Мінні, то ви з Кет — дурепи і верзете дурниці, — відказала місіс Сміт, анітрохи не вражена.

Але збудження наростало і наростало. Стара павучиха, що причаїлася у своєму кріслі у самісінькому центрі павутини, видавала нескінченний потік наказів: зробити те, зробити се, оце — витягнути з комори, а оте — до комори покласти. Двоє служниць-ірландок збивалися з ніг, натираючи срібло та миючи вишукану порцеляну виробництва фірми «Гевіленд», перетворюючи каплицю знову на кімнату для прийому і наводячи порядок у сусідніх із нею приміщеннях.

Стюарт і група чорноробів у компанії менших хлопчаків Клірі, які не стільки допомагали, скільки заважали, косили та підстригали галявину, смикали на клумбах бур’яни і кропили водою тирсу на верандах, щоб прибрати пил з іспанських кахлів та висохлу крейду з підлоги, аби там можна було танцювати. Аж з самого Сіднея мав приїхати оркестр Кларенса О’Тула; звідти мали привезти устриць та креветок, крабів та омарів; а помічницями довелося найняти на тимчасову роботу кількох жінок із Джилі. Увесь район — від Рудна Гуніш до Інішмаррі та Бугели гудів як вулик у передчутті великої події.

Поки мармурові коридори відлунювали незвичними їм звуками переміщуваних предметів та вигуками людей, Мері Карсон пересунулася зі свого крісла з підголівником до письмового стола, поклала перед собою аркуш пергаменту і, вмочивши ручку в чорнильницю, почала писати. Вона анітрохи не сумнівалася і не робила навіть пауз, роздумуючи, куди поставити кому чи крапку. За останні п’ять років Мері Карсон подумки ретельно відшліфувала кожну фразу до повної стилістичної бездоганності. їй не довелося довго писати: лише два аркуші, та й то — добра чверть другого залишилася чистою. Але, закінчивши останнє речення, вона на мить завмерла у своєму кріслі. Письмовий стіл із висувною поверхнею стояв біля вікна, тому Мері Карсон мала змогу визирнути на галявину, повернувши голову. Сміх, що почувся знадвору, змусив її це зробити, спочатку лінькувато, а потім — заціпенівши од люті. Чорти б забрали його та об’єкт його одержимості!

Отець Ральф навчав Меґі їздити верхи; народжена в селянській родині дівчина ніколи не їздила в сідлі, і священик взявся усунути цей недолік. Як це не дивно, але дівчата з бідних сільських родин нечасто їздили верхи, бо верхова їзда була розвагою багатих молодих жінок як на селі, так і у місті. А такі дівчата, як Меґі, могли керувати тарантасом, підводою, запряженою ваговозами, навіть тракторами та зрідка легковиками, а от їздити верхи на конях нагода їм випадала нечасто. Бо придбати для доньки доброго коня коштувало надто дорого.

Отець Ральф привіз із Джилі високі еластичні черевики та твідові бриджі для верхової їзди і шумно гепнув їх на кухонний стіл у будинку Клірі. Педді, дуже здивований, відірвався від звичної пообідньої книжки.

— А що то ви привезли, отче? — поцікавився він.

— Верховий одяг для Меґі.

— Що?! — ошелешено вигукнув Педді.

— Що? — пискнула Меґі.

— Верховий одяг для Меґі. Скажу вам чесно, Педді, ви телепень. Ви — спадкоємець найбільшої й найбагатшої ферми в Новому Південному Уельсі, але так і не дозволили своїй доньці хоч раз проїхатися верхи на коні! Як тоді, по-вашому, вона займе гідне місце поруч із міс Кармайкл, міс Гоуптон та місіс Ентоні Кінґ? Усі вони прекрасно їздять верхи. Меґі має навчитися їздити верхи — як у дамському, так і в звичайному сідлі, ви мене чуєте? Розумію, ви занята людина, тому я сам навчу Меґі, подобається це вам чи ні. Якщо ж це завадить їй виконувати хатні обов’язки, то що ж, вважайте, що вам не пощастило. Кілька годин щотижня Фіоні доведеться обходитися без Меґі — і все. Заперечення не приймаються.

Одного не міг Педді — це сперечатися зі священиком; а Меґі захотілося приступити до навчання негайно. Роками вона виношувала це бажання, одного разу навіть боязко попросила про це свого батька, але він майже відразу забув про її прохання, а Меґі вирішила, що то він у такий спосіб їй відмовив — і більше ніколи йому про це не нагадувала. Вона страшенно зраділа можливості навчатися верхової їзди під наглядом отця Ральфа, але радості своєї вона не виказала, бо її побожне ставлення до священика переросло в палке, суто дівчаче захоплення. Знаючи, що їхня близькість є неможливою, вона дозволяла собі розкіш мріяти про нього — як він її обніматиме, цілуватиме… На цьому її мрії й закінчувалися, бо вона й гадки не мала, що бувало після обіймів та поцілунків. А якби знала, що негоже мріяти таке про священика, то навряд чи знайшла б спосіб приструнити себе і більше про таке не думати. Найкраще, що могла вдіяти Меґі — це зробити так, щоб він і гадки не мав про її думки.

Коли Мері Карсон глянула у вікно вітальні, отець Ральф та Меґі виходили зі стайні, що розташовувалася з тильного боку особняка, подалі від будинку старшого скотаря. Робітники ферми їздили верхи на худих та кістлявих скотарських конях, які жодного разу в житті не бували в стайні, а переминалися собі з ноги на ногу в загорожі, коли їх готували заганяти худобу, або щипали собі травичку на пасовиську, коли їх відпускали відпочити. Але на Дрогеді були й стайні, хоча користувався ними лише отець Ральф. Там Мері Карсон тримала двох породистих скакунів виключно для потреб отця Ральфа. Про те, щоб він їздив на кістлявих фермерських конях, і мови бути не могло. Коли священик спитав її, чи можна Меґі теж користуватися її кіньми, вона не змогла відмовити, бо дівчина була її племінницею, і священик мав рацію: Меґі має навчитися пристойно триматися у сідлі.