Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 43
Педді з Фіоною і досі були там, але щойно пробило дванадцять, Боб та Джек відразу ж пішли, прихопивши з собою Меґі. Ані Фіона, ані Педді цього не помітили, бо веселилися досхочу, їхні діти не вміли танцювати, а вони уміли і танцювали. Загалом — один з одним, і отцю Ральфу, який за ними спостерігав, вони несподівано здалися гармонійною парою, можливо, через те, що Фіоні та Педді рідко випадало відпочити і насолодитися спілкуванням. Він не пригадував, щоб коли-небудь бачив їх без дітей, завжди з ними була хоч одна дитина, і йому подумалося, що батькам великих родин доводиться сутужно, бо вони не мають змоги побути на самоті удвох, хіба що у спальні, де вони вже за правом могли зайнятися чимось іншим, а не розмовами. Педді — той завжди був веселий та бадьорий, але Фіона цього вечора аж сяяла; тож коли Педді, через відчуття обов’язку, ходив запрошувати на танець дружину якогось скватера, їй не бракувало кавалерів; жінки набагато молодші за неї понуро сиділи на стільцях попід стінами кімнати, а Фіону постійно запрошували танцювати.
Однак нечасті й нетривалі були ті моменти, коли отець Ральф мав змогу спостерігати за подружжям Клірі. Відчувши себе на десять років молодшим, коли Меґі пішла, він помітно пожвавішав і ошелешив панянок Гоуптон, Маккейл, Гордон та О’Мара, блискуче станцювавши танець блекботом із міс Кармайкл. Але відразу ж після цього він запросив до танцю бідолашну некрасиву міс П’ю, а оскільки атмосфера вже була невимушеною і сповненою поблажливості, то ніхто й не здумав докоряти священику. Навпаки, його доброту та ініціативність із достоїнством оцінили і захоплено обговорювали. Ніхто з батьків не міг закинути отцю Ральфу де Брикасару, що їхня донька не змогла з ним потанцювати. Ясна річ, не був би цей прийом приватним, священик не наважився б вийти на танцмайданчик, але так приємно було бачити, як такий імпозантний чоловік досхочу веселився, скориставшись можливістю, котра випадала йому дуже рідко.
О третій ранку Мері Карсон підвелася і позіхнула.
— Ні-ні, продовжуйте веселитися, якщо я втомилася — а я справді втомилася, — то можу піти спати, що й збираюся зробити. Але ще багато є випивки й закуски, а оркестру заплатили грати допоки хтось виявлятиме бажання танцювати. Невеличкий шум тільки заколише мене, і я швидше засну. Отче, допоможіть мені, будь ласка, піднятися сходами.
Коли вони вийшли з кімнати для прийомів, Мері Карсон не повернула до величних сходів, а натомість повела священика до вітальні, важко спершись йому на руку. Двері туди були зачинені; вона дала священику ключ і, почекавши, поки він відімкне замок, пройшла поперед нього всередину.
— Це був чудовий вечір, Мері, — сказав він.
— Мій останній.
— Не кажіть цього, моя люба.
— А чому? Я втомилася жити, Ральфе, і я збираюся зупинитись. — В її суворих очах з’явився глузливий вираз. — Ви сумніваєтеся в моїх словах? Понад сімдесяти років я робила саме те, що мені хотілося і коли мені хотілося, тому коли смерть гадає, що саме їй дано визначати час моєї подорожі на той світ, то вона помиляється. Я помру тоді, коли сама схочу, і це, до речі, не буде самогубством. Саме наше бажання жити дає нам сили смикатися й далі противитися смерті, Ральфе, але припинити жити зовсім неважко — якщо жити більше не хочеться. Я втомилася і я справді хочу зупинитись. Отак просто.
Він теж втомився; але не від самого життя, а від безконечної потреби тримати лице, від клімату, від браку друзів зі спільними інтересами, від самого себе. Кімната слабо освітлювалася лампою в коштовному рубіновому склі, яка кидала прозорі пурпурово-червоні тіні на обличчя Мері Карсон, надаючи сатанинського виразу її й без того лиховісним кістлявим рисам. Його ноги й спина боліли; він давно так багато не танцював, хоча завжди пишався тим, що йшов нога в ногу з останніми примхами танцювальної моди. Йому вже тридцять п’ять, він мав католицький титул провінційного монсеньйора, але в церковних колах впливу не набув. Його кар’єра скінчилася, так і не розпочавшись.
О, мрії молодості! Нестримний нерозсудливий язик юності, запальність молодої вдачі! Він виявився недостатньо сильним і не витримав випробування. Але він більше не повторить цієї помилки, ніколи…
Священик знервовано завовтузився і зітхнув; а який сенс? Подібна нагода ніколи більше не трапиться. Час відверто поглянути фактам в обличчя, час кинути безплідні мрії та сподівання.
— Ральфе, ви пам’ятаєте, я сказала, що візьму над вами гору, що переможу вас вашою ж зброєю?
Сухий старечий голос різко вирвав його із задумливості, навіяної втомою. Він поглянув на Мері Карсон і всміхнувся.
— Люба Мері, я ніколи не забуваю того, що ви кажете. Не знаю, що я робив би без вас впродовж останніх семи років… Без вашої кмітливості, вашої злобності, вашої проникливості…
— Якби я була молодшою, то повелася б з вами інакше, Ральфе. Ви навіть не уявляєте, як би мені хотілося викинути ось із цього вікна тридцять років мого життя. Якби до мене прийшов диявол і запропонував мені продати йому душу за можливість знову стати молодою, я б ані секунди не вагалася і продала б її, не відчувши через цю оборудку ніяких дурних докорів сумління, як отой старий ідіот Фауст. Але диявола немає. Знаєте, я не можу змусити себе повірити в Бога чи диявола. Жодного разу я не бачила ані крихти доказів, які б свідчили про їхнє існування. А ви?
— Ні, не бачив. Але вірування не тримається на доказах існування, Мері. Воно тримається на вірі, а віра є наріжним каменем Церкви. Без віри нічого не буває.
— Дуже ефемерний і так само непереконливий догмат.
— Можливо. Гадаю, віра народжується і в чоловікові, й у жінці. Мушу зізнатися, що для мене особисто — це безперервна боротьба, але я не здаюся.
— Мені хотілося б вас знищити.
Він розсміявся, його блакитні очі злегка посіріли у світлі лампи.
— О, моя люба Мері! Я добре це знаю.
— А ви не здогадуєтеся чому?
До нього підкралася лячна ніжність і мало не заповзла йому в душу. Але він вчинив їй відчайдушний опір.
— Знаю чому, і, повірте, Мері, мені страшенно шкода.
— Окрім вашої матері, скільки жінок любили вас?
— Я не певен, що моя мати любила мене. Вона дійшла до того, що почала мене ненавидіти. Як і більшість жінок. Мені більше личило б ім’я Іпполіт.
— Ага-а-а-а! Тепер мені багато що стає зрозумілим!
— Що ж стосується інших жінок, то я думаю лише про Меґі… Але ж вона ще маленька дівчинка. Мабуть, не буде перебільшенням сказати, що мене домагалися сотні жінок, та чи кохали вони мене? Маю великі сумніви.
— Я кохала вас і кохаю, — зворушливо мовила Мері.
— Ні, це не так. Я подразник вашої старості, оце й усе. Коли ви на мене дивитеся, то я нагадую вам про те, що ви, через ваш вік, уже нездатні робити.
— Ви помиляєтеся. Я кохала вас. Господи, як же я вас кохала! Невже ви гадаєте, що мої роки автоматично роблять це неможливим? Тоді ось, що я вам скажу, отче Ральф де Брикасар. Всередині ось цього недолугого тіла я й досі молода — я й досі маю почуття, я й досі бажаю, я й досі мрію, і мене страшенно дратують ті обмеження, які накладає на мене постаріле тіло, я всіляко їм опираюся. Старість — це найжорстокіша помста, якій піддає нас мстивий Бог. Чому ж він тоді не старить і наш розум? — Вона відкинулася на спинку крісла і заплющила очі, негарно вишкіривши зуби. — Звісно, я потраплю до пекла. Але перед тим, як там опинитися, я сподіваюся, що матиму можливість сказати Богу, якою злобною, огидною та жалюгідною пародією на Бога він є!
— Ви надто довго були вдовою. Бог дав вам право вибору, Мері. Ви могли знову вийти заміж. І якщо ви вирішили цього не робити і лишилися нестерпно самотньою, то в цьому винні ви самі, а не Бог.
Якусь мить Мері Карсон сиділа мовчки, судомно вхопившись за підлокітники крісла; потім вона потроху розслабилася — і розплющила очі. Вони червонясто блиснули у світлі лампи, але не слізьми, то було щось твердіше й блискучіше. Йому аж дух перехопило, і він відчув страх. Вона справді була схожа на павучиху.
- Предыдущая
- 43/168
- Следующая

