Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 9

— Я так і думав, що вона тут, — сказав Педді, кинувши батіг, і провів свого старого чалого в ту частину сараю, де були облаштовані стійла.

Френк ледь помітно кивнув і кинув на батька той похмурий погляд, сповнений непевності та сумніву, який завжди так дратував Педді, а потім, поблискуючи спітнілими боками, повернувся до розжареної добіла осі.

Розсідлавши свого чалого, Педді відвів його до стійла, налив води у напувальницю і змішав висівки та овес із невеликою кількістю води, щоб нагодувати його. Коли він висипав корм у годівницю, кінь вдячно забурчав і провів Педді поглядом, коли той підійшов до великої діжі біля горна і, знявши сорочку, вимив руки, обличчя та торс, рясно забризкавши верхові бриджі та намочивши волосся. Він витерся старим мішком і запитально поглянув на сина.

— Мати сказала, що Меґі ганебно прогнали додому. Ти не знаєш, бува, що саме там сталося?

Френк полишив вісь, що поволі остигала.

— Бідолашну крихітку занудило, і вона заблювала геть усю сестру Аґату.

Швидко придушивши на обличчі мимовільний веселий вишкір, Педді втупився поглядом у дальній кінець сараю, щоб заспокоїтися і зібратися з думками. А потім обернувся до Меґі.

— Була надто збуджена через те, що пішла перший раз у перший клас?

— Хтозна. Її знудило ще вранці, до того, як вона пішла до школи, і через це всі затрималися і спізнилися на дзвінок. Кожен отримав по шість ударів, але Меґі страшенно засмутилася, бо гадала, що мали покарати лише її одну А коли сестра Аґ ще раз напустилася на неї, наша Меґі виригала хліб із джемом на її чорну одіж.

— А що сталося опісля?

— Сестра Аґ добряче відшмагала її і з ганьбою прогнала додому.

— Що ж, її справді всипали добряче. Аж занадто. Я поважаю черниць і знаю, що то не наше діло — пхати носа в їхні справи, але хотілося б, щоби вони не так заповзято хапалися за палицю. Знаю, вони мають палицею вбивати абетку в наші нетямущі ірландські голови, та сьогодні мала Меґі вперше пішла до школи.

Френк ошелешено витріщився на батька. Ще жодного разу батько не розмовляв із ним по-дорослому, як чоловік із чоловіком. Вражений настільки, що забув про свою перманентну відразу до нього, Френк збагнув, що, попри вихваляння, Педді любив Меґі більше за синів. З подивом усвідомлюючи несподівану симпатію до батька, він усміхнувся йому, відкинувши підозру й недовіру.

— Вона така гарненька, еге ж? — спитав Френк.

Педді задумливо кивнув, поглинутий спогляданням дівчинки. Конячина пирхнула, залопотівши губами, Меґі заворушилася, перекотилася на спину і розплющила очі. Побачивши батька біля Френка, вона швидко сіла й випрямилася, пополотнівши од страху.

— Що, моя маленька Меґі, важкий тобі сьогодні день випав, еге ж? — Педді підійшов до неї, підняв із сіна — і аж смикнувся від неприємного запаху. Але потім здвигнув плечима і міцно притиснув доньку до себе.

— Мене палицею відшмагали, татку, — зізналася мала.

— Що ж, добре знаючи сестру Аґату, можу сказати тобі, що це не востаннє, — розсміявся Педді, садовлячи Меґі собі на плечі. — Краще ходімо подивимося, чи є у мами достатньо гарячої води у котлі, щоб тебе викупати. Бо від тебе сморід гірший, ніж у молочарні Джармена.

Френк вийшов на поріг і провів поглядом дві яскраво-руді голови, що погойдувалися над стежиною, потім обернувся і побачив, що гніда не зводить із нього своїх добрих спокійних очей.

— Що ж, ходімо, стара шкапо. Я відведу тебе додому.

Як це й не дивно, але Меґі, заблювавши сестру Аґату, отримала з цього і певний зиск: черниця й далі регулярно лупцювала її, але завжди з відстані, щоб уникнути небажаних наслідків, а це неминуче послаблювало силу й точність ударів.

Темне дитинча, що сиділо разом із Меґі за партою виявилося донькою італійця, який володів і керував отим яскраво-блакитним кафе в містечку Вахіне. Звали її Тереза Анунціо, і була вона достатньо нетямущою та нездатною до науки, щоб уникнути прискіпливої й лиховісної уваги сестри Аґати, але достатньо тямущою, щоби не перетворитися на постійну мішень. Коли в дівчинки виріс новий зуб, вона стала вражаюче гарною, і Меґі просто обожнювала її. На перервах вони гуляли майданчиком, обійнявши одна одну за талію, і це означало, що вони — «друзі не розлий вода» і унеможливлювало приставання з будь-чийого боку. Вони тільки й знали, що розмовляли, розмовляли й розмовляли…

Одного разу під час обідньої перерви Тереза повела Меґі до кафе, щоб познайомити її з батьками та дорослими братами й сестрами. Ті захоплено дивувалися вогненно-рудому волоссю Меґі не менше, ніж вона — їхній смаглявості. Коли ж Меґі поглянула на них великими сірими очима, вишукано обрамленими ластовинням, вони сказали, що вона схожа на янгола. Від матері вона успадкувала ледь вловиму шляхетність манер, яку відразу ж відчували всі, і члени родини Анунціо не стали винятком. Вони не менше за Терезу бажали сподобатися їй, тож почастували її великими кружальцями картоплі, смаженої в казані на витопленому ягнячому салі, та шматком риби з видаленими кістками, що смакувала пречудово; її засмажили в тісті в тому ж казані з ягнячим салом, але в окремому дротяному кошику Меґі ще ніколи не куштувала такої смачнючої їжі, їй захотілося частіше харчуватися в цьому кафе під час обідньої перерви. Але для такого царського пригощання потрібен дозвіл її матері та черниць.

Вдома від неї тільки й чулося: «Тереза каже» або ж «А ви знаєте, що зробила Тереза?» Аж поки Педді не гаркнув, що про Терезу він начувся достобіса.

— Водитися з макаронниками — то не добре, — пробурмотів він, бо поділяв інстинктивну недовіру всіх представників британської спільноти до будь-яких смаглявих чи середземноморських народів. — Затям, Меґі: макаронники темношкірі тому, що рідко миються, — не надто переконливо пояснив він, уникаючи докірливого й ображеного погляду, яким його обпекла донька.

Попри свою нелюбов до батька, Френк мусив погодитися з ним. Тепер Меґі рідко розповідала вдома про подругу, але домашній осуд не міг стати на заваді цій дружбі, хоч як би вона не обмежувалася відстанню до школи та днями й годинами, проведеними там. До того ж Боб та решта хлопців неабияк тішилися з того, що Меґі цілковито поглинута Терезою, і шалено гасали ігровим майданчиком, геть забувши, що у них є сестра.

Незрозумілі речі, що їх писала на дошці сестра Аґата, поступово прояснилися і набули сенсу, і Меґі вже знала, що «+» означав складення всіх цифр докупи, а «-» — віднімання цифр угорі від цифр унизу, в результаті чого виходило менше, ніж було спочатку. Вона була здібною дитиною і стала б відмінницею, якби здолала свій страх перед сестрою Аґатою. Але щойно в неї втуплювалися оті очі-буравчики, і сухий старечий голос каркав їй стисле запитання, думки вилітали з її голови, і Меґі заїкалася та бекала й мекала. Арифметика давалася їй легко, та коли її викликали до дошки, щоб вона наочно продемонструвала своє вміння, дівчинка розгублювалася і не могла пригадати, скільки буде двічі по два. Читання ж стало для неї як брамою до нового незвіданого світу, світу настільки цікавого, що вона читала й начитатися не могла, та коли сестра Аґата піднімала її прочитати уголос той чи інший параграф, дівчинка ледь могла прочитати «кіт», не кажучи про «нявчить». Меґі здавалося, що їй назавжди судилося тремтіти під саркастичними зауваженнями сестри Аґати і густо червоніти під кпинами однокласників. Бо саме її грифельну дошку піднімала сестра Аґата для зневажливого осміяння, саме її старанно списані аркуші паперу найчастіше показувала учням як приклади неохайно виконаного завдання. Деякі заможніші учні мали гумку, але єдиною гумкою Меґі був кінчик її пальця, який вона наслинювала й нервово витирала помилки доти, поки написане розмазувалося по аркушу, а сам аркуш розшаровувався, скручуючись кавалочками, схожими на маленькі ковбаски. Так утворювалися дірки, які суворо заборонялися, але Меґі у відчаї готова була на що завгодно, аби тільки уникнути суворих кпин від сестри Аґати.