Ті, що співають у терні - Маккалоу Колін - Страница 97

Вочевидь, Джастина, зазвичай неохоча до будь-чиїх рук, теж відчула до священика симпатію — вона заснула. Ральф вмостив її зручніше на руці, й дістав із кишені своїх шортів пачку цигарок «Кепстен».

— Дайте їх мені, — сказала Енн. — Я вам підкурю.

— А де Меґі? — спитав він, беручи від неї підкурену цигарку. — Дякую. Вибачте, візьміть і собі, якщо бажаєте.

— Її тут немає. Вона так і не одужала після потрясіння, пережитого під час народження малої, а мокрий сезон взагалі її доконав. Тому ми з Людді вирішили відправити її на два місяці відпочити. Вона повернеться на початку березня, тобто через сім тижнів.

Поки Енн вимовляла ці слова, вона бачила, як змінюється обличчя священика, немов увесь його ентузіазм випарувався і щезла надія мати втіху від зустрічі з Меґі.

Він важко зітхнув:

— Що ж, вдруге я заїхав попрощатися і не застав її… Тоді я мав поїхати до Афін, і от знову… Того разу поїздка розтягнулася аж на рік, хоча могла тривати і довше; тоді я навіть не знав, коли повернуся. Я не був на Дрогеді відтоді, як загинули Педді та Стю. Коли треба було їхати, я відчув, що не зможу покинути Австралію, не побачившись із Меґі. А вона вийшла заміж і поїхала геть. Мені хотілося знайти її, але я знав, що це буде несправедливо у стосунку до неї і до Люка, але цього разу я приїхав, бо знав, що не завдам шкоди тому, чого не має.

— І куди ви їдете цього разу?

— У Рим, до Ватикану. Кардинал ді Контіні-Верчезе перебрав обов’язки кардинала Монтеверді, який нещодавно помер. Він запросив мене до себе, і я чекав на це запрошення. Це велика честь для мене, навіть більше. Я не можу відмовитися.

— І довго вас не буде?

— О, дуже довго. У Європі палає війна, хоча тут вона здається чимось страшенно далеким. Церкві у Римі потрібен священик зі здібностями дипломата, а мене, завдяки кардиналу ді Контіні-Верчезе, класифікували саме як дипломата. Муссоліні — близький союзник Гітлера, два чоботи пара, і Ватикан змушений хоч якимось чином примирити ці дві ідеології — католицтво та фашизм. Це буде нелегко. Я добре розмовляю німецькою, поки був у Афінах, вивчав грецьку, а в Римі — італійську. До того ж я вільно розмовляю французькою та іспанською. — Священик зітхнув. — Я завжди мав схильність до мов і навмисне її розвивав. Тому моє переведення до Європи було неминучим.

— Що ж, ваша милість, якщо вам не треба відпливати вже завтра, то ви ще маєте можливість побачитися з Меґі. — Ці слова зірвалися з вуст Енн, перш ніж вона встигла подумати; втім, чому Меґі не побачитися б із ним хоч раз перед тим, як він, за його ж припущенням, їде надовго, дуже надовго?

Він повернув до неї голову. Ці прекрасні очі, блакитні й відсторонено-далекі, були дуже розумні, такі важко обдурити. Так, він вроджений дипломат! Він прекрасно зрозумів, про що вона казала, побачив кожну думку й емоцію в її свідомості. Енн відчула, як, затамувавши дух, чекає на його відповідь, але священик довго нічого не казав, сидів, уставившись поглядом через смарагдову тростину на повноводну ріку, забувши про дитинча, яке спало у нього на руці. Вона з цікавістю та захопленням споглядала його профіль — вигин брів, прямий ніс, таємничий рот, рішуче підборіддя. Які сили вирували за цим фасадом, коли він вдивлявся в далечінь? Які складні баланси кохання, пристрасті, обов’язку, сили волі, практичної доречності й туги зважував він у своїй голові, і що проти чого? Його рука піднесла до губ цигарку; Енн помітила, як тремтять його пальці — й беззвучно видихнула. Йому не байдуже.

Десь хвилин із десять Ральф не казав нічого; Енн підкурила йому ще одну цигарку і забрала згаслий недопалок. Він і цю цигарку викурив спокійно і неквапливо, жодного разу не відірвавши погляду від далеких гір та низьких мусонних хмар, що клубочилися у небі.

— Де вона? — нарешті спитав він нормальним голосом, викидаючи недопалок через поруччя веранди.

Від її відповіді залежало його рішення, тож настала черга Енн поміркувати. Чи правильно наштовхувати інших людей на шлях, який приведе їх невідомо куди? Всі її симпатії були на боці Меґі, бо вона щиро анітрохи не переймалася тим, що станеться з цим чоловіком. По-своєму він був не кращий за Люка. Теж ганявся за якоюсь суто чоловічою примарою, не маючи ані часу, ані бажання віддати перевагу жінці, вперто чіплявся за ілюзію, що існувала, напевне, лише у його зіпсутій голові. Так само безтілесну і ефемерну, як отой мелясовий сморід, що його вивергає у повітря цукровий завод. Але це була його мрія, і він змарнує і себе, і своє життя в гонитві за нею.

Ральф не втрачав здорового глузду, попри те, як багато значила для нього Меґі. Навіть заради неї — і Енн вже розуміла, що цей чоловік любить Меґі більше за все, окрім свого химерного ідеалу, — не поставить він під загрозу те, що мріяв здобути. Ні, навіть заради неї. Тому якщо вона відповість, що Меґі десь на людному курорті в пансіонаті, він точно не поїде, побоюючись, що його впізнають. Хто, як не він надто добре знав, що не можна залишитися невпізнаним у натовпі. Енн облизала пошерхлі губи і нарешті наважилася відповісти.

— Меґі в котеджі на острові Метлок.

— Де-де?

— На острові Метлок. Це курорт побіля протоки Вітсандей, задуманий як усамітнене місце відпочинку, де забезпечують повну приватність відпочивальників. До того ж о цій порі року там ані душі. — І, не втримавшись, додала: — Не турбуйтеся, там вас ніхто не побачить і не впізнає.

— От заспокоїли! — Він потихеньку зняв малу з руки і подав її Енн. — Дякую, — сказав Ральф і попрямував до сходів. А потім повернувся і зворушливо-благальним тоном додав: — Ви помиляєтеся. Я хочу побачитися з нею і все. Я ніколи не втягну Меґі у щось таке, що поставить під загрозу її безсмертну душу.

— Або ж вашу, еге ж? Тоді краще йдіть своєю дорогою, як зробив Люк О’Ніл; хоча на нього чекають. Тоді ви не заподієте шкоди ані Меґі, ані собі й гарантовано уникнете скандалу.

— А що, як Люк заявиться?

— Жодного шансу. Він подався до Сіднея і не повернеться аж до березня. Про те, що Меґі на острові Метлок, він міг дізнатися лише від мене, а я йому не сказала, ваша милість.

— То Меґі чекає на Люка?

Енн криво всміхнулася.

— Та ні, Боже збав.

— Я не завдам їй шкоди, — ще раз затято мовив священик. — Мені хочеться ненадовго її побачити, от і все.

— Я добре розумію вас, ваша милість. Але факт є факт: якби ви хотіли більшого, то завдали б їй значно менше шкоди, — сказала Енн.

Коли на дорозі зачмихав автомобіль старого Роба, Меґі сиділа у себе на веранді; вона підняла руку, подаючи сигнал, що все у нормі і їй нічого не потрібно. Він зупинився у звичному місці, щоби розвернутися, але раптом якийсь чоловік у шортах, сорочці та сандалях вигулькнув із авто з валізою в руці.

— Бувайте, пане О’Ніл! — гукнув Роб і від’їхав.

Та Меґі ніколи не переплутає Люка О’Ніла з Ральфом де Брикасаром. То був не Люк, навіть у вечірніх сутінках і на такій відстані вона не могла помилитися. Вона отетеріло підвелася, а Ральф де Брикасар рушив до нею по дорозі. Він вирішив, що вона потрібна йому, бо з якої ще причини він приїхав би сюди та ще й видав себе за Люка О’Ніла?

Здавалося, все в її тілі зупинилося: і ноги, і серце, і розум. Це Ральф, він приїхав по неї, то чому ж вона нічого не відчуває? Чому вона не кинулася назустріч у його обійми, геть забувши про все інше? Це був Ральф — усе, що вона завжди хотіла від життя; хіба ж вона не намагалася цілий тиждень викинути цей факт із своєї голови? Чорти б його забрали, цього Ральфа! Ну чому, скажіть, будь ласка, він приперся саме тоді, коли їй майже вдалося викинути його зі своїх думок, хоча й не зі свого серця?! О, знову все спочатку! Спантеличена, зла і спітніла, вона заціпеніло стояла й чекала, поки граціозний силует наблизиться до неї.

— Привіт, Ральфе, — сказала вона, стиснувши зуби і не дивлячись на нього.

— Привіт, Меґі.