Дотик - Маккалоу Колін - Страница 17

— А ми заходитимемо до Нью-Йорка? — спитав Александр, якому страх як хотілося побачити оте славетне місто мрій та сподівань.

— Ні, ми зайдемо до Філадельфії, але лише для того, щоб поповнити запаси вугілля. Вітрилами ми користуємося лише за необхідності — паровий хід швидший та пряміший, бо не треба йти галсами, підлаштовуючись під вітер, легше долати супротивні течії.

Коли «Квінніпіак» вийшов з Ірландського моря в Атлантичний океан, Александр швидко збагнув, чому капітан так зрадів вправному помічникові механіка: Старий Гаррі, як його всі величали, страждав на хитавицю і через силу виконував свої обов’язки, постійно хапаючись за відро, у яке він блював.

— Це мине, — повторював Старий Гаррі, хапаючи ротом повітря, — але як же воно мені осточортіло!

— Йди на своє ліжко, старий злобний віслюче, — наказав йому Александр. — Я сам упораюся.

Але згодом Александр виявив, що не так то просто — вправлятися з механічним звіром і забезпечувати його бездоганну роботу в бурхливому морі і що то була безперервна робота для двох чоловіків. Він відчув полегшення, коли два дні по тому Старий Гаррі знову з’явився в машинному відділенні, нарешті перемігши свою хворобу. Великий кінцевий підшипник колінчастого валу мав схильність перегріватися через погану якість змащувальної оливи, і то не було недоглядом з боку Гаррі, то було проблемою всіх тогочасних олив. Котел час від часу виробляв надто сильний тиск, а один з кочегарів, пристрастившись до шотландського віскі, ледь не впився до смерті. Перший висновок Александра стосовно американців був такий: вони набагато менше зважали на соціальний стан людини, аніж англійці чи шотландці. Гаррі був старшим механіком, однак він залюбки підміняв кочегара, лопатою підкидаючи в топку вугілля; а коли другий кочегар загадковим чином випав за борт після великого картярського виграшу, за лопати взялися і всі три помічники капітана. Жоден англійський або шотландський механік чи офіцер не принизився б до виконання ручної роботи, у той час як ці практичні люди воліли самі кидати в топку вугілля, аніж примушувати до цього екіпаж. А екіпаж складався з матросів у повному сенсі цього слова: вони не могли змиритися з думкою, що їхня професія піде в небуття через якогось небезпечного залізного звіра, що причаївся у череві корабля та попихкував парою.

Вони стали до причалу в Делавері через дванадцять днів після виходу з Ліверпуля, але Александр так і не зійшов на берег, щоб подивитися Філадельфію. Відряджений наглядати за доставкою вугілля, він увесь час провів за тим, що спостерігав, як вугільники ставлять мішки з вугіллям у вугільній коморі, а Старий Гаррі та капітан з помічниками зійшли тим часом на берег і подалися до ресторану, де їм страх як хотілося поласувати крабами.

Погода встановилася тиха і ясна, тому красень корабель, чахкаючи двигуном і рухаючись на південь, спалив менше вугілля, ніж розраховував Старий Гаррі. Це сталося завдяки тому, що дув попутний вітер і на допомогу паровому двигуну підняли передні кромки вітрил. І лише поблизу Флоріанополіса в Південній Бразилії котел довелося загасити через те, що скінчилося вугілля.

На превелике здивування Александра, Південна Америка виявилася країною, багатою на вугілля та всілякі мінеральні копалини. «Чому це ми в Британії гадаємо, що вся світова промисловість має розташовуватися в межах Європи та Північної Америки?»

У довгій тихій лагуні на уругвайському кордоні, що називалася Лагоа-дос-Патос, лопатний пароплав взяв «Квінніпіак» на буксир, і в Порто-Алегре він узяв на борт повний запас вугілля.

— Колись це була волога й повна газу гидота, бо кращі вугільні пласти знаходяться в глибині країни, — пояснив Старий Гаррі. — Але якась англійська компанія отримала тут концесію і тепер постачає сюди вугілля залізницею.

Однак мис Горн вони обігнули, йдучи під вітрилами, — ото було незабутнє видовище! Величезні, як гори, хвилі, завивання вітру — справдилося все, що Александр прочитав про мис Горн у книжках.

Котел знову розтопили аж тоді, коли «Квінніпіак» вийшов з Вальпараїсо в Чилі (хоча місцеві мешканці казали «Чилє»).

— Окрім чилійського вугілля, більше ніякого на шляху ми взяти не зможемо, воно — останнє, — з сумом мовив старий Гаррі. — Навіть у Каліфорнії немає пристойного вугілля — лише водянисті лігніти та низькоякісне бітумне вугілля, у якому повно сірки. Воно не годиться для морських парових двигунів, бо від газів, що воно продукує, можна врізати дуба. Нам доведеться рушати аж до Ванкувера, щоб завантажити найкраще з найгіршого, тому повертатися вздовж західно-тихоокеанського узбережжя нам доведеться під вітрилом — аж до Вальпараїсо.

— Цікаво, а чому ті парові двигуни, що ми їх веземо, сконструйовані під спалювання в них дерева? — спитав Александр.

— Тому що тут достобіса дерев, Александре! Тисячі квадратних миль лісів. — Розумні й хитрі очі старого Гаррі раптом оживилися і заблищали. — Ти збираєшся розбагатіти на золотих родовищах?

— Так, збираюся.

— Наносних порід давно вже немає. Золото добувають тепер промисловим способом.

— Я знаю. Саме тому я й вважаю, що там можна добряче заробити механіком парового двигуна.

Після золотих лихоманок 1848 та 1849 років населення Сан-Франциско збільшилося учетверо, і всі наслідки такого гігантського напливу народу за такий нетривалий час не забарилися себе проявити. На околицях міста скупчилися халупи та сараї, більшість із яких уже давно стояли порожніми. У центрі ж міста вплив та міць золота були набагато виразнішими, бо в певних будинках там проявлялася претензія на архітектурну вишуканість. Багато хто з тих, хто пробився на Захід, насамкінець осіли в цих краях, щоб займатися речами більш прозаїчними, аніж видобування золота, хоча певна кількість прибульців повернулася назад, на Схід, коли потойбіч Скелястих гір вибухнула війна між Північчю та Півднем.

Ясна річ, Александр не тринькав гроші і був так само ощадливий, як і його дядько Джеймс, але він знав, що найкращим місцем, де можна було знайти двійко-трійко охочих золотошукачів, був бар, тож до бару він і пішов. Там було зовсім не так, як у пабі в Ґлазґо! Їжі не подавали, за столами прислужували вульгарного вигляду жінки, а все, що пили відвідувачі, подавалося маленькими порціями. Александр замовив пиво.

— Ти такий гарний! — кинула йому офіціантка, випнувши груди. — Не хочеш запросити мене до себе додому, коли зачиниться цей ганделик?

Він уважно подивився на неї крізь примружені очі, а потім енергійно захитав головою.

— Ні, мадам, дякую.

Жінка ледь не луснула від злості.

— Щось не так, містере Химерний Акцент? Я для вас не надто гарна?

— Так, мадам, ви мені не підходите. Я не маю наміру вхопити сифіліс. У вас на губі — шанкр.

Коли вона принесла пиво, то з силою грюкнула кухлем об стіл і пішла геть, закопиливши губу і задравши носа. Ця сценка явно зацікавила двох чоловіків, які сиділи в кутку, здивовано витріщившись.

Александр узяв своє пиво і підійшов до них: у незнайомців очі світилися золотою лихоманкою, і увесь їхній вигляд промовляв про те, що вони прибули сюди шукати золото.

— Дозвольте? — спитав він.

— Звісно, сідай, — відповів худорлявий та світловолосий чоловік. — Мене звуть Біл Сміт, а оцього волохатого хлопця— Чак Парсонс.

— Александр Кінрос з Шотландії.

Парсонс розсміявся.

— Слухай, друже, я вже зрозумів, що ти прибув з дуже далеких країв. Ти не схожий на американця. Що привело тебе до Каліфорнії?

— Я механік парового двигуна, і мені дуже хочеться знайти золото.

— От і добре! — радісно вигукнув Біл. — А ми — геологи, і нам теж дуже хочеться знайти золото.

— Що ж, корисний фах для такої справи, — зауважив Александр.

— Значить, друже, ти займаєшся паровими двигунами… що ж, коли в команді є два геологи та один паровий механік, то вагон золота вже не здається химерою, що її породжує уява, — сказав Чак і махнув своєю клешнею на решту завсідників бару — компанію похмурих та похнюплених людей. — Поглянь на оцих чоловіків. Вони потрапили в халепу і тепер всіляко намагаються нашкребти грошей, щоб повернутися додому — до Кентуккі, Вермонту та інші місць, звідки вони сюди прибули. Недосвідчені молокососи в чистому вигляді, гівна від глини відрізнити не можуть. Усякий дурень здатен промивати золотоносну породу чи змайструвати жолоб, але знаходження та розробка золотої жили — це справа для чоловіків, які добре знають, що роблять. Ти можеш побудувати паровий двигун, Александре? І запустити його?