Дотик - Маккалоу Колін - Страница 79

— А ще є група, що зветься сабатаріанці. Вони вимагають припинення всякої діяльності по неділях, навіть відвідування музеїв та матчів з крикету.

— Отакої, — мовив Александр. — Що ж, усі вони тут небажані.

— Але ж у Кінросі дійсно є багато католиків, і вони виточили великий зуб на сера Генрі Паркса після того, як він позбавив їхні школи державної підтримки, — мовила Елізабет, подаючи салат. — Звісно, він думав, що такий крок змусить католицьких дітей перейти до державної шкільної системи, але цього не сталося. І вони продовжують воювати.

— Я все це знаю! — відрізав Александр. — Знаю я також, що патріарх політики — протестантський фанатик, який ненавидить ірландців, тож, може, нам змінити тему, га?

Елізабет густо почервоніла, втупилася в салат і стала їсти його з таким виглядом, наче він був заправлений отрутним зіллям. Розгніваний поведінкою Александра, Лі хотів був простягнути руку і стиснути руку Елізабет, щоб її втішити. Не в змозі цього зробити, він змінив тему:

— Гадаю, тобі відома ситуація з федерацією?

— Якщо під цим ти розумієш те, що колонії зголосилися об’єднатися у вигляді якогось утворення, що зветься Австралійська Співдружність, то я в курсі, — відповів Александр, і обличчя його посвітлішало: він явно з більшою охотою розмовляв з Лі, аніж з Елізабет. — Проект такої співдружності визрівав уже давно.

— Що ж, це, напевне, мусить статися. Точаться великі суперечки стосовно терміну, але, згідно з останніми новинами, це має статися наприкінці цього століття і на зорі нового.

На обличчі у Рубі з’явився допитливий вираз.

— У році тисяча дев’ятисотому чи тисяча дев’ятсот першому? — спитала вона.

— Ага, це — найбільший камінь спотикання, — посміхнувся Лі і вирішив трохи пожартувати. — Є група, яка стверджує, що нове століття починається в тисяча дев’ятисотому році, а друга твердить, що в тисяча дев’ятсот першому. Бачите, все залежить від того, чи був річний вузол між ерою до Різдва Христового і нашою ерою. Церковники відкидають існування річного вузла, а математики та атеїсти кажуть, що він має бути. Найкращий аргумент, який я чув, звучить таким чином: якщо не було річного вузла, то Ісус Христос не народився б аж до двадцять п’ятого грудня другого року нашої ері і що йому був фактично тридцять один рік, коли він пішов на хрест за вісім місяців до свого тридцять третього дня народження в нашій ері.

Рубі гучно розреготалася, Елізабет натужно посміхнулася, але Александр скривився від огиди.

— Дурниці! — сказав він. — Вони утворять федерацію в тисяча дев’ятсот першому році, незалежно від того, коли народився Ісус Христос.

І після цього розмова померла.

— Йому страшенно не подобається вдома, — сказала Рубі сину, коли вони їхали у вагончику.

— Знаю, але то вже занадто, коли він зриває своє роздратування на бідолашній Елізабет, мамо. Вона аж зіщулилася.

— Йому все обридло, Лі, страшенно обридло.

— Він — хамло!

— Спробуй з цим примиритися! Він неодмінно заспокоїться, — сказала Рубі.

Лі намагався примиритися з дратівливістю Александра, як тільки міг, і це означало, що він залишив за ним право розв’язувати всі фінансові питання (хоча Александр наполягав на зворотному) і всіляко намагався триматися від нього подалі. Якщо Александр був у шахті, то Лі — на очисних спорудах, якщо Александр був у цеху ціанідної очистки золота, то Лі займався капітальним ремонтом залізничного містка. Тут він домігся перемоги: навіть у своєму новому настрої Александр пересвідчився, що простим ремонтом тут не обійтися, — споруда була надто слабкою.

Елізабет було важче, бо вона не могла уникнути свого чоловіка по вечорах. Він посварився з Рубі, яка відчитала його за хамське ставлення до Лі, а у відповідь почула наказ не пхати носа в чужі справи, а займатися своєю, тобто готелем «Кінрос». Вона помстилася йому тим, що припинила пускати його до свого ліжка. Доля Елізабет погіршилася через Нелл, яка була сама не своя від радості, що батько повернувся, і тепер чіплялася до нього після занять як реп’ях. Коли батька не було, Нелл та матір уживалися більш-менш нормально, але тепер, коли він повернувся, ці прийнятні стосунки зникли. Головним чином — через сильні протести Елізабет проти наміру Александра послати Нелл у березні наступного року до університету навчатися механіки, коли дівчині тільки-но виповниться п’ятнадцять. Звісно, Нелл горіла бажанням їхати і стала боготворити батька, коли почула, що може їхати; вона не мала достатньої тактовності не розпатякати про це матері.

— Це немилосердно — посилати п’ятнадцятирічне дитя у грубий та жорстокий чоловічий світ, — сказала Елізабет Александру, коли вирішила, що той у поблажливому настрої. — Я знаю, що вона достатньо розумна, щоб краще за інших скласти свої випускні екзамени, але вона робить усе це з випередженням аж у чотири роки. Їй тільки на користь піде, якщо вона побуде з нами іще хоч рік.

— Ти — горе-втішниця, Елізабет. Нелл згоряє від нетерпіння — так їй хочеться їхати, і мені треба, щоб вона здобула освіту якомога раніше, особливо тепер, коли Лі так мене розчарував.

— Лі розчарував? Александре, ти несправедливий!

— А ось і ні, чорт забирай! Якщо я дозволю Лі чинити по-своєму, він перетворить «Апокаліпсис Ентерпрайз» на благодійне товариство для фінансування міжнародного соціалізму! Носиться з робітниками, як дурень зі ступою, — мої працівники і так отримують найвищу платню, аніж деінде, живуть у кращих та дешевших умовах у доглянутому місті — та вони катаються як сир в маслі! І яку ж вдячність я за це отримую? Ніякої, — прогарчав Александр.

— Ти таким не був, — сумно мовила Елізабет.

— А тепер — буду. Невдовзі почнуться важкі часи, і я не допущу, щоб наше підприємство збанкрутувало.

— Бог з ним, з Лі, ти хоч Нелл не посилай учитися наступного року, благаю тебе!

— Нелл поїде навчатися наступного року — і крапка. Зараз я потурбувався про те, щоб її та китайських хлопців навчили мистецтву самозахисту — і Донні Вілкінса також. Їх поселять у належному приміщенні, і вони будуть у повній безпеці. А тепер — іди геть, Елізабет, і дай мені спокій!

Отак усе і тривало аж до липня 1890 року, коли все, здавалося, враз змінилося.

Почалося з Бабки, у якої розвинулася серцева хвороба і якій Хунь Чі з медичної крамниці сказав, що вона мусить утриматися від роботи принаймні півроку. Александр увесь час перебував у поганому настрої, бо так і не зміг повернутися до ліжка Рубі, тому Елізабет не наважувалася звертатися до Лі з приводу заміни Бабки, але вона не мала іншого вибору, як звернутися до Александра. А той поглянув на неї так, наче вона з глузду з’їхала.

— Я знаю, що Бабка стала вам у великій пригоді — взяла на себе увесь тягар догляду за Анною, вивільнивши тебе та Джейд. Так чи не так? — уїдливо спитав він. — А тепер — назад до роботи, ви обидві. Не було жодної потреби платити ще одній неробі — будинок і так стає нам у грубі гроші!

— Але, Александре, Бабка дуже допомогла нам, бо Анна її не знала і тому не помічала. Завдяки цьому їй завжди вдавалося висліджувати Анну, — заперечила Елізабет, відчуваючи, як на очах виступають сльози, і намагаючись їх стримати. — Коли за Анною доглядаємо ми з Джейд, їй завжди вдається нас обдурити — вона така хитра! А їй не можна дозволяти гуляти де заманеться. А що, як з нею станеться нещасний випадок?

— А як далеко вона може зайти? — спитав Александр, піднявши брови у диявольському погляді. — Я видам наказ, щоб усякий, хто спіймає її біля копрів чи в місті, відводив її до тебе або до Самерса.

— Вибач, Джейд, — мовила Елізабет через кілька хвилин. — Нам з тобою знову доведеться пильнувати Анну.

— Та вона ж утече, — з нещасною міною заперечила Джейд.

— Так, утече. Однак смію сказати, що Александр має рацію, коли каже, що з нею навряд чи щось може трапитися.

— Міс Лізі, я зроблю все, щоб їй не вдалося мене обдурити.

— Я просто боюся, що вона в кущах упаде і що-небудь собі зламає. Як же шкода, що у нас більше не буде Бабки!