Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 108

1 "Раді ми були, що з р. 1623 почало заноситися на переговори про угоду Русі: неуніатів з уніатами. Певні ми були недалекого пожаданого покою церковного, за поміччю божою. Але лихі дорадники, що їм свята єдність обірвала б ті розпусні гумори, розбили то нам, і знов нас лишили киснути в тім загнилім росолі єретицькім... Року 1626 прикладалось і ти, православне братство, до тої спасенної справи, та не знаю, що тебе відмовило від її завершення. Коли (відвела тебе) ухвала уніатів, що вони не можуть бути під зверхністю старшого твоєї сторони, то з досвіду свого скажу, що ти не мало слушної причини відступити від договору з ними про згоду. Бо в неволю ніхто не піддається добровільно, хіба десперат або божевільний. І що ж? Невже ти хотіло від них (уніатів), аби вони піддалися в послушенство твому з’єретичілому Старшoму? (патріархові себто)? Аби раз увільнені від схизми ласкою божою вони знову свої шиї всували до душегубного її ярма?" (с. 30).

2 "Від кількох літ схизматики добиваються, щоб у русинів уставлено нового патріарха, а то для того, що прості люди, які нічого іншого не знають, тільки що їм треба бути в послушенстві патріарха, якої б він не був віри, тим способом були б притягнені До св.унії і через свого патріарха — до послушності папі. Скликавши до себе всіх єпископів (уніатських), я розбирав цей спосіб, і ми так ухвалили. Руські митрополити фактично здавна мають привілегії патріарха і тепер ними користуються, і це потвердив Климент VIII та інші папи, так що їм, крім патріаршого титулу, нічого не бракує до повноти патріаршої юрисдикції. Але що у Цієї схизматизацької черні це ім’я шанується й славиться, не треба їм його відмовляти, коли зажадають. Зіставалась трудність тільки Щодо способу поставлення такого патріарха, і тому я поставив це питання кільком побожним і ученим теологам, і вони висловили свою гадку (Рутський переслав її до Рима, та звідти не отримав виразної директиви, і тому справа тоді спинилась, бо й не була ще пильною). Але що тепер це знову ходить по устах схизматиків, щоб їм поставлено патріарха, так як поставлено на Московщині, то прошу вашої інформації, чи давати на це згоду, коли наставатимуть, припускаючи, що той новий патріарх буде обов’язаний зложити сповідь віри (згідну з католицькою доктриною) і віддасть послушенство папі, як тепер віддає митрополит (уніатський)?

Вони домагаються також, щоб патріархом настановлено котрогось з їх, не з наших, аби легше потягнути чернь, а особливо козаків. А між ними єсть Петро Могила, архімандрит печерський київський, недавно тому поставлений — братанич господаря молдавського, чоловік багатий, і це може дуже придатися для доброї організації унії у всій Русі і в Молдавії з Валахією. Він робить враження людини, добре приготованої для приняття католицької віри, душа добра, служить двічі на тиждень, що дуже рідке між руськими схизматиками; життя веде тверезе і чисте, обов’язки свої сповняє побожно, любить релігійну дисципліну, так що в монастирі з тих 80, що він застав, зісталося тільки 18, в інших своєвільства він не міг знести, а вони його порядків; пройшов humaniora, вміє по-латині говорити і писати, розуміє святих отців, і що йому виясняють, добре схоплює. Коли упевнимось у всім тім і він згодиться на унію та зложить сповідь католицької віри — спочатку віч-на-віч, а потім перед вірогідними свідками, чи не зробити йому цеї уступки, коли на цім синоді (проектованім на літо 1629 р.) вони будуть цього домагатись?" — Акти канцелярії Рутського, в Записках Н. тов. Шевченка, т. 116 (с. 22).

Смотрицький в своїй брошурі вияснює користі, які можуть прийти від цього патріархату, розсіває побоювання і як оправданий привід до такої реформи висуває ту обставину, що на царгородському престолі опинився єретик. Так, недавно бивши поклони перед Кир. Лукарісом як своїм учителем і керівничим свого сумління, він у цій своїй новій публікації спочатку з різними недомовками, а далі все більш категорично заявляє і повторює, що Лукаріс — єретик і далі не можна зіставатися під його владою.

Запевняє, що відлучення від Царгорода не стрінеться ні з якими труднощами, не принесе руській церкві ніякої шкоди; нагадує попередні випадки, коли руська церква настановляла собі митрополитів, незалежно від царгородського патріархату, і фактично виходила з послушенства йому, і це не приносило ніякої біди: навпаки, під владою патріархів вона прийшла останніми часами до такого гіркого упадку, і зміна може вийти тільки на добре. Утворення правовірного патріархату на Русі — супроти поєретиченого царгородського — може зробити Русь осередком православного світу, з тим як руський патріарх заступить місце царгородського, а з тим настануть знову світлі, блискучі часи для руської церкви і руського народу.

"Чи відчула руська церква якусь недостачу через те, що вона поставляла собі тих митрополитів не те що від патріархів, але й проти волі патріархів або слухалась митрополита, посвяченого папою? Що зашкодило то народові руському і його православній вірі, його правам і свободам (на що ви тепер відказуєте)? Нічого! Що може зашкодити й тепер, коли вона з багатьох дуже слушних і важних причин вийде з того послушенства та прикладом тих вищезгаданих народів поставить собі незалежного ("удільного") архієпископа або й патріарха? Не тільки що нічого йому не пошкодить, але принесе йому з собою великі й спасенні користі, а саме: об’єднає його з католицьким народом польським і литовським у вірі і любові, тому що очистить його від блудів і єресів Зизаніїв твоїх.

Школи йому піднесе.

Семінарії побудує.

Церкви добрими провідниками і сповідниками наділить.

Монастирі спорядить.

Катехізм згідної сповіді видасть.

Співи й мелодії виправить.

Церковні книги перевірить і провірені подасть до друку.

Злі звичаї і обичаї духовних і світських направить.

І за недовгий час, на мою думку, в такій красі внутрішній і зверхній поставить руську церкву, якої вона ніколи в руськім народі не мала 1.

1 Добре звісна нам риторична будова, що повторюється в писаннях Смотрицького, — пор. вище.

Не кажу вже про права, свободи і вільності духовного й світського стану: відчинення дверей до всяких урядів і достоєнств і до забезпечення вічного покою народові своєму. Чи малі це користі для тіла й душі? На мій погляд — неоціненні!

Під тим теперішнім твоїм послушенством, за стільки соток літ на що добре спромігся наш руський нарід?

Було колись, що й під тим послушенством благословив Бог предків наших. Але це тоді було, як (те послушенство — патріархат) було послушне найвищій церковній зверхності; тепер же (Біг) в нічім його (руського народу) не благословить, в нічім не любить. Не поспіває: що начебто і добре загориться — зараз і згасне! Де ті школи — Острозька, Львівська, Берестейська й інші? Ваша Віkенська — за таким великим коштом вашим — з яким поступом Молодіжі? Наче через якусь тісну щеблину (szeblin) тиснеться! За стільки літ як з каменя — ані огня, ні води! І це не з вашого недостатку й недбальства, бо не бракує уваги працюючих і кошту вашого, а з неблагословення божого, що лягло на руськім народі тої сторони.

Нічого доброго не дає йому Бог ані внутрішнього, ані зверхнього, а то не з іншої причини, тільки тому дійсно, що він втратив віру й любов до того, в чому Бог любує і ухвалює.

Де в нього проповідник добрий або й мірний?

Де сповідник розсудний?

Де в монастирях карність?

Де між духовними послушенство?

Де в старшині чуйність?

Де хто в справах духовних з любові, а не для черева працює?

Де, нарешті, пожива духовна людям зголоднілим?

Де духовні утіхи християнські?

Сміливо скажу, бо річ навидноку: від довгого часу в усій східній церкві — в землі Грецькій, Сербській, Болгарській, Мултянській, Волоській, в Іверській, Кораманській, Арабській, Московській і тут в нашій Руській простий люд по селах, містах і містечках не знає, що то віра християнська, що то святості церковні, що то вміти "Отче наш", "Вірую", що то знати десять заповідей божих і все інше, що кожному християнинові належить.