Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 139

Слава неизреченной и непостижимой єго благости и человЂколюбію".

Радість і надія, і ніяких страхів геєнни, пекла, мук і всякого іншого страхіття, котрим повне було це аскетичне християнство.

Не все з писань попало до цієї збірки. Так, ми бачили, автор відсилає читача до своєї книги "Седмодневник", де "пространно" написано про пізнання світу, самого себе і Бога — мала б це бути велика книга, і цікаво б було бачити, як автор розв’язує такі великі проблеми.

Перейду до писань останнього десятиліття Ісайїного життя — від вибору і посвячення його на митрополита.

Перше місце серед них займає славне послання до Яреми Вишневецького, дідича Лубенщини і Прилуччини, патрона задніпрянських монастирів Ісайї, з нагоди його переходу з православної віри на латинство. Воно заховалося в тій же густинській збірці, без дати 1.

1 Видано при літописах Густинського монастиря, в "Чтениях" і в "Актах Зап. России", IV, с. 526; хоч обидва видання роблено з одної копії, вони подекуди різняться — на тексті "Актів" подекуди видно виправки, але й на вірність тексту "Чтеній" не можна покладатись. Одначе розходження дрібні і маловажні.

Я подаю це посланіє ціле, крім вступних і кінцевих фраз: воно заслужено вважається одним з найцінніших творів з цієї київської доби. Енергійний, темпераментний вислів, гарна риторична будова, мова проста і виразиста — все це робить його дуже цінною літературною пам’яткою.

"Великий жаль милостивий княже, серца нашЂ всЂх нас духовных и всего православного христіянства обыймуєт, видЂчи вашу кн. милость — пожаданую утЂху нашеє старожитнои релєи грецкои, предков и родителей своих не наслЂдуючого.

Не мнЂй теж плачет и ляментуєт церков божая, матка наша, же в. кн. м. згоржати єю рачиш!

З великою охотою вси очекивали єсмо пожаданои утЂхи нашои, але вмЂсто того, над сподЂванє наше, в смуток ся наш оборочаєт!

Што ж в. кн. м. обачил в церкви божой вонтпливого,

што подозреного,

што за герезію?

Або не она єсть маткою всего свЂта?

Або не Ієрусалим єсть головою, по ГосподЂ БозЂ всего свЂта?

Або не оттуль вЂра христіанская початок и фундамент свой взяла?

"От Сіона — абовЂм — выйшов закон и слово господнє от Ієрусалима" — яко мовит пророк!

Або не там Господь наш І. Христос кровію своєю пренайсвятЂйшою спасеніє наше справил?

Або не там кровію своєю пренайдорожшою весь свЂт откупил?

Або не там найпервшого епископа-патріарху ієрусалимского намЂстника своєго поставил, яко писмо свЂдчит?

Азали не оттуль наука Христова по всему свЂту розширила, от всходу и до заходу, и до самого Риму дойшла?

Чим же Рим лЂпшій єсть от Ієрусалима, и зачим Ієрусалимом — маткою всЂх церков гордят, а до Риму ся горнут?

Зачим Ієрусалим знЂважают, а Рим выносят.

Если для славы сего свЂта або для великого богатства, то суть рЂчи марныи и зрадливыи, и не єдин ся на том ошукал.

Не за тым правдивая вЂра идет!

Не на том правдивая вЂра познака быти маєт!

АбовЂм Господь І. Христос не ведлуг сего свЂта свои рЂчи справуєт.

І. Христос сам был убогий и взгорженый от людей, а Ирод и Пилат славны и велможны;

Ученики І. Христови ненъдзны и убоги, а жиды и фарисей богаты.

Азали потом аппробована мает быти рЂч правдивая?

Ієрусалимом не треба гордити, иж єст убогим, леч ласки божои полный;

лЂпшей ся щитити Ієрусалимом и до него ся горнути, а нижли до Рыму, абовЂм в ІєрусалимЂ І. Христос для нас умер и из мервых там воскрес, там вознесе ся на небо, на ученіки свои и апостоли духа святого послал.

Там ся наше спасение стало,

там на вЂчную память и гроб свой святый оставил,

там по собЂ и намЂсника своєго, Іякова, патриарху, постановил.

Чим Рым лЂпшый єст от Ієрусалима?

Там намЂсник І. Христов патриарха, а тут намЂсник, святого Петра, отец папЂж;

там самого І. Христа намЂсник, а тут зась слуги его;

тут гроб І. Христов, а там зась гроб Петров.

Хто убогим Ієрусалимом и намЂсником єго гордит, правдиве же самым І. Христом гордит.

Для чего маємо гордЂти церковию божою, маткою нашою и маткою всЂх церквей?

Што в ней видимо прикрого, албо недосконалого?

НЂмаш, за ласкою божиєю, в церкви нашой жадного блуду, жадной єреси, и никгды ся не знайдет.

Што раз она приняла на седмых вселенских соборах и постановленыи артикулы, до того часу всЂ в цЂлости, ничого непридаючи, а ни уймуючи, заховуєт.

Не вЂдаю, хто так вашой княжей милости обридил єи и омерзил; хто вашу княжую милость от неи отвернул, албо отворочаєт; мовлю то щире а правдиве: вЂчне на том неблагословенство божиє будет зоставало.

ВЂдаємо всЂ милостивый княже, под якими кондицыями страшными стороны реліи и обовязками, и клятвами родителка вашой княжой милости з того свЂта сходячи, зоставила; за чиєй то душЂ падает, Господь Бог же то вЂдаєт!

ВЂдаємо, же отцевская клятва высушает, а материнская викореняєт, як писмо мовит.

Што за утЂху, за зыск тыи всЂ отнесли и относят, которыи старожитнои своєи вЂри, для марности того мизерного свЂта отступуют? Азаж того не видимо своими очиами, што ся дЂєт?

Пытал бым тых всЂх, для чого свои старожитнои вЂры греческои отступают, для чого єю гордят?

Єсли для мудрости того свЂта, теды мудрост того свЂта глупство єст у Бога, як мовит апостол;

Єсли для якого блуду, теды за ласкою божою нигди в церк†Христовой жаден блуд ся не знашел и найдовати ся

не может. СнаднЂй там найдовати ся може, где що рок, то иначей приложат, албо уймут.

Єсли ж для славы того свЂта, теды то єст реч мнЂйшая, єднак лЂпшую тыє завше славу и повагу у всЂх людей мають, которыи сут в вЂрЂ своєй сталыи, анижли тыи, што ся хвЂют и статечнє во своєй вЂрЂ не тривают й тривати не хотят.

Азали не велику славу мЂл ксенже Острожскоє, воєвода києвский, и сын єго, воєвода волынский, на которых ся много оглядало?

Азаж не велику славу мЂл всюды святои памяти родител вашои княжеской милости, Михаил Корыбут?

Азаж не по всЂх сторонах плынула слава мужества єго 1 и дЂлности рыцерской.

Азаж не был утЂхою и подпорою всЂм правовЂрным?

Азаж не оглядали ся на него 2 все противныи?

1 В "Чтениях" нема: єго.

2 В "Чтениях" нема: на него.

3 В "Чтениях" нема: ли.

Азаж не славными были предкове вашой княжой милости дЂлностями рыцерскими в коронЂ полской, почавши от Олгерда, прадЂда в. кн. м., великого княжати литовского, и сына єго, Ягелъла, который был потом королем полским и другого сына Олгердового, Дмитра Корыбута, княжати сиверского, продков в. кн. м. Вишневецких, которого сын Жигмунът, для великой дЂлности рыцерской, взятый был на королевство Ческоє?

И иншыє продки и поколєня в. кн. м. всЂ были славныи и мужныи рыцери, всЂ были релЂи грецъкой, a им тоє ничого не шкодило, — тым барзЂ славнЂшыми были

Азаж бы то тепер уже през в. кн. м. цного дому й великих княжат релЂи грецкой предков в. кн. м. слава вЂкуистая мЂла уставати?

Продкове в. кн. м. святои памяти родител и родителка, c поколЂня были релЂи грецкой, — в. кн. м. тылко ли3 один от них мЂл бы быти вылучоным?

Не дай того Боже, абы ся мЂл през в. кн. м. дом славнои релЂи грецкой зводити!

Єсли теж для великого богатъства, — и то єст в руках божїих; Господь Бог кому хочет теды даєт!

Ми просимо Господа Бога и просити завше повинних єстесмо, абы в. кн. м. Бог своєй старожитной апостолскои не допустил отступовати реліи;

Хоцто мовят мало нам жычливый адверсары наши, же то грецка хлопъска єст вяра. Єсли ж так єст, як оны повЂдают, теды хлопскои релЂи были и церкве грецкіє, и велікиє монархове.

Хлопскои вЂры были апостолове, патриархове, и всЂ святыи отцы всходной церкви, которых мы за великіх почитаємо и суть.

Прошу теды в. кн. м. униженє именем всего христианства и именем всей церкви, — не давай ся в. кн. м. уводити политицкими рацыями!