Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 144

1 На боці: "ДобродЂйство ЛаврЂ Печерскои", а нижче: "Всей церкви Россійской".

То з особы моєи выличивши, з уряду зась архымандрычого именем всеи російскои православнои церкви добродЂйства годит ми ся спомнЂти. Кгды ж вся церков Россійская православная превеликих дознала того превысокого дому добродЂйств.

А то напрод в пастыру своєм блаженноє памяти Ієреміи архиепископЂ константинопольском и патріарсЂ вселенском. Который от святои памяти велце поважного родича в. м., моєго мл. пана, ведлуг чти годнои своєи духовнои персоны и ведлуг поважнои (для которой тут приєжджал) справы так был принятый и уконтентованый, иж то обоє за самого єго мл. промоциєю яко мудрого и побожного сенатора нетрудно одержал. Зачим доживотным слушне домовства велможности вашей зо всею церквою зоставаючи богомолцею, и по собЂ нас всЂх посполите богомолцами (для которых ся тоє добродЂйство стало) быти облиговал, пророцким духом оному вел. вашу — сына такового отца годного и по добродЂю добродЂя ровного всей церкви Россійской православнои предрекши и обєцавши отихал.

Не пристоит теж мнЂ и того замолчати добродЂйства, котороє походит з презацного домовства вел. ваш, же Академіа Замойская так много народови нашему пожитку и утЂхи принесла, иж немало з неи людей учоных, ростропных и поважных, а церкви нашой православнои велце потребных вышло".

Королівський привілей Могилі на печерську архімандрію підписаний 29 листопада 1627 р., а на різдвяні свята, як правдоподібно здогадуються, Могила прийняв посвячення (що він перед тим іще на соборі в вересні був людиною світською, — виразно згадує Смотрицький вище). Йому скінчилось тоді 31 рік; такою молодою людиною він став фактично на чолі православного громадянства. Але в новій позиції не було для нього нічого незвичайного, його стрий Григорій Могила був митрополитом молдавським, і вся родина Могил була пройнята церковними інтересами. Одначе, висуваюч і свою кандидатуру на печерську архімандрію і потім вступивши в цей новий уряд, П. Могила, видимо, приложив особливі старання, щоб бути на висоті свого чернечого звання — підтягти себе на цей аскетичний рівень. Його старий біограф другої пол. XVIII в., чернець Яков, передає, мабуть, усну традицію про нього, що він, прийнявши чернецтво, "гострою волосяницею, тяжким полувіром і залізним ланцюгом стискав тіло своє" 1.

1 Біографія надрукована була в "Киев. Губерн. Ведомостях", 1859, № 43, — у Голубєва, І, с. 58.

Дорогоцінна пам’ятка його інтимних переживань з цих років, 1628 — 32 (головно з 1629), дає змогу провірити і потвердити цю традицію, ввійти глибше в переживання молодого провідника української церкви і сконстатувати цю характеристичну двоїстість його індивідуальності: з одної сторони кар’єристичні забіги, хапання високих ієрархічних посад, боротьба за владу, завзяте і безоглядне поборювання всіх, хто ставав йому в тім на дорозі, і зависна охорона своїх прерогатив, з другого боку — культивування релігійних настроїв, чистоти чернечої моралі, заглиблювання гадок в такі теми, як неминучість смерті, перспективи божого суду і под.

Повірницею цих аскетичних настроїв лишилась його записна книга — дуже цінне джерело не тільки для вивчення індивідуальності цього визначного діяча, що наложив своє ім’я і свою печать на цілу епоху українського (навіть ширше — східноєвропейського) життя, але й для висвітлення самого цього життя — цеї культурної епохи на безпосередніх її відбиттях. Може, занадто сильно було б назвати живим м’ясом життя ці записки монастирського достойника, але ж це був політичний діяч, що свідомо вибрав Печерську архімандрію за арену політичної і громадської кар’єри і не переставав ним бути, складаючи свої гімни і побожні оповідання. З цього становища треба оцінювати їх. Все головніше з цієї записної книги видав Голубєв в "Архіві Ю. З. Р." (ч. 1, т. VII, що вийшов у світ р. 1887), але не давши при тім ніяких відомостей про саму книгу 1 і багато упустивши з різних дрібних, але небезінтересних подробиць; не зробив цього і ніхто інший з Київської академії — огнищі культу Могили і пієтизму до нього, хоча б у формі скромної студентської праці. В першій половині XIX в. ця книга була затрачена і тільки 1855 р, вернулася до митрополитанської бібліотеки св. Софії, де переховується й досі. З цього приводу з’явилося тоді кілька виписок з неї в "Киев. Епарх. ВЂдомостях" 1861 р., але на тім діло стало надовго. Тільки в 1882 р. в книжці "Кіевской Старины", присвяченій Могилі (за квітень т. р.), проф. Ф. Терновський дав загальну характеристику, знову-таки не всього записаного в цій книзі, а головної її частини — агіографічних записок, і переказав кільканадцять цих записок більш або менш свобідно, про записну ж книгу в цілому не сказав нічого. Тим часом вона варта обслідування і як ціле.

Правда, завдання не легке, бо писана вона місцями дуже нерозбірно, місцями дуже утерпіла від нового обрізу, обшарпалася від перегортання, бо її палітурки не покривають цілої площі книги, через це особливо утерпіли приписки на боках — дуже часті; не знаю, чи хто-небудь візьме на себе тепер цю працю, коли інтерес до цих тем значно зменшився, але я вважав своїм обов’язком вказати на інтерес цієї пам’ятки 2.

1 Очевидно, мав замір це зробити у вступній розвідці (див. відсилач на с.167 "Архіву"), але так і не написав її.

2 Не можучи сам перевести детального обслідування цього Могилиного записника, я все-таки дам кілька помічень з аутопсії, які можуть доповнити коротеньку анотацію в описі Софійської бібліотеки акад. М. І. Петрова ("Описание рукописных собраний, находящихся в Києве", III, с. 123). Рукопис бібліотечного опису № 676 — старого каталога 1803 р., № 44, формат in folio, в старій оправі.

Це записна книга, заложена в домашнім діловодстві Симеона Могили, відти перейшла до його сина. На першім листі заголовок молдавським письмом: "В лЂто 7114 (себто 1608) мца юл приход о пинЂзи за пчели... до о знаєш от кто что приходит в дом а Руси І Симиона Могили воєвод... 1909 — 3 по... пинЂзи з пчел..." Ця перша частина або була не записана, або записані картки з неї повидирано, і П. Могила записав всі своїми записками. Від картки 38 починаються другі рахункові помітки того ж молдавського письма (здається, заголовки окремих маєтків — незаповнені рубрики), вони йдуть на л. 39 — 41, далі знову порожні картки, здебільшого заповнені Могилиними записками. На картці 75 новий заголовок, того ж письма: "В лЂто 7114 мца юля 29 послалося в... пинЂзи..." і знов через картки 75 — 85 ідуть такі ж означення місцевостей, а картки 86 — 92 чисті (з слідами видертих листів). На л. 92, оборот і 93 остання агіографічна записка рукою Могили, іншим чорнилом (дуже сірим), і по цім книга записана навиворіт — то значить, книгу обернено сподом догори і записувано від кінця, так що перший лист цієї нумерації мав би бути останнім листом фронтової (І) нумерації. Така оборотна нумерація (II) іде через 23 листи, записані рукою Могили або його помічників. Але старі молдавські грошові записки проходять далі через книгу, серед цих Могилиних записок, аж до кінця, не в оборотнім, а в прямім порядку. На картці оборотної нумерації (II), що був листом 101 порядкової (І), фронтової нумерації, маємо запис довгів на термін 7114 р. 22 липня і нарешті на передостаннім листі записка тої ж руки з нечіткою датою "...мца... 2 ...".

Таким чином уся Могилина книга від початку до кінця — це рахункова книга з канцелярії Симеона Могили, використана його сином на записки. Відки він почав її використовувати — спереду чи з кінця — це трудно рішити. Ззаду вписано насамперед як окремий твір — міркування про чернече життя (див. в "Архіві", с. 171 — 180, див. нижче уривок на с. 574) без дат. Фронтові записки походять з р. 1629, в їх продовженні, в середині книги найпізніші записи походять з р. 1635. В записках оборотної (II) нумерації деякі (всередині) походять з р. 1632-3. Середні записи, значить, пізніші в обох нумераціях. Почати записувати їх Могила міг з фронту книги чи з кінця. Це позбавляє нас можливості орієнтуватися в порядку записів, а хронологізовані вони далеко не всі.