Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 56

Так закроювався цей твір, на жаль, мабуть, не викінчений і не випущений з огляду на видання "Верифікації". Як літературний твір цей начерк перевищує її на цілу голову. Підіймається місцями до верхів політичного ораторства, дає прегарні взірці пафосу і риторичного стилю. Навіть в такім необробленім вигляді мусить бути зарахований до найвизначніших творів цієї доби.

Хто був його автором? Проф. Возняк у своїй історії літератури 1 на підставі старої помітки на копії митрополитанського архіву, що "таку "Протестацію" виготував був Борецький з Смотрицьким", висловився, мовляв, "авторство приписує давня традиція Й. Борецькому і М. Смотрицькому", і це при браку яких-небудь застережень з його боку може робити враження, що він надає цій вказівці певне значення. Але "Борецький і Смотрицький" у тодішніх відносинах, так би сказати, були фірмою православної сторони в процесі, і те, що виходило від цієї сторони, без дальшого розбору клалося на їх рахунок. Я думаю, що й незвісний автор цієї помітки, висловлюючися так, зовсім не мав наміру тим означати авторство Смотрицького, нам же цього робити з огляду на все вищесказане ніяк не можна: "Протестація" Борецького і тов. зійшлася з віленською працею Смотрицького, тому що ці два твори постали паралельно і один від одного незалежно. Поскільки ми взагалі не знаємо Борецького як письменника, насувається з-поміж київських тодішніх літературних сил ім’я Копистинського. Він міг написати таке. Але більше сказати не можна!

1 Т. II, с. 260.

Чи то тому, що він відмовився від видання такої "Протестації", чи на доповнення "Протестації", де справа кривд від уніатів була тільки принагідно згадана, але докладніш не представлена, Борецький з товаришами, два тижні пізніш, під днем 15 травня, іменем своїм і всього громадянства, людей духовних і світських, внесли до книг київського граду "Протестацію" спеціально в цій справі.

Я виймаю з неї те, що має характер більш літературний 1.

1 Збереглася ця "Протестація" в копії між актами кол. архіву уніатських митрополитів (тепер Ленінгр. центр. іст. арх.), справа № 458, разом з копією "Протестації" 28 квітня, доволі несправна копія і сама "Протестація" стилізована польською мовою, так що я мусив переказувати її досить свобідно. Досі вона не була видана.

"Превелебний во Христі отець Ійов Борецький, архієпископ, митрополит всеї Русі, тої, що, не прийнявши унії, зістається при власній релігії (своїх) духовних старших, маючи свою резиденцію в Києві, в монастирі арх. Михаїла, а спираючись на прирожденних правах християнських 2, также на праві посполитім і конституціях соймових, а саме — на конституції унії князівства Київського з Короною р.1569, на конституціях про грецьку релігію р.1607, 1609 і 1618 і на недавній — про заспокоєння грецької релігії р.1620, также на королівськім привілеї 1607 р., тою конституцією поясненім, себто стоячи при самій ясній справедливості.

2 Stoiac przy wlasnosci chrzescianskiei przyrodzonei.

Іменем своїм і всіх разом з ним новопосвячених свят, патріархом єпископів: превелебного отця Єзекіїла — Йосифа Курцевича (посвяченого на єпископію Володимирську і Берестейську), господина отця Мелетія Смотрицького на архієпископію Полоцьку, Мстиславську і Вітебську, о.Ісакія Черчицького — на Луцьку і Острозьку, о. Ісайї Межигірського — на Перемиську і Самбірську, о. Паїсія Іполитовича на Холмську, Белзьку, Турівську і Пінську, также (іменем) побожних і велебних архімандритів, ігуменів, протопопів, пресвітерів митрополії і єпископій руських і всього великого і славного роду руського в Короні Польській і В. кн. Литовськім, котрий ніколи від отця і пастиря свого святішого патріарха константинопольського не відступав і в релігії своїй унії з римським костелом не заключав — себто (іменем) ясновельможних і. м. князів, славноуроджених і шляхетних панів і всього рицарства, шляхти, і обивателів, і поспільства воєводств і земель руських.

Урочисто заявляв, свідчив і протестував против велебних ксьондзів 1 Йозефу Велямінові Руцькому, Ільяшеві Яхимові Мороховському, Йосафатові Кунцевичеві, Анатолію Крупецькому, Опанасові Пакості, Паїсію Шаховському — як вони себе самі називають, —

в тім, що вони, ведучись своїми приватними інтересами 2, відступили від правдивої 3 старожитньої грецької релігії і від пастирів своїх, з віків, іще при хрещенні в святу віру християнську руським народом прийнятих і від бога даних святих патріархів вселенських константинопольських, самі себе подали і прийняли унію неправильну з костелом римським, без волі і відомості всього славного народу руського, а будучи через те ніякими пастирями і старшими духовними народові руському, — бо той ніколи на ту їх унію згоди не давав, — насмілилися удавати себе перед маєстатом й. к. м. за правдивих і законних митрополитів і владиків того славного народу руського і, отримавши королівські привілеї, великі і нечувані кривди і безправства без числа чинили і задавали, і тепер чинять і задають багатьом і великим особам народу руського — не тільки в справах тих привілеїв, але і в самій вільності християнській, і навіть в сумлінню, самому тільки Богові у людини присвяченому — як от насильним забиранням церков, монастирів і маєтностей, до них належних, осіб духовних і світських з забиванням, мордуванням, ув’язненням, биттям, утисками — речами, прикрими Богові і людям.

1 Не "отців".

2 Нерозібране слово: nasiedkiemi.

3 Wlasnei.

І так, коли весь той шановний і славний нарід вони пригнітали в вірі й святім сумлінню, святіший отець Феофан, патріарх єрусалимський, один з пастирів і учителів вселенських, що з колегами своїми, трьома патріархами од віків давніх, над тим народом, як вівцями своїми, мав і має духовну зверхність, бувши в краях руських в минулім році 1620 і в нинішнім, йдучи за волею й дорученням такої влади від Бога, що всі признають, і від святішого вселенського патріарха константинопольського, що за канонічним поділом єпархій має пастирство над усею Руссю, і спираючись на правах руського народу в цій справі, а особливо на конституції останнього сойму, а заспокоюючи ті сварки і розірвання лихе і шкідливе,

тих старшин духовних народові руському, як було в звичаю: архієпископа — митрополита і єпископів-владиків, що тепер протестують, настановив як справжніх пастирів і учителів тої всеї Русі, що не приймає унії, маючи при собі умисно для відправи цього акту ієрарха, висланого від святішого трону константинопольського, і вселенського патріарха — велебного господина отця Арсенія, архімандрита великої церкви, —

посвятив, помазав, дав і опублікував, і лишилось тільки згідно з правом і конституціями давніми і теперішніми чолобитно просити у й. к. мил. конфірмації і надання церков, монастирів і маєтностей, до них належних, чи то за життя теперішніх неправильних державців, чи по смерті їх —

вищеназвані особи, відступники і апостати від церкви східної і свого пастиря, святішого патріарха константинопольського, турбуючи і зносячи це святобливе діло, котре могло б руський нарід найкраще утішити й заспокоїти, і викликаючи в тім славнім народі всякі різниці і замішання, невірно обмовили це діло перед й. кр. мил., паном нашим, і за тою неслушною обмовою дістали в канцелярії універсали, противні образливі і прикрі вільності християнській, праву, конституціям і привілеям, що служать народові руському, вірі релігії грецької і особам нинішніх протестантів, аби нинішніх протестантів було вільно ловити і карати, і як прийшли відомості — на підставі цих універсалів вони вже такі вчинки по різних місцях уже й справді почали і далі пробують чинити.

Так у В. кн. Литовськім у місті Віленськім одних міщан з ради повикидали, а інших за несправедливим своїм обвинуваченням казали зловити і до уряду радецького віддали, до смердючої, злодійської і розбійничої підземельної в’язниці посадовили, а саме Богдана Зарічного, Семена Красовського, Семена Новгородця, Івана Котовича, Василя Друговину, зятя його Ісака Волковича, Федора Кушелича, Богдана Борисовича, Аврама Кушелича й інших немало; з них Богдана Зарічного, Семена Красовського, Ісака Волковича взято під слідство 1.