Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 96

Бій з новою унією. "Апологія" Смотрицького та її засудження.

Мовляв, виконуючи доручення, дане йому православними владиками, Смотрицький після з’їзду в Городку весною 1628 року виготовив свою "Апологію подорожі до східних країв, відбутої в р. 1623 і 1624, оббріханої фальшивою братією" 1, додавши до неї на кінці "Консидерації" про шість різниць між грецькою і римською церквою, що їх він обговорював з владиками на зборах у Києві й Городку 2.

1 Apologia peregrinatiey do Kraiow Wschodnych, Przez mie Meletiusza Smotrzyskiego, M.D. Archiepiskopa Polockiego, Episkopa Witepskiego y Mscislawskiego, Archimandrite. Wilenskiego y Dermanskiego, Roku P. 1623 y 1624 obchodzoney, przez falszywa Bracia slownie y na pismie spotwarzoney, do przezacnego Narodu Ruskiego oboiego stanu, Duchownego i Swietskiego sporzadzona y podana. A. 1628, Augusti, Die 25, w Monasteru Dermaniu.’ We Lwowie, w Drukarni Jana Szeligi, Typographa, R. B. 1628, сторінок 204 малого кварто. Я користувався примірником Ленінградської публічної бібліотеки, що була ласкава вислати цю книгу, як і нижче цитовані книги, для використання до Укр. Археографічної Комісії. В російському перекладі, дуже свобіднім, видав "Апологію" Мартинов, як І вип. свого "Кирило-Методієвского сборника", Липськ, 1863.

2 Consideratiae albo uwazania szesciu roznie mi§dzy Cerkwia Wschodnia y Zachodnia strony wiary zaszlych.

Переписавши начисто, на початку Петрівки вислав український текст до Києва Борецькому з таким листом, що служив немов передмовою до цього твору (подаю в перекладі з польського перекладу, надрукованого Смотрицьким потім у його "Протестації"):

"То, що твоя велебність й інші браття мені наказати зволили: написати в побудку сплячому нечуло народові нашому, посилаю написане твоїй велебності, не мігши тут надрукувати, і сподіваюсь, що на двох прасах (машинах) це за три тижні може бути видрукуване і пущене в нарід. Аби кожен з нас перед майбутнім, дай, Боже, собором міг ясно побачити, чим ми всім народом хоруємо і як з тої хороби можна вилічитись.

Тої побудки, превелебний мій отче, не суди судом людським, а судом божим. Бо горе тим, що кажуть: "Доброму зле, а злому добре!" Хороба наша тяжка, просто-таки смертельна, вимагає від нас, лікарів, пильного коло себе печалування. Бо про душу йде, а загибель їх Бог суддя буде правити їх на наших душах єпископських. Правда, знайшлось би на таку лиху хоробу лікарство прикріше, що, гоячи наші рани, і до чулості нас привело, і до усвідомлення, що хоруємо. Бо найтяжча до вилічення якраз та хороба, котрої хорий не відчуває і лікареві коло себе ходити не позволяє. Але принаймні хоч ми, лікарі, знаємо цю хоробу і ту заразу, що з самих фундаментів душу губить, постараймось рушити й знищити, хоч би самі хорі того не хотіли! Лиха болячка мусить колись бути вирізана чи випалена — і пацієнт то мусить перетерпіти. А коли котрий не хоче терпіти і годиться скорше вмерти від тої болячки, такого ті, що ним піклуються, в’яжуть, і він поневолі мусить підпасти короткому насильству, аби, по недовгім стражданню ставши виліченим, в дальшім своїм життю вже більше того болю не терпів.

Коли ж би в тім описанні нашої хороби та її лічення комусь здалось щось невірним — я беру то на себе і на свою душу, а перед велебністю твоєю тим листом, за свідоцтвом Бога-серцевідця, свої руки вмиваю на тім, що заявляю себе чистим 1 від дальшого гублення несвідомих народу нашого, що через цю несвідомість свого лиха гублять свої душі. "Горе вам, учителям закону, — каже Господь наш І. Христос, — що сьте взяли ключі розуміння: самі не ввійшли, а тих, що входили, спинили сьте".

Так коротко сказавши, що мав до велебності твоєї, бажаю і Бога мого прошу, аби він, наш майбутній, велебністю твоєю визначений собор дав спорядити на честь і хвалу імені цього святого і для того спокою, що нам його єдинородний син божий в учениках своїх дав, щоб весь наш руський нарід хвалив його єдиними устами і єдиним серцем".

Подібного ж змісту лист вислав Смотрицький одночасно також Могилі, натякаючи, що вважає його людиною, покликаною до найвищого становища в руській церкві й народові, і тому сподівається від нього найкращого зрозуміння ситуації і пропонованих Смотрицьким методів її направи 2.

1 Очевидно, в тім разі, коли б його книги не видрукувано.

2 Обидва листи з цілою "Протестацією" передрукував Голубєв, П. Могила, І, додатки, с. 325-7.

Але на ці листи дістав від обох адресатів тільки ухильчиву відповідь через післанця, що ту рукопись відвозив: обіцяли йому прислати докладну оцінку його книги, нічого більше. Почекавши її з три тижні і не діставши, Смотрицький каже в тім переконанні, що це мовчання означає згоду, післав свою книгу Саковичу, що її видрукував польською мовою, і на собор до Києва поспіли вже видрукувані аркуші цього польського друку та викликали тут своєю появою вражіння першорядного скандалу. Коли потім Смотрицькому прийшлось виправдуватися перед православним київським собором за цю книгу, він натякав, що в своїм польськім виданню Сакович дещо пододавав від себе "з злого умислу". З того можна думати, що український текст, післаний Смотрицьким на руки Могили й Борецького до Києва, був дещо поміркованіший в своїй критиці православного богословія. Тільки ж цього не треба думати, що дійсно то Сакович підлив своєї жовчі до польського видання, яке одно тепер маємо перед очима. Дуже можливо, що з тим лукавством, на яке пустився Смотрицький в цій своїй уніонній акції, він умисно виладив два відмінні тексти — один для православного собору, а другий для своїх католицьких хлібодавців, вперед рахуючися з можливістю зложити цю різницю на приятеля Саковича, свого спільника в уніонній акції. І таки зовсім не правдоподібно виглядає його оповідання, що тільки потім, як не прийшла обіцяна ухвала від Борецького й Могили, післав він Саковичу копію для польського видання. Коли, посилаючи з початком Петрівки до Києва, треба було просити друкувати спішно на двох машинах, щоб примірники поспіли на собор у Києві, як можна було поспіти видрукувати цю дійсно чималеньку книжку у Львові, з примірника, післаного кілька тижнів пізніш, так щоб аркуші поспіли до Києва перед тим собором з Львова? Очевидно, для польського видання текст був післаний раніш, і зовсім правдоподібно — текст відмінний, так що з нього можемо тільки приблизно судити про український текст, виготовлений для київського собору. Але основний тон був той же — судячи з того, очевидно, малоприємного вражіння, яке він зробив на Борецького й Могилу, так Що ті не тільки друкувати його не схотіли, але і в дискусію з Смотрицьким з приводу його книги за краще признали не входити.

Український текст, повторюю, нам не відомий, і ми мусимо судити про все з польського.

Польське видання мало дві присвяти. Одна адресована Томашеві Замойському, тодішньому підканцлерові, зверхправовірному католикові, синові славного канцлера Яна Замойського, що йому був присвячений свого часу "Апокризис" Філалета. Смотрицький, так би сказати, дає сатисфакцію синові славного батька за безчестя, завдане тому батькові присвяток єретичного твору, підшитого під православну ідеологію. Книга Смотрицького виводить на чисту воду цей єретичний твір, викриваючи його неправославний зміст, і має завданням зняти тінь, кинену Філалетом на Замойського-батька, нібито він був протектором такого православія, як Філалетове.

Друга присвята патронові — Олександрові Заславському 1 має ще виразніший уніатський характер. Прославляє його як католика православного роду, що, заховуючи традиційний пієтизм до батьківської віри, рівно з нею цінить і віру римську (будучи римо-католиком), "знаючи дуже добре, що обряди й тайни обох церков урядив і справив один і той самий дух святий, через призначених на те святих мужів", та з щирого серця прагне, щоб вони з’єдналися в одну церкву, і не раз перед Смотрицьким висловлював гадку, що саме руському народові годилося б відіграти в тім рішучу роль: