Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович - Страница 99

1 Коли не рахувати глухої згадки, що греки мають досі друковані постанови цього собору, ідентичні з польськими виданнями їx, і що після Марка Ефеського у них ніхто не писав против собору.

2 Цей катехізис Гергана вийшов у Вітенберзі в 1622 р. — автор, Захарій Герган, слухав лекції в Вітенберзькім університеті, і його катехізис, написаний народною грецькою мовою, був апробований до друку тутешнім теологічним факультетом (євангелицьким), а в передмові автор призначає його царям, князям, духовенству і всім вірним Московії, Грузії, Молдавії, Валахії, Русі (в розумінню, очевидно, України і Білорусі), Греції, Болгарії, Сербії і всіх православних країв. Становить він тепер незвичайну бібліографічну рідкість і досі не обслідуваний. Legrand видав тільки його передмови з примірника Барберінієвої бібліотеки в Римі (І, с. 159 і далі). Про самого автора майже нічого не відомо, крім того, що він по повороті до Греції дістав чин митрополита новпактського — очевидно, належав до людей близьких і однодумних з Лукарісом. Див. дещо у Лебедєва, op. c., с. 675.

Висновок з того, що він бачив на Сході, зробив він той, що віра, передана колись руським від греків, була добра, але теперішні греки самі відійшли від неї. Ілюстрацією служить реєстр лютеранських єресей, знайдених автором в згаданім грецькім катехізисі Гергана, і один царгородський епізод як з уст "дидаскала" "великої церкви", що вчився в Саксонії з тим же Герганом, Смотрицькому довелось почути цілком протестантський погляд про безхосенність молитви за померлих 1. Значить, на греків нема чого оглядатись, а треба шукати рятунку руської церкви в об’єднанні з Римом, з його вірою, свобідною від усякої єресі, всупереч усім нападам полемістів, старих і нових.

Все це можна виловити і логічно доповнити з різних згадок, натяків, півслів, розкиданих у тих окремих розділах, які йдуть за критикою нових українських "теологізантів", що становить головний зміст і осередок книги. Чому Смотрицький не виложив цього ясніш і виразніш? Чому не дав тут же тих помічень з сфери церковного грецького життя, що, логічно беручи, повинні були становити головний предмет його книги? Чому відложив їх на потім, а тут обмежився властиво нікому не потрібними чулими фразами про свої побожні настрої?

Це зістається загадкою його психології або його стратегеми. Може бути, що він ще сподівався чогось від Лукаріса і не хотів його полошити. Досить того, що він обійшовся з ним дуже обережно, виливши всю їдь своєї критики на домашніх богословів (включно до Азарії, себто тільки що помершого Копистинського). Натомість розгорнув перед сучасним громадянством план урятування руської церкви і руського народу від загибелі. План цей зводиться до таких конкретних пунктів (119):

Просити у короля дозволу на скликання собору — не для чого іншого, як тільки для обговорення справи замирення церков 2.

1 с. 106, 118, 120-1.

2 Такий собор ще в 1626 р. був дозволений королем на прохання уніатської ієрархії. — Іст.України, VIII, с. 14.

Закликати на цей собор, крім осіб духовних, також шляхетських делегатів з воєводств і повітів, послів від привілейованих братств, від городів королівських, княжих і церковних.

Взятись до цього зараз, бо завтрашній день не певний. Зло зростає з кожним днем, і нема чого покладатись на Христові слова, що його церкви брами пекельні не переможуть і він з нею буде до кінця віку. Це сказано про правдиву Христову церкву, а велике питання, чи поєретичена руська церква підходить під цю категорію.

За цими осторогами на адресу духовенства автор звертається до шляхетства, закликаючи його до скорої і енергійної участі в цій акції з огляду на те пониження й занедбання, що спіткало його за останні часи, через те, що воно впало в церковну схизму, зв’язало себе з тими псевдобогословами — Зизанієм, Філалетом, Ортологом і Кліриком.

"Преславний і найперший народу руського стане: княжата й панове, шляхта й рицарство, обивателі Корони й Вел. кн. Литовського — самою природою (вашою), вирощеною і виплеканою в свободі й вольностях, з походження наділені всім чесним і навчені відрізняти честь від користі. Прийнявши через своїх славних предків святу християнську віру зі східних країв від царгородської церкви й столиці, ви служили й досі служите аж до розлиття вашої шляхетської християнської крові на те, аби, бувши рівним родом і ділами іншим підданим Корони і В. кн. Литовського, не тільки заступати короля на урядах земських та гродських, але й поруч нього засідати, гідностями сенаторськими вірної ради титулами бути оздобленими і пошанованими і в тім супроти шляхти не бути упослідженими. Але чи помітили ви, до якого пониження і занедбання поміж браттею — шляхтою впали ви в останніх часах, що не тільки в своїх заслугах перед Річпосполитою, але і в походженні з славних фамілій ваших ви вже не рівняєтеся з іншими" (с. 29-73).

"Коли ви це спостерігали, шукали (причин), знайшли, установили (констатували), то на Бога живого пожалуйте себе самих і потомків ваших: розуміючи свої користі (інтереси) і ставлячи чи як звичайно понад ними честь вашу, допильнуйте того за віку свого, щоб по животі вашім потомки ваші не стратили одного й другого, а при тім і від побожності не відпали.

Надивилися очі наші (раніш) в вітчині нашій на преславних сенаторів, каштелянів і воєвод з народу і віри нашої. А тепер таких з народу і віри нашої не бачимо ні одного. Не тільки на таких високих місцях при боці королівськім, але й на нижчих достоїнствах 1 рідко кого з одновірців своїх бачимо, хіба щось з давнішого лишилося.

Що ж то за причина такого пониження і упослідження вашого? Чи ви не так вірно і не так працьовито служите милій вітчині, як вірно і працьовито служили ваші предки? Чи, може, король й. м., помазанець божий і пан наш милостивий, поминає вас своїм оком ласкавим і вірних заслуг ваших предків і ваших власних пам’ятати не хоче?

Ні одно, ні друге. Король, пан наш мил., готов нагороджувати кожного по заслугах і в кондиції його 2 і нагороджує.

1 Земських урядах.

2 Соціальному становищі.

І вірність ваша, і праця не менша від вірності і предків ваших. Але справує то так той, що має в руці своїй серце королівське і, як воду, розливає його туди, куди хоче. Той, що монархів зсаджує з маєстатів, а інших бере з гною і саджає з княжатами.

Коли ж ви пониження свого, такого значного, не спостерегли і не шукали його причини, і, мабуть, воно так і єсть: бо коли б ви спостерегли цю шкоду свою, і знайшли її причину, і обміркували її, то, спонукані самим своїм шляхетським уродженням, ви б досі не мали б уже того лиха, а давно б з нього визволилися. Коли ж ви його не спостерегли і причин не шукали, то вже справді вам час то спостерегти і причину знайти і обміркувати, та самих себе і нас, духовних своїх, запитати: чи слушно і справедливо щодо права божого і людського спіткало то вас?

Щодо мене то, полишивши вищим від мене вищі міркування, я, неглибоким своїм розумом неглибоко й міркуючи, іншої причини не знаходжу, окрім висловленої самим Богом: "Даю вам нині благословення і прокляття — благословення, коли будете слухатись заповідей Господа Бога вашого, тих, що вам даю нині, прокляття, коли переступите заповіді Господа Бога вашого, збочите з наказаного шляху і підете служити богам невідомим.

Вглянь сам в причину і поміркуй, преславний стане шляхетський, тими Зизаніями з Філалетами, Ортологами, Кліриками та їм подібними скрибентами нашими руськими зведений, чи не спав ти з правдивої дороги віри нашої, даної вам і вашим предкам зі Сходу самим Господом Богом? Чи не пішли ви служити іншим богам, котрих не зналисьте, себто чи не приняли ви тих богохульств, блудів і єресів, котрих не знали предки ваші і ви самі ще так недавно, а посіяли їх у нас ті нові наші теологи і підкинули народові нашому чужих богів? Самі поміркуйте. Коли знаходите в тім, що я кажу, то причина вашого пониження вже явна. Коли не знаходите, шукайте самі іншої причини. З мене досить мого спостереження.