Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 111

Мої коліна підігнулися і я, щоб не сповзти на підлогу, вхопила його за талію. І виявила жахливу недоречність — не зняті піжамні штани! Мої руки перемістилися з талії наперед і розв’язали мотузочку, на якій ті штани трималися. Метью зупинився і з цікавістю за мною спостерігав. Під його пильним поглядом я послабила розв’язану мотузку — і штани упали додолу.

— Ось так, — задоволено сказала я. — Тепер ми на рівних умовах.

— От і ні, — відповів Метью і ступив крок зі штанів, що купкою лежали на підлозі.

Я мало не скрикнула від захоплення, але в останню мить прикусила губу. Утім, таки отетеріла від побаченого.

Досі не бачені мною частини його тіла виявилися такими ж прекрасними і бездоганними, як і ті, що я вже звикла бачити. Дивитися на голого Метью було те саме, що дивитися на ожилу античну скульптуру.

Мовчки він взяв мене за руку і повів до ліжка. Коли ми опинилися в його заштореному просторі, Метью рвучко стягнув покривала, підняв мене і поклав на високий матрац. А потім вклався поруч зі мною і вкрив нас ковдрою. Коли він ліг набік, поклавши руку під голову, то ця його поза, як і поза наприкінці кожного заняття з йоги, нагадала мені зображення середньовічних лицарів в англійських церквах.

Я підтягнула ковдру до підборіддя, трохи соромлячись тих частин свого тіла, які вважала небездоганними.

— Щось не так? — нахмурився Метью.

— Та трохи нервую, от і все.

— Чому нервуєш?

— Бо ще ніколи не займалася сексом із вампіром.

На обличчі Метью відбилося щире здивування.

— І сьогодні вночі теж не займатимешся.

Забувши про ковдру, я рвучко сіла, спершись на лікті.

— Ти заходиш до мене в ванну, дивишся, як я мокра й гола виходжу із води, дозволяєш мені роздягнути себе — а потім кажеш, що сьогодні вночі кохатися ми не будемо?!

— Кажу тобі ще раз: нам нема чого поспішати. Сучасні створіння такі метушливі, такі нетерплячі… — промимрив Метью, прикриваючи мене ковдрою до талії. — Можеш називати мене старомодним, якщо бажаєш, але я хочу насолодитися кожною миттю нашого роману і свого залицяння.

— Залицяння? — обурено скрикнула я. — Та ти ж уже приносив мені квіти й вино. Тепер ти — мій чоловік, принаймні, ти сам так сказав. — Я зісмикнула з нього ковдру. А коли побачила його голе тіло, то у мене знову застрибало серце.

— Як історик ти мусиш знати, що дуже багато шлюбів не починалися одразу. — Його уважний погляд зосередився на моїх ногах та стегнах, і я відчула в них приємну прохолоду, а потім тепло. — Іноді знадобилося багато років залицяння.

— Більшість із тих залицянь скінчилися кровопролиттям та сльозами, — відказала я, роблячи наголос на слові, про яке йшла мова. Метью весело вишкірився і легко, мов пір’їною, попестив мої груди, аж поки мені дух перехопило; досягши бажаного результату, він задоволено заворкотів.

— Обіцяю, що кровопролиття не буде, якщо ти пообіцяєш не проливати сліз.

Його слова було легше проігнорувати, аніж його пальці.

— Принц Артур та Катерина Арагонська! — тріумфально вигукнула я, втішена своєю здатністю наводити доречні історичні паралелі за таких вправних відволікань. — Ти їх знав особисто?

— Артура — ні, бо я був тоді у Флоренції. А Катерину знав. Вона була майже такою ж хороброю, як і ти. До речі, якщо говорити про минуле, — мовив Метью і погладив мене по передпліччю. — Що знає наш шанований історик про таку традицію, як «загортання в клунок»?

Я повернулася набік і повільно провела пальцем по підборіддю Метью.

— Я знаю про цю дивну традицію, коли малознайомі чоловік та жінка вкладалися спати, ретельно загорнувшись клунком в окремі ковдри. Але ти — не американський меноніт і не англієць. Ти хочеш сказати мені, що цю традицію — як і шлюбні клятви, — коли двоє вкладаються в ліжко, щоби всю ніч розмовляти, а не кохатися, теж придумали вампіри?

— Сучасні істоти не лише квапливі та метушливі. Вони просто зациклені на самому акті статевих стосунків. Це суто клінічний і вузько обмежений підхід. А секс має бути інтимним актом, у якому надзвичайно важливо знати чиєсь тіло так само добре, як і своє.

— Дай мені відповідь на одне запитання, — урвала його я, нездатна мислити чітко, бо Метью, цілуючи мені руку, добрався вже до мого плеча. — Це вампіри придумали «клункування»?

— Ні, — тихо відповів він, мружачись від задоволення, коли я кінчиком пальця провела йому по підборіддю. І легенько куснув мій палець. Без крові — як і обіцяв. — Колись ми всі цим займалися. Голландці, а потім англійці придумали навіть таке: перегороджували ліжко навпіл дошками, щоб між потенційною шлюбною парою не сталося передчасного сексу. Решта ж робили це по-старому: нас загортали клунком у ковдру, замикали під вечір у кімнаті, а вранці випускали.

— Який жах, — невдоволено прокоментувала я. Його увага переключилася на мою руку, а потім, на живіт біля пупка. Я спробувала відсторонитися, але він вільною рукою взяв мене за стегно і притиснув. — Метью! — запротестувала я.

— Наскільки мені пам’ятається, — сказав він задумливо так, наче й не почув мене, — то був досить приємний спосіб скоротати довгу зимову ніч. А найважчим у цій процедурі було вдавати з себе невинність наступного дня.

Він поводив пальцями по моєму животу, і моє серце затріпалося в грудній клітці, мов пташка. Я з цікавістю оглянула тіло Метью, вибираючи наступний об’єкт своїх домагань. І притиснулася губами до його ключиці, а рукою повела вниз по пласкому животу.

— Гадаю, без сну не обходилося, — зауважила я, коли Метью визнав за краще схопити мене за руку і відвести її від свого живота. Скориставшись тим, що моє стегно звільнилося, я притиснулася до вампіра всім своїм тілом. Його тіло відреагувало на дотик, і я вдоволено всміхнулася. — Бо не можна ж було розмовляти усю ніч підряд.

— Так, але вампірам сон не потрібен, — нагадав він, а потім вигнувся і поцілував мене в живіт.

Я вхопила його за голову і підняла її.

— У цьому ліжку — лише один вампір. Так ось як ти збираєшся не давати мені спати?

— Відтоді як я тебе побачив, майже нічого іншого мені на думку не спадало, — відповів Метью і з замріяним поглядом знову опустив голову до мого живота. Моє тіло вигнулося назустріч його губам, але він ніжно, але різко перевернув мене на спину, правою рукою вхопив за обидві руки і міцно притиснув їх до подушки.

— Пам’ятай: нам не треба поспішати, — сказав він, похитавши головою.

Я звикла до сексу, що полягав у фізичному контакті без непотрібних вагань та емоційних ускладнень. Як спортсменка, що проводила багато часу з іншими спортсменами, я добре знала своє тіло і його потреби, і зазвичай неподалік був той, хто ці потреби міг задовольнити. Я не ставилася до сексу легковажно, не була я й нерозбірливою у виборі партнерів, але більшість із тих чоловіків розділяли моє відверте ставлення до сексу і були раді провести зі мною кілька пристрасних зустрічей, а потім знову повернутися до своїх подруг, немов нічого не було.

Метью ж чітко давав мені зрозуміти, що ті дні та ночі канули в Лету. З ним просто сексу не буде — а іншого я досі не знала. Можна було з упевненістю стверджувати, що в цьому сенсі я була незайманою. Ті глибокі почуття, які я мала до нього, поволі ставали нерозривно пов’язаними з реакціями мого тіла; його пальці та губи пов’язували їх в хитромудрі вузли болісно-приємних почуттів.

— Ми маємо у своєму розпорядженні увесь необхідний час, — сказав Метью, погладжуючи пучками внутрішню поверхню моїх передпліч, сплітаючи моє кохання з фізичним бажанням доти, поки моє тіло напружилося.

Він вивчав мене із захватом картографа, що опинився на берегах ще не вивченого нового світу. Мені захотілося не відставати від нього і теж досліджувати його тіло, поки він досліджував моє, але Метью міцно тримав мої п’ясті на подушці. Коли ж я всерйоз поскаржилася на несправедливість такої ситуації, він знайшов ефективний спосіб змусити мене замовкнути: своїми прохолодними пальцями Метью злегка розсунув мені ноги і торкнувся тієї єдиної ділянки мого тіла, яка лишилася недослідженою.