Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 146

— То он про що непокоїться Конгрегація, — тихо мовила я. — Вони бояться народження дітей, які не будуть ані вампірами, ані відьмами, ані демонами. Вони будуть змішаними. Що ж тоді їм робити?

— Скільки інших істот опинялися в такій самій ситуації, що й ти з Метью? — вголос подумав Маркус.

— А скільки їх нараховується зараз? — додала Міріам.

— Конгрегація не знає про ці результати аналізів — і слава Богу. — Метью знову посунув папери на середину стола. — Але й досі не існує солідного доказу того, що Діана може мати від мене дитину.

— А чому ж тоді економка твоєї матері вчила Діану, як робити отой чай? — спитала Сара. — Отже, вона гадає, що це можливо.

— Ой, що зараз буде! — співчутливо мовила моя бабуся-привид.

Метью закляк, а його запах враз став різким та пряним.

— Не зрозумів?

— Отой чай, що Діана і… як її?.. Марта зробили у Франції. У ньому повно абортивних засобів та контрацептивних трав. Я почула їх нюхом у ту ж мить, коли відкрутили бляшанку.

— А ти про це знала? — спитав Метью з обличчям білим від люті.

— Ні, — прошепотіла я. — Але нічого поганого з того не вийшло.

Метью підвівся і, уникаючи мого погляду, витягнув із кишені телефон.

— Вибачте мене, будь ласка, — сказав він, звертаючись до Емілі з Сарою, і швидко вийшов з кімнати.

— Як ти могла, Саро?! — скрикнула я, коли за ним зачинилися парадні двері.

— Він має право знати. І ти також. Ніхто не мусить приймати ліки без своєї на те згоди.

— Це не твоє діло — казати йому.

— І справді не її. А твоє, — із задоволенням констатувала Міріам.

— Не втручайся не в своє діло, Міріам! — скипіла я, і мої руки аж засвербіли.

— А я вже втрутилася, Діано. Бо твої стосунки з Метью наражають кожну істоту в цій кімнаті на велику небезпеку. Ці стосунки можуть змінити все, незалежно від того, матимеш ти дітей, чи ні. А тут іще Метью вплутав у цю справу лицарів Лазаря! — скипіла Міріам услід за мною несамовитою люттю. — Чим більше створінь схвально поставляться до ваших стосунків, тим більшою є імовірність війни.

— Не сміши мене. Війни? — Мітки, що їх залишила на моїй спині Сату, зловісно засвербіли. — Війни вибухають між країнами, і зовсім не тому, що якась там відьма покохала якогось там вампіра.

— Те, що з тобою зробила Сату, було нахабним викликом. А Метью відреагував так, як вони й розраховували: мобілізував братство. — Міріам огидливо пирхнула. — Відтоді, як ти зайшла до Бодліанської бібліотеки, він втратив контроль над своїми почуттями. А останнього разу, коли він втратив над собою контроль, загинув мій чоловік.

У кімнаті стало тихо, як у склепі. Навіть моя бабця — і та страшенно здивувалася.

Метью не був убивцею, принаймні у цьому я переконувала себе знову і знову. Але ж він убивав, щоб живитися, убивав він і одержимий люттю. Я знала цю правду й однаково кохала його. Як же це характеризувало мене, якщо я безоглядно покохала таку істоту?

— Вгамуйся, Міріам, — застеріг її Маркус.

— Ні, — визвірилася вона. — Це моя історія, а не твоя, Маркусе.

— Тоді розкажи її, — наказала я і міцно вхопилася пальцями за край стола.

— Бертран був добрим приятелем Метью. Коли було вбито Елеонору Сен-Леже, Єрусалим опинився на грані конфлікту. Англійці та французи готові були вчепитися один одному в горлянки. Для розв’язання конфлікту він мобілізував лицарів Лазаря. Так постала небезпека, що ми потрапимо під пильне око людей і вони нас викриють, — крихкий голос Міріам зламався. — Хтось мав заплатити за смерть Елеонори. Родина Сен-Леже вимагала справедливості. Елеонора загинула від рук Метью, але він тоді був великим магістром, як і тепер. Мій чоловік взяв на себе провину, щоб захистити і Метью, і орден. І кат-сарацин зітнув йому голову.

— Вибач Міріам, мені дуже шкода, я дуже співчуваю тобі з приводу смерті твого чоловіка. Але я не Елеонора Сен-Леже, і тут не Єрусалим. Той інцидент трапився дуже давно, і Метью тепер — зовсім інша істота.

— А для мене все це наче вчора було, — безхитрісно зітхнула Міріам. — І знову Метью де Клермон хоче того, що він мати не може. Він не змінився.

У кімнаті запала тиша. Сара була сама не своя. Розказана Міріам історія підтвердила її найгірші підозри стосовно вампірів взагалі та Метью зокрема.

— Може, ти й залишишся вірною йому навіть після того, як краще узнаєш його, — вела далі Міріам. — Але скільки ще створінь Метью доведе до загибелі в ім’я тебе? Ти гадаєш, що Сату Ярвінен уникне долі Джиліан Чемберлен?

— А що трапилося з Джиліан Чемберлен? — озвалася Емілі.

Міріам розтулила була рота, щоб відповісти, але я інстинктивно стиснула праву руку в кулак і клацнула вказівним та середніми пальцями, викинувши їх у бік її маленької вампірки. Вона схопилася за горло і натужно закашлялася.

— Як негарно з твого боку, Діано, — зауважила моя бабуся, пригрозивши пальцем. — Тримай себе в руках, дівчино.

— Не пхайте носа не у свою справу, бабусю, і ти, Міріам, також! — Я обпекла їх вбивчим поглядом і обернулася до Емілі. — Джиліан померла. Вони з Пітером Ноксом послали мені фото мами й тата в Нігерії. То була погроза, і Метью вирішив, що має мене захистити. То в нього такий інстинкт, те саме, що дихати. Будь ласка, спробуй пробачити його.

Емілі пополотніла.

— Він убив її лише за те, що вона прислала тобі фото?

— І не тільки за це, — пояснив Маркус. — Вона вже багато років шпигувала за Діаною. Джиліан із Пітером Ноксом вломилися до помешкання Діани в Нью-Коледжі й обшукали його. Вони шукали зразки її ДНК, щоби дізнатися більше про її силу й здібності. Якби вони дізналися про те, що ми знаємо тепер…

Якби Джиліан та Пітер Нокс дізналися про результати аналізів моїх ДНК, то мене б спіткала набагато гірша доля, аніж смерть. Утім, я була страшенно пригнічена тим, що Метью сам не розповів мені про Джиліан. Я сховала свої думки, намагаючись опустити завісу поза очима. Моїм тіткам не слід було знати, що мій чоловік щось приховував від мене.

Але нічого не можна було приховати від моєї бабці.

— Ой, Діано, — прошепотіла вона. — Ти впевнена, що добре розумієш те, що робиш?

— Я хочу, щоби ви негайно забралися з мого будинку. І ти теж, Діано.

Повільне безперервне тремтіння почалося в старому овочевому підвалі будинку під сімейною кімнатою і поширилося долівкою. Потім воно видерлося стінами і струснуло скло у віконних рамах. Сарине крісло гойднулося і притиснуло її до стола. Двері між їдальнею та сімейною кімнатою оглушливо грюкнули.

— Будинок не любить, коли Сара розпоряджається, — прокоментувала моя бабуся.

Моє ж крісло перекинулося назад, і я опинилася на підлозі. Коли ж я рвучко підвелася, вчепившись у стіл, якісь невидимі руки різко крутнули мене і виштовхнули у двері до парадного входу. Двері їдальні затріснулися за мною, залишивши в їдальні двох вампірів, двох відьом та одну примару. Звідусіль чулися приглушені звуки обурення й роздратування.

Іще одна примара з обличчям, вкритим старечими зморшками, яку я ніколи не бачила раніше, вийшла з кімнати для гостей і поманила мене пальцем. Вбрана в довгу, до підлоги, темну спідницю, перехоплену вишукано прикрашеним корсетом, вона мала вперте підборіддя та довгий ніс, що безпомилково вказували на приналежність до Бішопів.

— Будь обережна, доню, — сказала вона низьким хрипким голосом. — Ти — істота на перепутті, ти — ні тут, ні там. Залишатися в цьому місці дуже небезпечно.

— Хто ти?

Не відповівши, вона поглянула на парадні двері. Вони беззвучно і плавно відчинилися на своїх зазвичай скрипучих завісах.

— Я завжди знала, що він прийде — прийде за тобою. Так мені казала моя мати.

Я розривалася між Бішопами та де Клермонами, одна моя частина хотіла повернутися до їдальні, а друга — бути з Метью. Примара усміхнулася, відчуваючи мою дилему.