Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 154

Нарешті він послухався інстинкту самозбереження. Його рот присмоктався до тильного боку мого ліктя, і я відчула на шкірі дотик гострих зубів. Легенько помацавши язиком рвану рану, він потягнув зубами шкіру, розширивши поріз, і припав до моїх вен. І тієї миті я відчула короткий гострий напад страху.

Шкіра Метью втрачала сіру блідість, але венозної крові було недостатньо для того, щоб вилікувати вампіра. Я сподівалася, що смак моєї крові позбавить Метью його звичного самовладання, і він наважиться на наступний крок сам, хоча про всяк випадок я намацала ніж із білою колодкою на землі.

Востаннє поглянувши на мисливицю та стару відьму, я зосередила увагу на своєму чоловіку і, надійніше спершися об стовбур дерева, відчула новий потужний приплив енергії.

Він живився моєю кров’ю, а я цілувала його. Пасмо мого волосся впало йому на обличчя, ніби пензлем змішавши його та мою кров. Він повернув на мене свій погляд; його сіро-зелені очі дивилися звідкись іздалеку і відсторонено, наче він мене не впізнавав. Я знову поцілувала його, відчувши на його язиці присмак своєї крові.

Двома швидкими сильними рухами, які я не змогла б зупинити, навіть якби захотіла, Метью схопив мене за волосся і, відхиливши мою голову назад, припав мені до горла. Я не відчула страху, було лише відчуття покори.

— Діано… — простогнав він, охоплений екстазом.

«Так он як воно буває, — подумала я. — Он звідки беруть початок легенди».

Моя спожита кров дала йому силу бажати чогось свіжого, сповненого більшою життєвою силою. Гострими верхніми зубами Метью прокусив собі нижню губу, і на ній виступила крапелька його крові. Його губи торкнулися моєї шиї — швидко і чуттєво. Я затремтіла, відчувши сексуальне збудження від його дотику. Коли ж кров Метью торкнулася моєї шкіри, я враз заціпеніла. До його рук поверталася сила — я відчувала це з того, як він міцно тримав мене за голову.

«Господи, не дай йому помилитися», — молила я.

У сонній артерії я відчула легеньке поколювання і здивовано розплющила очі — то Метью добрався до потрібної йому крові.

Сара відвернулася, не в змозі дивитися. Маркус пригорнув до себе Ем і вона заплакала, поклавши голову йому на плече.

Я втиснулася в Метью всім тілом, заохочуючи його пити стільки, скільки йому треба. І він робив це з неприхованим задоволенням. Він так мене жадав, він так довго й мужньо чинів опір цьому бажанню!

Метью ввійшов у ритм і тепер легенько погойдувався, поглинаючи мою кров.

«Послухай мене, Метью». Завдяки Герберту я знала тепер, що моя кров передасть йому моє повідомлення. Я турбувалася лише про одне: це повідомлення буде скороминущим, і моя комунікативна здатність швидко зійде нанівець, розчинившись у його крові.

Він здригнувся, отримавши через кров звістку від мене, і продовжував смоктати.

«Я кохаю тебе».

Метью знову спантеличено сіпнувся.

«Це моя пожертва, мій подарунок. Я всередині тебе, я дарую тобі життя».

Метью похитав головою, немов відганяючи набридливу комаху і все пив і пив.

«Я всередині тебе, я дарую тобі життя». Мені ставало важче думати, важче бачити крізь вогонь. Я зосередилася на Сарі й Емілі, намагаючись поглядом сказати їм, щоб не хвилювалися. Я пошукала поглядом і Маркуса, але не змогла повернути голову, щоб побачити його.

«Я всередині тебе, я дарую тобі життя». Цю мантру я повторювала стільки, скільки могла.

Мій пульс уповільнився, і я відчула, як моє серце повільно вмирає.

Як я й підозрювала, смерть — то було ніщо.

На мить настала тиша, яка пронизала все моє єство.

Потім з’явилося відчуття розставання та жалю.

А ще за мить усе скінчилося.

Розділ 38

Моє тіло раптом загуло так, немов зіштовхнулися два світи.

Щось вкололо мене у праву руку, і до мене долинув запах пластмаси й латексу. Потім почулися голоси — то сперечалися Метью та Маркус. Піді мною була холодна земля, а пахощі прілого листя забивали всі інші запахи. Мої очі були розплющені, але я нічого не бачила, окрім темряви. Потім я через силу роздивилася напівголі гілки дерева, що схрестилися наді мною.

— Бери ліву руку — там уже є розріз, — роздратовано гаркнув Метью.

— З тієї руки не буде толку, Метью. У тканинах повно твоєї слини, нічого не вдасться абсорбувати. Краще праву руку. Але її кров’яний тиск такий слабий, що мені дуже важко знайти вену, от і все. — У голосі Маркуса чувся неприродний спокій лікаря з відділення невідкладної допомоги, якому регулярно доводиться бачити смерть.

Дві тонкі трубки опустилися мені на обличчя. Холодні пальці торкнулися мого носа, і я покрутила головою, намагаючись струсити їх, але вони притиснулися ще міцніше.

З темряви, праворуч від мене, почувся голос Міріам.

— Тахікардія. Я дам їй заспокійливе.

— Ні! — різко заперечив Метью. — Не треба заспокійливого. Вона ледь притомна і може впасти в кому.

— Тоді вгамуй її, — спокійно і діловито сказала Міріам. Маленькі холодні пальці з несподіваною силою притиснулися до моєї шиї. — Я не можу зупиняти кровотечу і при цьому тримати її, щоб вона не сіпалася.

Те, що відбувалося довкола мене, я бачила невеличкими гнітюче обмеженими сегментами: безпосередньо наді мною та по боках, якщо вивернути очі так, що аж боляче стане.

— Ти можеш чимось допомогти, Саро? — розпачливо спитав Метью.

У поле мого зору запливло обличчя моєї тітки.

— Чаклунство не допомагає від укусів вампіра. Якби допомагало, то нам не доводилося б боятися таких істот, як ти.

Я почала було дрейфувати в спокійну й тиху далечінь, але мене перервала Ем. Взявши мене за руку, вона ніби утримувала мене в моєму тілі.

— Тоді ми не маємо вибору, — розпачливо мовив Метью. — Я сам це зроблю.

— Ні, Метью, — рішуче заперечила Міріам. — Ти ще не одужав. До того ж мені самій доводилося робити це сотні разів.

Почувся тріск, наче щось розривали. Після нападу Жульєт на Метью я знала, що з таким звуком розривається плоть вампіра.

— Вони що — вампіра з мене роблять? — пошепки спитала я в Емілі.

— Ні, mon cœur, — відказав Метью голосом так само рішучим, як і у Міріам. — Ти втратила — тобто я забрав у тебе — дуже багато крові. Маркус компенсує цю втрату, переливаючи тобі людську кров. А Міріам займеться твоєю шиєю.

— А… — Усе це було надто складно, щоб осягнути моїм заслаблим мозком, який наче розм’якнув і став якимось шершавим — як горлянка та язик. — Хочу пити, — прошепотіла я.

— Тобі хочеться вампірської крові, але ти її не отримаєш. Лежи тихо і не ворушися, — твердо мовив Метью і стиснув мені плечі так міцно, що мені стало боляче. Маркусові холодні пальці торкалися мене попід вухами, а потім натиснули на щелепу, затуливши таким чином мені рота.

— Ну, Міріам, починай…

— Не метушися, Метью, — обірвала його Міріам. — Я робила це теплокровним ще задовго до твого відродження.

Щось гостре простромило мені шию, і повітря наповнилося запахом крові.

Відчуття порізу змінив біль, що був водночас і пекучим, і холодним, як лід. Жар та холод поширювалися під шкірою шиї, обпікали кістки та м’язи.

Я хотіла була уникнути цих розпечено-крижаних дотиків, але два вампіри міцно тримали мене. Мій рот надійно стулили, тому все, на що я спромоглася, видати приглушені перелякані стогони.

— Її артерія забита, — тихо сказала Міріам. — Треба прочистити рану. — Почулося сьорбання — то вона один раз увібрала в себе кров. Моя шкіра на мить оніміла, але коли Міріам відсахнулася від мене, біль повернувся з новою силою.

Біль погнав моїми судинами адреналін, а слідком і паніку. Довкола мене бовваніли сірі стіни замку Ля П’єр, і моя нездатність рухатися нагадала мені про той день, коли я потрапила до рук Сату.

Та Метью боляче впився пальцями мені в плечі й повернув мене до лісу біля будинку Бішопів.

— Скажи їй, що ти робиш, Міріам, бо ота фінська відьма навчила Діану боятися того, чого їй не видно.

— Це краплі моєї крові падають із моєї п’ясті, — спокійно пояснила Міріам. — Знаю, то боляче, але це все, що ми можемо. При контакті з шкірою кров вампіра загоює її. Вона закриє твою артерію краще за будь-який хірургічний шов. І не треба боятися. Така маленька доза нашої крові при локальному застосуванні не зробить тебе однією з нас.