Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 26

«Вибачте», — почувся у мене в голові чийсь тихий, але чіткий голос, що долинув до мене з передньої частини кімнати, звідки і погляд, котрий викликав пощипування в моєму плечі. Аміра зиркнула на когось у першому ряді й закликала групу до уваги.

Вона заговорила, і моє тіло — просто за звичкою — слухняно склалося в позу зі схрещеними ногами, а кілька секунд по тому Клермон зробив те саме.

— Час заплющити очі. — Аміра взяла в руки крихітний пульт дистанційного керування — і зі стін та стелі полинув медитативний монотонний спів. Своїм звучанням він скидався на середньовічний, і один із вампірів радісно зітхнув.

Мимоволі я обдивилася кімнату — тут було чимало декоративної ліпнини, напевне, це приміщення колись було центральним залом особняка.

— Заплющуйте очі, — знову лагідно нагадала Аміра. — Може, вам і важко забути про свої тривоги, пристрасті та примхи вашого «его». Саме для цього ми тут сьогодні й зібралися.

Ці слова мені знайомі: я чула варіації на цю тему й раніше, на інших заняттях із йоги, але тут вони набували якогось нового змісту.

— Ми прийшли сьогодні сюди, щоби навчитися керувати власною енергією. Ми марнуємо свій час, коли відчайдушно намагаємося здаватися такими, якими не є насправді. Відкиньте ці бажання. Шануйте себе справжніх.

Аміра змусила нас зробити кілька легеньких розтяжок і поставила навколішки, щоб ми розігріли спини, а потім ми стали в «собачу» позу обличчям донизу. Витримавши цю позу впродовж кількох вдихів-видихів, ми перебирали долонями по підлозі, поки з’єднали руки з ногами і нарешті випрямилися.

— Приростіть своїми ногами до землі, — скомандувала вона, — і станьте в позу «гора».

Я зосередилася на своїх ногах — і раптом відчула поштовх, що йшов від підлоги. Я аж витріщилася від здивування.

Аміра виконувала віньяси, і ми повторювали за нею. Спочатку ми змахували руками в напрямку стелі, а потім немов пірнали вперед і впиралися руками в підлогу біля ніг. Потім підводилися і ставали так, щоб спина була паралельно підлозі, далі присідали, впираючись руками в підлогу, і різко викидали ноги назад, займаючи позу для віджимань. Десятки демонів, відьом та вампірів присідали й піднімалися, граціозно погойдуючи тілами. Ми довго групувалися і піднімалися, вимахуючи руками над головою і легенько торкаючись долонями. Потім Аміра «відпустила» нас, дозволивши кожному рухатися у власному ритмі. Вона натиснула на кнопку на пульті — й кімнату сповнили звуки повільного інструментального аранжування композиції Елтона Джона під назвою «Rocket Man» («Астронавт»).

Музика виявилася напрочуд доречною, і я повторювала знайомі рухи в такт із нею, наповнюючи киснем свої напружені м’язи й даючи змогу енергетичному потоку, що йшов від групи, вимити з моєї голови всі думки. Ми втретє виконували третій комплекс поз, коли енергія в кімнаті змінилася.

Троє відьом відірвалися приблизно на фут від підлоги і зависли в повітрі.

— Не відривайтеся від землі, — мовила Аміра спокійно.

Двоє відьом повільно осіли на підлогу. Третя ж пірнула «ластівкою», щоб «приземлитися», та її руки торкнулися підлоги таки раніше за ноги.

І демони, і вампіри мали труднощі з регулюванням ритму. Декотрі з демонів рухалися так повільно, наче їх приклеїли. Вампіри ж мали проблему іншу: їхні потужні м’язи скорочувалися і розпрямлялися занадто швидко.

— Спокійно, спокійно, — стиха приказувала Аміра. — Нема потреби поспішати, нема потреби перенапружуватися.

Поволі енергія в приміщенні знову стабілізувалася. Слідком за Амірою ми виконали кілька поз стоячи. Тут вперед вели вампіри, бо без особливих зусиль витримували пози по кілька хвилин. Невдовзі мені стало байдуже — хто був поруч зі мною в кімнаті й чи встигаю за рештою групи. Існували лише скороминуща мить і рухи.

На той час, коли ми вмостилися на підлозі для нахилів назад та переворотів, кожен із присутніх роняв рясні краплини поту — окрім вампірів, котрі навіть не зволожилися. Декотрі з них безстрашно виконували карколомні стійки на руках, та мене серед цих сміливців не було. А Клермон був. У якусь мить мені здалося, що він тримається за землю кінчиком свого вуха, а все його тіло, чітко відбалансоване, висить догори ногами.

Найважчою частиною будь-яких занять була для мене поза трупа — так звана «савасана». Для мене було майже неможливо лежати пласко на підлозі й не рухатися. А те, що майже всі вважали її розслаблено-відпочивальною, лише посилювало мою тривогу. Я лежала якомога тихше, заплющивши очі, й намагалася не сіпатися. Поміж мною та вампіром почувся шерхіт чиїхось ніг.

— Діано, — прошепотіла Аміра. — Ця поза — не для вас. Перекотіться і ляжте на бік.

Від здивування я широко розкрила очі. І втупилася у великі чорні очі відьми, пригнічена думкою про те, що вона якимось чином дізналася про мою таємницю.

— Скрутіться калачиком. — Я заворожено зробила так, як вона сказала. І моє тіло відразу ж розслабилося. Аміра легенько поплескала мене по плечу. — І очей не заплющуйте.

Я обернулася до Клермона. Аміра приглушила світло, але у яскравому світінні шкіри вампіра я чітко бачила риси його обличчя. У профіль він скидався на середньовічного рицаря, що лежав на гробниці у Вестмінстерському абатстві: довгі ноги, довгий тулуб, довгі руки та напрочуд сильне й вольове обличчя. В його зовнішності було щось древнє, хоча на вигляд він був старший від мене на кілька років. Я подумки провела пальцем по його лобі — від нерівної лінії волосся до випуклої очної дуги з густими чорними бровами. Мій уявний палець торкнувся кінчика його носа і випуклих губ.

Я рахувала його вдихи. За двохсотим разом його груди піднялися і завмерли. І після цього вампір довго-довго не видихав.

Нарешті Аміра наказала групі возз’єднатися з навколишнім світом. Метью перевернувся до мене і розплющив очі. Вираз його обличчя пом’якшав, і мого — також. Довкола нас розпочався рух, але присутні й не думали заважати мені своєю увагою. Я далі лежала, вдивляючись в очі вампіра. Метью чекав — він абсолютно непорушно лежав і спостерігав, як я спостерігаю за ним. Коли ж я сіла на підлозі, у мене закрутилася голова від різкого припливу крові до тіла.

Нарешті кімната припинила свої запаморочливі оберти. Аміра завершила вправи медитативним співом і покалатала якимись маленькими дзвіночками на своїх пальцях. Заняття скінчилося.

У кімнаті почулося тихеньке бурмотіння — то вампір вітався з вампіром, а відьма — з відьмою. Демони ж поводилися більш емоційно: вони домовлялися про нічні зустрічі в оксфордських клубах і перепитували один одного, де можна найвеселіше погуляти та «відтягнутися». Я збагнула, що то їх захопив потік енергії, пригадала розповідь Агати про те, що рухає душею демона, й усміхнулася. Двоє банкірів-інвесторів, обидва — вампіри — обговорювали нещодавній сплеск загадкових убивств у Лондоні. Я відразу ж пригадала Вестмінстер, і мені стало тривожно на душі. Метью зиркнув на них невдоволено, і банкіри змінили тему — почали обговорювати плани на завтрашній обід.

Кожен, хто покидав зал, проходив повз нас, бо ми стояли біля дверей. Відьми з інтересом кивали в наш бік головами. Навіть демони — і ті зустрічалися з нами поглядами; вони весело вишкірялися і обмінювалися значущими поглядами. Вампіри старанно оминали мене, але жоден не проминув сказати Клермону «привіт» або «бувай».

Нарешті у приміщенні залишилися тільки я, Метью й Аміра. Згорнувши свою циновку, вона неквапливо рушила до нас.

— У вас добре виходило, Діано, — сказала вона.

— Дякую, Аміро, я довго пам’ятатиму це заняття.

— Можете приходити коли завгодно. З Метью, або ж без нього — нема різниці, — додала вона, поплескавши Клермона по плечу. — Тобі слід було попередити її.

— Я боявся, що тоді Діана відмовиться. І мені здавалося, що їй сподобаються заняття, якщо вона хоч раз спробує. — Він сором’язливо поглянув на мене.

— Коли виходитимете, вимкніть світло, добре? — гукнула з порога через плече Аміра.

Я окинула поглядом великий, схожий на бездоганну перлину, зал.