Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 5

Нарешті знайшлося дещо легке для описання. Мої пальці притьмом забігали по клавіатурі: «Принаймні три сторінки видалено за допомогою лінійки чи леза». Я уважно придивилася до товстого корінця фоліанта, але не змогла визначити, чи були видалені ще якісь сторінки. Чим більше наближала я пергамент до свого носа, тим сильніше вабили мене його притягальна сила та химерний запах.

Я зосередила увагу на ілюстрації, що заповнила пустку, залишену трьома вирізаними сторінками. На ній було зображене крихітне дівчатко, що плавало у прозорій скляній посудині. В одній руці воно тримало срібну розу, а в другій — золоту. На ногах у дівчинки були маленькі крильця, а по її довгому чорному волоссю рясно розсипалися краплини якоїсь червоної рідини. Під ілюстрацією був підпис чорними чорнилами, де пояснювалося, що це є зображення філософської дитини, тобто алегорична інтерпретація важливої стадії створення філософського каменя — хімічної речовини, котра, здогадно, мала зробити власника здоровим, багатим та розумним.

Кольори на ілюстрації були яскраві; вони збереглися напрочуд добре. Для того щоб отримати такі насичені кольори, художники у давнину домішували до своїх фарб тертий камінь та самоцвіти. Зображення було виконане з неабиякою художньою майстерністю. Мені навіть довелося сісти собі на руки, щоб перебороти бажання доторкнутися пальцями до малюнку і дізнатися більше. Здогадно, це дитинча мало бути наполовину чорним і наполовину білим, щоб продемонструвати, що воно — гермафродит. У нього мали бути груди жінки та геніталії чоловіка. Або ж, принаймні, дві голови.

Взагалі-то алхімічні зображення характерні своєю алегоричністю та надзвичайно заплутані. Тому я стала уважно вдивлятися в ілюстрацію, вишукуючи характерні ознаки, що вказали б на системне та логічне трактування хімічних перетворень у ті часи, коли ще ніхто не знав про періодичну таблицю елементів. Наприклад, зображення місяця майже завжди означало срібло, а зображення сонця — золото. Коли їх сполучали, цей процес подавався як весілля. З часом малюнки замінили словами. А слова стали граматикою хімії.

Але цей манускрипт відразу ж похитнув мою віру в логіку алхімії. Кожна ілюстрація тут містила принаймні одну фундаментальну похибку і не мала супровідного тексту для її пояснення.

Я намагалася знайти хоч що-небудь, що збігалося б із моїм знанням про алхімію. Раптом у тьмяному світлі на одній із сторінок начебто проступили ледь видимі сліди якогось напису. Я трохи повернула лампу, щоб краще роздивитися.

Але нічого не побачила.

І повільно нахилила сторінку, немов крихкий висохлий листок.

Слова замерехтіли й заповнили собою поверхню аркуша. Їх були сотні. Сотні невидимих слів — якщо не розташувати сторінку під потрібним кутом.

Я мало не скрикнула від подиву, та вчасно стрималася.

Фоліант «Ешмол № 782» виявився палімпсестом, тобто манускриптом у манускрипті. В часи, коли пергамент був у дефіциті, писці обережно змивали чорнила зі сторінок старих книг і писали на очищених аркушах новий текст. Із часом привид колишнього тексту знову проступав крізь новонаписаний, і його можна було побачити за допомогою ультрафіолетового світла, котре, «зазираючи» під чорнильні плями, знову повертало до життя змиті та вицвілі слова.

Утім, у бібліотеці не було достатньо сильного ультрафіолетового світла, здатного виявити сліди старого тексту. Цей манускрипт був не звичайним палімпсестом. Попередній текст не змили — його просто сховали за допомогою якогось закляття. Але кому потрібно було завдавати собі клопоту і зачаклувати текст у алхімічній книзі? Алхімічні тексти з їхньою малозрозумілою і туманно-заплутаною мовою та сюрреалістичними ілюстраціями самі по собі становили велику проблему для фахівців, які бралися їх тлумачити.

Я відволіклася від слабковидимих літер, що бігли перед моїми очима занадто швидко, щоб можна було їх прочитати, і зосередилася на написанні резюме про зміст манускрипту. «Дивно, — надрукувала я. — Підписи під ілюстраціями датуються п’ятнадцятим-сімнадцятим століттям, а ілюстрації, в основному, — зі століття п’ятнадцятого. Може, ілюстрації створено на основі якихось давніших зображень? У книзі є аркуші з паперу та пергаменту. Чорнила — чорні та кольорові, при чому перші мають незвично високу якість. Ілюстрації виконані майстерно, але декотрі деталі — неточні, або ж відсутні. У манускрипті йдеться про створення філософського каменя, алхімічне народження/створення, смерть, воскресіння і перетворення. Спотворена й хибно виконана копія якогось давнішого манускрипту? Химерна книга, повна аномалій».

Мої пальці невпевнено завмерли над клавіатурою.

Зазвичай, відкриваючи інформацію, яка не вписується в коло знань науковця, вони роблять одне з двох: або відкидають цю інформацію, щоб вона не ставила під сумнів їхні теорії, або з проникливістю лазерного променя зосереджуються на ній, щоби відшукати першоджерело таємниці. Якби ця книга не була зачаклованою, то я, скоріш за все, обрала б другий варіант. Але манускрипт таки перебував під дією якогось закляття, і тому я схилилася до першого варіанта.

Коли науковці вагаються, вони зазвичай відкладають прийняття остаточного рішення.

Тому я надрукувала розпливчасто-неоднозначний завершальний рядок: «Треба більше часу, щоб розібратися? Може, замовити цю книгу ще раз згодом?»

Затамувавши подих, я обережно згорнула книгу. У ній і досі бриніли потоки магії, особливо сильно відчутні біля застібок.

Із полегшенням зітхнувши, я спрямувала погляд у «Ешмол № 782». Моїм пальцям мимоволі кортіло повернутися до книги і торкнутися її коричневої шкіряної обкладинки. Але я стрималася, як і тоді, коли хотіла торкнутися ілюстрацій та підписів під ними, щоби дізнатися більше, аніж мав дізнатися будь-який історик, котрий був не чаклуном, а звичайною людиною.

Тітка Сара завжди казала мені, що магія — це дар. Якщо це справді так, то цей дар невидимими нитками пов’язував мене з усіма моїми попередницями — відьмами з роду Бішопів. І за використання цих успадкованих магічних здібностей, за використання заклинань та чарів, із яких складалося ретельно охоронюване від чужих очей відьмацьке ремесло, треба платити високу ціну. Розгорнувши фоліант «Ешмол № 782», я зруйнувала стіну, що відділяла мою магію від моєї професії науковця. Але знову опинившись по «правильний» бік стіни, я ще більше утвердилася у своєму бажанні там залишатися.

Я опустила кришку переносного комп’ютера, зібрала нотатки і взяла стос замовлених книжок, обачливо поклавши «Ешмол № 782» під самий низ. На щастя, Джиліан на місці не було, хоча на її столі й досі було повно паперів. Напевне, вона збиралася сидіти допізна і вийшла попити кави.

— Вже закінчила? — поцікавився Шон, коли я стала перед столом замовлень.

— Не зовсім. Хотіла б знову замовити верхні три книги на понеділок.

— А четверту?

— Я вже з нею впоралася, — бовкнула я і підсунула йому манускрипт. — Можеш відправити її назад до книгосховища.

Шон поклав манускрипт на стос повернутих книг. Потім провів мене до сходів, попрощався — і зник за обертальними дверима. Клацнула й увімкнулася стрічка конвеєра, яка мала відправити «Ешмол № 782» назад, до черева бібліотечного книгосховища.

Я насилу стрималася, щоб не обернутися і не зупинити конвеєр.

Коли я підняла руку, щоб відчинити двері на першому поверсі, повітря навколо мене щільно стиснулося, немов бібліотека не хотіла мене відпускати. На якусь мить повітря замерехтіло — так само, як раніш замерехтіли сторінки манускрипту на столі у Шона, змусивши мене мимовільно здригнутися, від чого волосинки на моїх руках стали сторч.

Щойно щось трапилося. Щось магічне.

Моя голова мимоволі повернулася до читального залу герцога Гамфрі, а ноги зрадливо понесли мене у тому ж напрямку.

«Нічого особливого», — подумала я, взявши себе в руки і рішучою ходою покидаючи бібліотеку.

«А ти впевнена, що нічого особливого?» — прошепотів давно забутий голос.

Розділ 2

Дзвони Оксфорда вдарили сім разів. Ніч приходила слідком за сутінками не так повільно, як кілька місяців тому, але трансформація була неквапливою. Персонал бібліотеки увімкнув лампи лише півгодини тому, і тепер вони утворювали маленькі острівці золотавого світла на сірому тлі.