Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора - Страница 51

— А як стосовно генетичної спадщини її батька?

Метью взяв аркуші з чорно-білими результатами ДНК-тестів.

— Батько Бенвенгуди, котрий був звичайною людиною, теж присутній у цих графіках. Ось він тут, у ядерній ДНК, тобто в її геномі — разом із її матір’ю-відьмою. — І Метью знову повернувся до кольорових обручів. — Але мітохондріальні ДНК поза межами ядра клітини відображають лише її спадковість по материнській лінії.

— Чому ж тоді ви досліджуєте і її геном, і її мітохондріальні ДНК?

Про геном я вже чула раніше, але мітохондріальні ДНК були для мене новою цариною.

— Ваша ядерна ДНК розповідає про вас як про унікального індивіда — яким чином генетична спадщина вашої матері та батька переінакшилася і витворила вас. Бо саме комбінація генів вашого батька та матері дала вам блакитні очі, русяве волосся та ластовиння. Мітохондріальні ж ДНК допомагають нам краще зрозуміти історію всього виду.

— Це означає, що походження та еволюція виду зафіксована в кожному з нас, — повільно проказала я. — Вони — в нашій крові та кожній клітині нашого тіла.

Метью кивнув.

— Але кожна історія походження розповідає іще одну історію — не про початок, а про кінець, про занепад.

— Знову ми повернулися до Дарвіна, — насупилася я. В його «Походженні видів» йшлося не лише про те, звідки взялися ті чи інші види, а й про природний відбір та відмирання тих чи інших видів.

— У певному сенсі можна сказати, що в «Походженні» йдеться здебільшого про вимирання видів, — зауважив Маркус, підкотившись на своєму стільці до протилежного кінця лабораторного стола.

Я поглянула на яскраві обручі Бенвенгуди.

— Ким вона була?

— Вона була дуже сильною відьмою, — пояснила Міріам. — Ця відьма жила в Британії в сьомому сторіччі. Вона була справжнім чудом у добу, коли чудеса траплялися на кожному кроці. А Беатриса Гуд — остання з її відомих нащадків.

— А родина Беатриси Гуд часом не з Салема походить? — пошепки спитала я, торкаючись теки. Бо я знала, що там, разом із Прокторами й Бішопами, мешкала також і родина Гудів.

— До родоводу Беатриси входять Сара та Дороті Гуд із Салема, — мовив Метью, підтверджуючи мою несподівану здогадку. Він розкрив теку Беатриси і поклав її мітохондріальні графіки разом із обручами Бенвенгуди.

— Але ж вони — різні, — мовила я. — Це видно зі структури та забарвлення.

— Не такі вже вони й різні, — підправив мене Метью. — Ядерна ДНК Беатриси має менше маркерів, притаманних відьмам. І це свідчить про те, що її предки, сторіччями намагаючись вижити і пристосуватися до несприятливого середовища, дедалі менше покладалися на магію та чаклунство. Зміна потреб спричинили мутації ДНК, і ці мутації відсунули магію на другий план.

Його висновок прозвучав як суто наукове твердження, але воно стосувалося особисто мене.

— Те, що предки Беатриси відкинули магію, в кінцевому підсумку і привело родину до занепаду — я правильно розумію?

— Це не зовсім провина відьом. Тут винувата й природа, — з сумом мовив Метью. — Здається, відьми, як і вампіри, теж зазнавали дедалі сильнішого тиску, який чинив на них світ звичайних людей, і їм доводилося докладати чималих зусиль, щоб вижити. Так само й демони. Геніальні здібності, якими вони відрізнялися від простих людей, трапляються серед них дедалі рідше. А божевілля — дедалі частіше.

— А люди не вимирають? — поцікавилася я.

— І так, і ні, — відповів Метью. — Ми дійшли думки, що на цей час люди виявили більшу здатність до адаптації. Їхня імунна система є більш гнучкою, і вони мають сильнішу мотивацію до розмноження, аніж вампіри чи відьми. Колись світ був більш рівномірно поділений між людьми та створіннями. Але тепер люди значно переважають, а створіння складають лише десять відсотків світового населення.

— Світ був зовсім іншим, коли нас було стільки ж, скільки людей, — зазначила Міріам із жалем, що баланс у колоді карт природи змістився не на нашу користь. — Але колись чутливість та гнучкість імунної системи людей проти них же й обернеться.

— А настільки сильно ми, створіння, відрізняємося від людей?

— Істотно відрізняємося. Принаймні — на генетичному рівні. На перший погляд ми схожі, але склад наших хромосом різниться.

Метью швидко нарисував графік на обкладинці теки Беатриси Гуд.

— Люди мають двадцять три хромосомні пари в кожному ядрі клітини, і кожна з них структурована в довгі послідовні низки кодів. Вампіри ж та відьми мають двадцять чотири хромосомні пари.

— Більше, ніж у людей, винограду піно нуар та свиней, — кивнув Маркус.

— А у демонів?

— Вони мають таку ж саму кількість хромосом, що й люди, — пояснив Метью, але на додачу в них є окрема додаткова хромосома. Наскільки я можу судити, саме ця хромосома й робить ці створіння демонічними — і схильними до психічної нестабільності.

Коли я придивлялася до ескізу Метью, мені на очі впало з лоба пасмо волосся, і я його роздратовано відкинула.

— А чим характерні ці додаткові хромосоми? Що вони містять?

Тепер, коли Метью вийшов за межі курсу біології для студентів коледжу, мені було важко угнатися за ходом думки Метью.

— Додаткові хромосоми містять генетичний матеріал, який відрізняє нас від людей, — сказав Клермон, а також матеріал, що регулює функції клітини; науковці ще називають його ДНК-непотріб.

— Втім, це зовсім не непотріб, — втрутився Маркус. — Увесь цей генетичний матеріал залишився в результаті попереднього відбору не просто так, а з якоюсь метою, можливо, він перебуває в режимі очікування, щоби бути використаним на вищому щаблі еволюції. Ми просто ще не знаємо, у чому саме ця мета. Поки що не знаємо.

— Стривайте, — перервала я його. — Відьми та демони народжуються. Але ж вампіри не народжуються, вас, так би мовити, виробляють, із людських ДНК. Звідки ж ви берете оцю додаткову хромосомну пару?

— Коли звичайна людина відроджується як вампір, творець спершу видаляє геть усю її кров, що призводить до колапсу органів. Але до настання смерті творець віддає свою кров тому, хто відроджується, — пояснив Метью. — Наскільки ми можемо судити, притік вампірської крові спричиняє форсовані генетичні мутації в кожній клітині колишньої людини.

Вчора Метью вжив слово «відроджуваний», але слово «творець» стосовно вампірів я почула вперше.

— Кров творця потрапляє до судинної системи відроджуваного і несе з собою нову генетичну інформацію, — сказала Міріам. — Щось схоже трапляється під час переливання крові від однієї людини до іншої. Але кров вампіра спричинює в ДНК сотні модифікацій.

— Ми почали вивчати геном на предмет доказу таких різких вибухових змін, — пояснив Метью. — І знайшли такий доказ: це мутації, які доводять, що всі нові вампіри, щоб вижити, проходили процес спонтанної адаптації, коли всотували в себе кров свого творця. Саме це й підводить до думки про виникнення й розвиток додаткової хромосомної пари.

— Ага, це як теорія Великого вибуху в генетиці. Вампір — як галактика, що виникає із гаснучої зірки. За кілька секунд ваші гени перетворюють вас на дещо інше, відмінне від людини. Дещо нелюдське й жорстоке. — Я запитально поглянула на Метью.

— Вам стало зле? — спитав він. — Може, зробимо перерву?

— Можна води попити?

— Зараз принесу, — підхопився Маркус зі свого стільця. — У холодильнику зі зразками є трохи води.

— Завдяки людям вдалося отримати перший доказ того, що саме різкий клітинний стрес у результаті впливу бактерій та інших форм генетичного «бомбардування» здатен дати поштовх швидким мутаціям, а зовсім не процес природного відбору, який відбувається вкрай повільно. — Міріам витягнула з шухляди ще одну теку. Розгорнувши її, вона показала на розділ із чорно-білими схемами та графіками.

— Цей чоловік помер тисяча триста сімдесят п’ятого року. Він пережив віспу, але хвороба призвела до форсованої мутації третьої хромосоми, хоча його організм швидко впорався з напливом бактерій.

Повернувся Маркус і приніс мені води. Я відкрутила пробку і спрагло припала до пляшки.