Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 31

-- На перший погляд, вони не агресивні, але краще зійти з їхнього шляху. — запропонував Крістур.

-- Ой, а тут іще одна. — почувся з заду, голос Шутіма.

Всі озирнулись. Поруч, на відстані двох чи трьох кроків, стояла ящірка, не менша за інших, тупо дивлячись на них, її роздвоєний язик то з’являвся, то зникав у страшній пащі. З близька вона не виглядала такою миролюбною як інші. Мозус повільно дістав меча і приготувався захищатись. Раптом почувся писклявий голос, чимось нагадуючи Шутімового, друзям здалося, що то промовляла тварина.

-- Радий вас вітати, мандрівники!

Вони здивовано витріщились на істоту.

--- Не туди дивитесь. --- знову почувся дивний голос.

Тепер він лунав, відкілясь з гори. Мандрівники задерли голови, і розгледіли на спині чудовиська, маленького чоловіка з короткими ніжками і маленькими, пухкими руками, наче він був рідний брат їхнього коротуна.

-- Вибачте, що налякав вас. Мене звуть Крахун.

Друзі привіталися. Крахун стукнув ящірку маленьким кулаком по спині, і велетень поволі опустився на землю, простягши шию, по якій, як по гірці, він з’їхав униз.

-- О, радий вітати тебе, брате! Я і не знав, що в інших світах, живуть такі маленькі люди, як ми. — зрадів Крахун, роздивляючись Шутіма.

-- Я , в нашому світі, один такий. — гордо відповів ,той.

-- А , хіба вас тут , таких, багато.?— поцікавився Карол.

-- Ціле плем’я .— повідомив Крахун.

-- І дівчата є. —з тайною надією, спитав Шутім.

-- Багато! Та хіба Орнагул вам, про нас, не розповідав?

-- Ні, він нічого не казав про інші світи. — відповів Карол.

-- Це на нього схоже. Я давно його знаю і він завжди був загадковим. — посміхнувся Крахун.-- Ну що ж, прошу іти за мною. Мої соплемінники влаштували на вашу честь, свято, і чекають на «великих» гостей. Не добре змушувати їх довго чекати.

Мандрівники рушили за чарівником, планети Сулерія. Чим далі вони ішли, тим більше дивувалися і захоплювалися тим, що бачили. А дивитися було на що! Природа просто зачаровувала, своєю красою. Навкруги розливали пахощі різнобарвні квіти, над ними пурхали такі ж яскраві метелики. Високо в небі кружляли великі птахи з довгими хвостами, наче танцюючи. То тут , то там паслися стада ящірок: зелених, сірих, коричневих з візерунками на спинах і без них.

-- Крахун, скажи, ці тварі не заважають вам жити?— запитав чарівника Мозус.

-- Ну що ви! Вони для нас, як ваші коні і корови. Чим більше у родини сулеритів, тим вона поважніша.

-- То це свійські тварини!— зрозумів ватажок. —А я то думаю, звідки така дивна назва, вашого світу?

В далечині показалося поселення. Кілька десятків невеличких будиночків на півколом стояли навпроти великої, схожої на палац будівлі, перед якою була площа з фонтаном. Навколо всього поселення, як і скрізь по Сулерія, квітли сади.

-- У такому чудовому місті не можуть жити погані люди. Правда ж, Міло. — звернувся до дівчини Карол, вони весь час ішли поруч, тримаючись за руки.

-- А хто, сумнівається?— запитав Шутім.

Коротун просто світився від щастя, що зустріне своїх соплемінників і аж підтанцьовував від радості. На зустріч друзям вийшли мешканці поселення, вони всі посміхалися і плескали в долоні. Лунала весела музика. Жінки несли великі букети квітів. Які дарували гостям. Одна з них підбігла до Шутіма і ткнула в руки букет, той розплився в широкій посмішці і чмокнув жіночку в щоку, вона хіхікнула і втекла.

-- Кароле, ти бачив .— штовхнув хлопця, під бік Шутім. — Вона мені посміхнулася.

-- Я радий за тебе друже. — без іронії відповів юнак.

Він і справді радів за свого друга. Нарешті, той не буде самотнім і можливо зустріне тут собі пару.

Потім був святковий обід, столи ломилися від різноманіття страв: салатів, м'яса, були і фаршировані яйця сулеритів, завбільшки з диню. Гості спробували всього, було дуже смачно , а найдужче старався Шутім, він наминав за обидві щоки і не забував розхвалювати кухарок, які так смачно готують. Знову заграла музика. Розпочалися танці, словом, мешканці цього світу вміли веселитися. Давно мандрівники так не відпочивали, їм було добре в оточенні цих маленьких людей. Шутім помітив, що в його бік дивиться жіночка, та сама, яка подарувала йому квіти, вона була білявкою з кучерявим волоссям, яке білою хмаринкою оточувало миле, майже дитяче личко. Сірі оченята лукаво поблискували з під опущених вій, на щоках палав рум’янець, вона сором’язливо м’яла в руках хустинку і ногою малювала на землі візерунок. Крістур ліктем штовхнув друга:

-- Ну чого ти сидиш? Піди запроси дівчину до танцю.

-- Я не вмію танцювати. — ніяково відповів коротун.

-- Ну той що, навчишся! От її і попроси, щоб навчила.

Шутім послухав і підійшов до дівчини.

-- Дозвольте вас запросити на танець. — вклонився він їй.

-- Дозволяю. – кокетливо відповіла білявка і пара пішла до інших танцюючих.

-- Як вас звуть, красеню?— запитала партнерка.

-- Шутим. А ти насправді вважаєш мене красенем, чи жартуєш?

-- Ну що ти, хіба я б посміла. В нашому поселенні ніхто з тобою не зрівняється.

-- А як тебе звуть?— раптом схаменувся коротун.

-- Шаміля — відповіла дівчина і весело розсміялася, а за нею зареготав і Шутім.

Йому ніколи не було так добре, як зараз. Здавалося що він найщасливіший чоловік у всіх світах разом взятих. Дивлячись на нього, Теймур важко зітхнув і, повернувшись до Плато, сказав:

-- Ну то , ще на одного самітника поменшало.

--- Я співчуваю, тобі хлопче. Та для тебе, життя не закінчилось. Колись і ти, знову зустрінеш гарну дівчину, і покохаєш. — відповів на те Плато.

-- Може, я її вже зустрів, тільки вона про те не здогадується.

Теймур подивився в бік Мілени і хотів вже було, підійти до неї. Та болотник встиг притримати його за рукав.

-- Недобре, відбивати коханих, у своїх товаришів. Нам, ще довго мандрувати разом, а за спиною краще мати друга, а не ворога.

-- Не хвилюйся, не відбиватиму, я лише хочу з нею потанцювати.

Міла якраз розмовляла з жінками селища і не звертала на хлопця ніякої уваги. Він зупинився на крок від неї і прокашлявся. Дівчина озирнулась:

-- Ти щось хотів, Теймуре?

-- Так. Запросити тебе на танець. Ти не проти?

-- Ні.

Мілена підійшла і поклала руки йому на плечі. Від її дотику у хлопця аж мурашки побігли по спині. У парі, вони повільно закружляли по майдану. Плато провів їх поглядом і якось дивно похитав головою. Та він був не один, хто спостерігав за танцюючими. Карол аж зблід, коли побачив Теймура і Мілину разом, якби можна було вбити поглядом , то вугляр, був би вже мертвим.

-- Не переймайся ти так, Кароле, це лише танець. — зрозумів почуття свого юного товариша, Мозус. — запроси і ти Мілу, дівчата люблять потанцювати.

-- Ні. — зітхнув юнак. — Є важливіші справи .

Мозус і Карол сиділи за столом разом з Крахуном і старшиною поселення. Ватажок мандрівників звернувся до чаклуна:

-- Коли Орнагул зв’язувався з вами, він повідомив про те що ми шукатимемо у вашому світі?

-- Ні. тільки сказав, що в разі потреби, я маю допомогти вам. А що вам потрібно?

-- Однією з складових заклинання часу, є хутро червоної ящірки. — відповів Мозус.

Чаклун і старійшина перезирнулися на їхніх обличчях проявився неспокій і стурбованість.

-- Щось не так ? Що означають, вирази ваших облич?— спитав Карол.

-- Справа в тому, що цієї істоти, в нашій місцевості, немає . По неї треба іти, до Мертвого каньйону, в Нижній Сулерії.

-- То тут, у вас, є ще одна країна?— дивувався Мозус.

-- Ні , не країна, а лише місцина, та вона вам, не сподобається. Шлях туди хоч і не далекий, та там, на кожному кроці на вас чатуватиме небезпека. Ми обходимо її стороною, та я обіцяв допомогти і виконаю свою обіцянку, жінок з собою краще не брати, навіть якщо вони обіцятимуть, решту життя з вами не спілкуватися. — застеріг чаклун.

-- Добре. — погодився Мозус. — Коли ми зможемо вирушити?