Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 34

Всі зробили теж саме, один лише Крістур, безпомічно теліпався на мотузці, він не міг стрибнути до низу, заважали гострі камені і не встигав видертись вгору. Крилата ящірка, бачачи легку здобич, рушила прямісінько на нього, мандрівники вже відчували сморід, що йшов від потвори, а бідолашний Крістур, чикаючи не минущої гибелі, заплющив очі. Раптом ящірка закричала і каменем рухнула вниз, з її ока стирчало дві стріли. Мабуть не дарма Брати-болотники, навчилися справно стріляти. Крістур розплющився і крик радості вирвався з його пересохлого горла. Решта друзів теж загорлали.

-- Ану замовкніть! Ви знаєте скільки тут цих тварей? Вас же почують!— прикрикнув на товаришів, чаклун.

І як на підтвердження його слів, зі скелі злетіло ще кілька монстрів.

Бахтар повільно пересувався каньйоном, верхи на ящірці, коли почув, спочатку гуркіт каміння, потім, пронизливий крик хестура.

-- Це не с проста. Ану , ледащо, пішли швидше.

Бахтар вдарив свого візника і ящірка, що вспіла вже відігрітись на сонці, побігла підтюпцем. Виїхавши із за скелі, чаклун побачив купку людей.

-- Ага!— радо заверещав він. —Я відчував, що сьогодні щось станеться! Ос ви, мені і попалися!

Наблизившись, Бахтар впізнав свого колишнього друга, а зараз найлютішого ворога, Крахуна.

-- А, і ти тут, поганець!— закричав чорнокнижник. — Вже тебе, я з відси, живим не випущу!

Він підняв до гори руку і зібравши всю свою лють, жбурнув у ненависних, але таких довгоочікуваних гостей, блискавку. Та через поспіх, погано прицілився і вогонь вдарив у лежачий поряд з прибульцями валун. Каміння полетіло у всі боки і лише дивом, нікого не зачепило. Друзі, що ішли понад скелею, нічого подібного не очікували, вітер дув їм в обличчя, і крики Бахтара до них не долітали, від несподіванки попадали на землю.

-- Це Бахтар!— закричав Крахун, його очі округлились від страху. — Він нас вистежив! Треба тікати!

Нова блискавка вдарила над головами і дрібне каміння посипалося на них гострим градом. Злий чаклун швидко наближався. Мандрівники побігли пригинаючись за камені і шукаючи якої не будь схованки . Невдовзі, вони помітили під скелею печеру, та щоб в неї залізти треба стати навкарачки і то по одному, а для цього потрібен час, якого в них якраз і не було. Бахтар все наближався, блискавки кришили валуни за якими поховалися друзі.

-- Крахуне, ти ж чарівник, зроби щось. — благальним голосом, про хникав Шутім.

-- Я не такий могутній, як ти гадаєш. Та все ж спродую.

Крахун підняв долоні на рівень обличчя і наче читаючи щось на них, зашепотів, мандрівники з надією дивилися на нього. Чаклунові долоні почали випромінювати тепле, схоже на сонячне , світло. Сяйво ставало все сильнішим розіходячись на всі боки , окутуючи собою людей. Бахтарові блискавки не проникали крізь це сяйво.

-- Давайте, швидше ховайтеся до печери. Довго стримувати я його не зможу.

І справді, Крахунові сили швидко вичерпувалися від ударів, бідолашний, стримуючи їх, аж прогинався. Друзі один за одним, швидко ховалися до печери. Не рахуючи Крахуна, на зовні залишилися лише Крістур і Карол. У болотника були занадто широкі плечі і йому довилося докласти зусиль, щоб протиснутись в таку невелику діру. І поки він сопів і борсався на вході, чорнокнижнику вдалося пробити захист Крахуна, вогняна стріла збила коротуна з ніг і відкинула до самої печери. Бідолаха вдарився об каміння і кров заюшила по його обличчю. Та Бахтарові було цього мало, він вирішив добити свого недруга. Зібравши до купи всю свою лють він наніс, як гадав, остаточного удару. Та Карол встиг затягти Крахуна за камін, в той час як сам залишився не захищеним, хлопець повернувся до лютого чаклуна і застигши від жаху, дивився на вогняний смерч , що летів просто на нього. Та несподівано сталося диво. Амулет що висів у нього на шиї, засяяв і викинув на зустріч Бахтаровому вогню, такий же самий. Два смерчі вдарилися один об один і розсипалися міріадами іскор. Від такої несподіванки чорнокнижник оторопів, і на якийсь час зупинився, це дало хлопцеві змогу сховатися за каменем, біля Крахуна.

-- Кароле, згадай про свою чарівну зброю. — ледь чутно прошепотів чарівник.

Юнак одразу пригадав яку силу мають амулет і кинджал складені до купи. Він витяг ножа і з’єднав його з медальйоном.

-- Хлопче, Бахтар безсмертний. — встиг нагадати Крахун.

Юнак все зрозумів. Могутній луч вийшовши з кінчика ножа вразив ящірку на якій возсідав чаклун. Тварина похитнулась, а потім всією своєю масою рухнула на землю, придавивши Бахтара і поки він вибирався з під неї, хлопець заліз сам і затяг Крахуна до печери. Маленький чаклун зібравши остатки своєї сили, закрив отвір скелею, а сам втратив свідомість.

-- Не погана прогулянка.-- в повній темряві пролунав голос Мозуса.

-- Добре, що поки всі живі . Могло бути і гірше. — відповів Перус. — Як ти гадаєш , брате?

-- Угу. — тільки і почули від Капера, друзі .

-- Що будемо робити? – спитав так , для годиться, Теймур. — Час спливає, а ми сидимо тут як кроти.

-- Поки Крахун не прийде до тями, ми нічого не зможемо вдіяти. — відповів Карол. — Доведеться трохи почекати.

-- Ну ,що ж давайте і ми трохи відпочинемо. — запропонував Крістур. — Ми теж всі виснажені.

Мандрівники погодилися, кожен вмостився по зручніше.

Бахтар швидко вивільнився з під мертвої ящірки і озирнувся по сторонам, але нікого не побачив. Він аж посинів від люті і закричав так, що скелі здригнулися, злякано злетіли і закружляли хестури.

-- Щоб вам місця у світі не було, прокляті. Я, однаково знайду спосіб вибратись і тоді, ви, гірко пошкодуєте, а найбільше ти, молодий чаклуне, ще ніхто не посмів мене принизити так. Я з тобою розберусь!

Злий карлик тупотів ніжками і здіймав до неба свої маленькі, сухі кулачки. Та друзям було вже до того байдуже. Їх зараз хвилювало інше, як вибратись з цієї халепи, в яку вони, так необачно потрапили. Засвітився зеленуватим світлом камінь, це прийшовши до тями Крахун, і посипав його чарівним порошком.

-- Дякувати Богам Світла і Добра, нарешті щось починає відбуватися!— вигукнув Крістур.

-- Як, ти, Крахуне?— поцікавився самопочуттям чарівника, Карол.

-- Все, добре. Не хвилюйся. Я вмію швидко відновлювати сили. — заспокоїв хлопця коротун.

-- Справді. В тебе навіть сліду від ран на обличчі не залишилося. — зрадів за нього, юнак.

Крахун підняв до гори камінь і висвітив всю печеру. Вона виявилася досить просторою, від неї вглиб скелі ішов прохід.

-- На зовні нам зараз не можна, там на нас чекає Бахтар. – промовив чарівник.

-- Тоді пішли цим ходом, може десь і вийдемо. Адже в підземеллі у шорхів, в нас вийшло. — сказав Теймур.

-- Іншого шляху однаково немає. — погодився з ним Крахун і першим рушив по підземному коридору.

Та в скорості, прохід розділився на кілька окремих ходів.

-- Куди підемо тепер?— спитав Шутім.

-- Кароле, ану візьми свого ножа і поклади на руку гостряком вперед. — не відповідаючи Шутімові, звернувся чаклун до хлопця.

Карол зробив як йому було сказано, а потім запитально глянув на Крахуна.

-- Згуртуй свої думки на пошуку виходу і пошли ножеві.

Хлопець з концентрував свою увагу на кинджалі. Пройшло кілька секунд, ніж повільно піднявся над долонею і повернувся у право.

-- Оце так!-- захоплено вигукнув Крістур. — Зброя показує нам дорогу!

-- То рушаємо, поки ніж не передумав. — поквапив товаришів Плато.

Мандрівники ішли слідом за Каролом і за чарівником. Друзі поспішали, адже їм потрібно було встигнути залишити каньйон до заходу сонця. Несподівано вони зайшли в глухий кут. Каролів кинджал впав на долоню.

-- Що трапилось?— спитав Капер.

-- Здається прийшли. — прокоментував подію Крахун.

-- Але ж тут не має виходу.

-- Десь повинен бути. Шукайте. — наказав чарівник.

Друзі розійшлися і стали роздивлятися стіни , відтягувати камені, що під ними лежали.

-- Здається знайшов. — гукнув товаришам Плато. — Ось тут під низом, є лаз.