Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 39

Васса звернулася до решти мандрівників. Хоч ті нічого не чули, але починали розуміти, що тут щось не так і один за одним почали опускати зброю і звільняти вуха від затичок. Лише Карол стояв в нерішучості, він добре пам’ятав розповідь королеви про підступність морфінів і тепер не знав чому вірити, Наї чи власним очам. Та все ж довіра до володарки взяла гору, він рішуче замахнувся мечем на найближчого морфіна, та його рука , несподівано, опинилась в міцній руці Мозуса.

-- Як ти можеш нападати, на беззахисних? Тут ще треба розібратись, а не вірити в сліпу.

Та хлопець його не чув і намагався звільнитись від залізної хватки ватажка, та не зміг і поступово охолов. До нього підійшла Мілена і витягла з його вух затички:

-- Кароле, я вірю Вассі, більше ніж Наї. Дійсно, потрібно розібратись.

-- Коли вони заспівають, ви не встигнете ні в чому розібратися. Так сказала королева Ная. — вже спокійно відповів він дівчині.

-- Королева Ная?— почувся з гори ніжний, тихий голос.

Це обізвався той морфін, що вітав мандрівників.

-- То це, вона вас сюди прислала?— спитав він. —А де ж сама королева примар? Вона б не пропустила видовища нашої смерті.

-- Королева примар? А хіба не ви її такою зробили?— сердито вигукнув хлопець. — Вона сама мені це розповіла.

-- Тобі хлопчику, дарована сила бачити не видиме і чути нечутне, цим вона і скористалася. В тому яка вона зараз є , винна вона сама. Їй в спадок дісталася книга з могутніми заклинаннями, що здатні з’єднувати світи. Піддавшись впливу Магри, Ная захотіла захопити ще кілька, для себе, та щось пішло не так і наш світ був знищений. Загинули всі люди і дуже багато морфінів, та завдяки здатності літати наш рід вижив.

-- Тоді чому Ная хоче щоб ми вас повбивали?— все ще з недовірою, спитав хлопець.

Він не міг повірити, що його так безсоромно надурили.

-- А ти спитай у королеви сам. — відповів морфін і показав Каролові за спину.

Юнак обернувся і побачив Володарку, з у сих боків її оточували примари. Як вона змінилась! Вся її прозора і сяюча з середини фігура посіріла, обличчя подурнішало і аж перекосилося від злості, ще до недавна, розкішне біле волосся, перетворилося на розтріпану сивину. Королева закричала і від того крику у Карола трохи не розірвалася голова. Він затулив вуха руками і впав на землю. Та це не заглушило голосу Наї.

-- Ти обіцяв мені, що морфіни помруть! Ти надурив мене! Тепер я твій найзліший ворог!

Володарка зникла. Біль потроху відпускав, та все одно Карол був знесилений. Він розтирав долонями скроні намагаючись швидше прийти до тями. Мілена турботливо схилилася над коханим, вона як і решта друзів, нічого не бачила і не чула, тому не розуміла , що трапилося з хлопцем, чому він упав і корчиться від болю.

-- Що ж, бачу королева не захотіла тобі нічого пояснювати. — знову обізвався старший морфін. — Тоді я сам поясню. Наї однаково, хто б з нас помер. Головне для неї, це наша кров, доторкнувшись до якої, вона поверне свою силу. Королева натравила вас на нас, не тому ,що ми перед нею в чомусь завинили, а тому, що ви б допомогли їй отримати назад її силу і владу, для продовження чорних справ, адже вона слугує Магрі, та в такому стані, Ная повністю безпечна.

-- Тепер у мене на одного ворога побільшало. — зітхнув юнак.

Каролові було соромно, що він так безвідповідально повівся і мало не став убивцею, за ради амбіцій відьми.

-- Більше нікому не віритиму на слово. —у розпачі промовив він.

-- Ну що ти, вірити потрібно, але обережність не завадить. Дякуй Вассі, що їй закортіло взнати майбутнє. — заспокійливо промовив до хлопця Мозус.

-- Гадаю прийшов час познайомитись. — сказав старший морфін. — Мене звуть Найм, це моя родина: діти, онуки, правнуки. Ми живимо досить довго і багато чого бачили. Я сам, наприклад, застав часи коли наш світ був одним цілим, ще до приходу Магри. А, що вас , люди , привело до Містерії? Адже ви не заради втіхи так ризикуєте.

Мозус представився сам і назвав своїх друзів, потім розповів, що відбувається на планеті людей, і яка допомога морфінів їм потрібна.

-- То вам потрібне наше крило?— перепитав Найм.

-- Так. Як що, це можливо.

-- Ну чому ж, не можливо. Ми час від часу міняємо свої крила, бо вони зношуються. Старі відпадають і виростають нові. Крила, які нам відслужили, ми зберігаємо в спеціальній коморі. Ану , Найр, злітай і принеси. — наказав старший морфін, малому, що першим помітив мандрівників.

Найр миттю обернувся і ось вже друзі мали другий складовий для зілля часу. Вони обережно його сховали разом з шерстю червоної ящірки і щиро подякували своїм новим друзям.

-- Ви казали, що живете досить довго і багато чого знаєте. — промовив до Найма, Карол.

-- А ,що ти хочеш взнати, хлопчику?

-- Орнагул розповів нам де знаходяться всі інгредієнти зілля, але про один , навіть він не знає. То може ви нам підкажете, де знаходиться Місячний камінь.

-- Колись давно я чув, що існує свиток в якому вказується місце знаходження цього каменю і ще знаю, що той свиток десь схований на Старшій планеті. Більше я нічим вам не зможу допомогти. — відповів морфін.

-- А на Старшу планету можна потрапити з допомогою Сфери переміщення?— поцікавився Мозус. — Як я розумію , чарівників між вами не має.

-- Можна і з допомогою сфери, та в нас є постійний перехід. Він ніколи не закривається. Я вам його покажу.

Найм полетів у перед, мандрівники рушили слідом і скоро прийшли до маленького озерця, посеред якого був вир. Вода швидко оберталася і засмоктувала все що в неї потрапляло.

-- Може, все ж таки, скористаємося шаром? Я ж не вмію плавати і ви це знаєте. Я ж одразу потону!— злякався Шутім.

-- Наскільки я розумію, ми всі повинні потонути, щоб потрапити до Старшої планети. — озвався Теймур.

Морфін ствердно кивнув головою. Вугільник уважно обдивився навколишні дерева і помітив товсту гілку, що виступала далеко над водою.

-- Я причеплю до цієї гілляки мотузку і ми по черзі стрибнемо просто в середину виру. Пливти не буде потрібно. Це тебе влаштовує, Шутіме?

-- Цілком !— радо вигукнув коротун.

-- Я хочу, вам на прощання, зробити невеликий подарунок. – промовив до мандрівників морфін. – Один з вас дуже хотів побачити майбутнє і це врятувало нам життя.

Найм глянув на Вассу.

-- Ви не передумали?— спитав він у жінки.

-- Ні, не передумала. — зраділа та.

-- Та ведіння можуть виявитись не дуже приємними. Ви до такого готові?

-- Готова .

Морфін змахнув крилами і опинився навпроти її обличчя, взяв маленькими ручками жінку за скроні і пильно подивився їй у очі. Мить і повіки закрилися, Васса наче закам’яніла, Найм продовжував тримати її голову, друзі оточили їх і уважно за всім спостерігали. У сплячої, дуже швидко змінювався вираз обличчя, то вона посміхалась, то намагалась заплакати, то знов посміхалась. В такому стані вона пробула не більше хвилини. Морфін відпустив її голову. Васса одразу розплющила очі і здивовано роззирнулась навколо, наче не розуміла де знаходиться.

Потім труснула головою, наче відганяла від себе якесь ведіння і спитала:

-- Я довго спала?

-- Якусь мить. — відповів Крістур. — Ти розповіси нам, що побачила?

-- Мені здалось, що пройшло ціле життя. Невже все так і буде насправді?— спитала жінка у морфіна, не звертаючи уваги на коханого.

-- Не обов’язково. Ви тепер знаєте помилки, що можете накоїти і можливо, вже їх не зробите і майбутнє ваше і ваших друзів теж зміниться. — відповів Найм.

-- Чому ви не співали, коли присипляли її?— спитав Шутім у морфіна.

-- А, з чого, ви взяли, що я повинен співати?— здивувався той.

-- Карол казав, що співом ви можете вбити.

-- То вигадки Наї, щоб ви нас не почули і не розмовляли з нами, а одразу повбивали. Невже ви досі цього не зрозуміли?— відповів Найм.

-- Тепер зрозумів. — шморгнув носом коротун.

-- Ну , давайте прощатися. Нам вже час вирушати в дорогу. — перервав їхню розмову, Мозус. — Бажаю вашому народу миру і спокою.