Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 52

-- Ми на місці. Зараз нас проведуть до Валерома. — озвучив хлопець пояснення істоти.

Досі спокійна поверхня води, почала бурлити і випускати на гору величезні бульбашки. На поверхні з’явився, темний горбик, він поволі висувався і перетворися на півкулю сіро-зеленого кольору, покриту водоростями і ракушками, наче дно судна, яке довго знаходилося у морі. У кулі відкрився прохід, виявилося це якийсь плавучий транспорт. Мандрівники полишили черепах і перебрались на нього. Двері зачинилися і півкуля почала опускатися в глиб океану.

--Щось, мені, це не подобається, наче ховають живцем. — тихо промовив Шутім.

Та спуск несподівано припинився, з зовні щось зашурхотіло, двері відчинилися і мандрівники опинилися у підводному приміщенні. Здивуванню і захопленню їхньому не було меж. Вони знаходились, наче, в скляній банці, за стінками якої, вирувало підводне життя. Це була казкова країна, наповнена дивовижними барвами і невідомими, для мандрівників, істотами. Океанські рослини і риби захоплювали розум своєю різноманітністю. Саме приміщення, в якому опинилися мандрівники, теж було незвичайне. Його підлога була вистелена жовтим каменем, який світився з середини не яскравим , але приємним світлом, посередині приміщення був розташований басейн. Вода в ньому доходила до самих країв, але не переливалась. Враз, вона наче закипіла і з води показалася риб’яча голова, з великими, вилупкуватими очима, але колір їх був не природно-червоний, наче то не очі, а бульбашки з кров’ю.

-- Ось і господар. — тихенько промовив Мозус.

Друзі завмерли в очікуванні. Луската істота піднялась на повний зріст і повернула голову в напрямку людей.

Карол відчув потребу підійти до цього акваріанця. Він нерішуче зробив кілька кроків у перед і не відриваючи погляду від господаря приміщення, зупинився перед самим басейном. Друзі прослідували за ним. Хлопець обернувся до них і сказав:

-- Це, Валером , владика цього світу і чарівник. Через нещасний випадок він втратив зір, але його поради, все ж, зможуть нам допомогти.

-- Звідки, ти, це знаєш?— спитав у нього Теймур.

-- Сам не розумію. Можливо мешканці Акварії, якось передають мені цю інформацію.

-- Тоді розкажи йому про нас, хай щось порадить. — попрохав Мозус.

-- В цьому немає потреби, він вже все знає. Валером уміє читати думки. Його помічники і учні, допоможуть нам знайти дракона. В ночі він відпочиває на маленькому острівці, а в день полює на велику рибу. Ту, яку ми бачили, пливучі сюди. Однієї такої рибини йому вистачає на кілька днів. Коли слактор ситий, він менш небезпечний.

-- Будимо сподіватися, що нам пощастить. Адже яких він має бути розмірів, щоб уполювати таку здобич?— похитав головою Плато.

-- Я з тобою цілком згодний. — промовив ватажок. — Навіть не уявляю, як ми його здолаємо.

-- У дракона-слактора, є вразливе місце, якраз за зябрами, ближче до черева. Якщо його туди поранити, він стече кров’ю і здохне. — відповів Карол на це питання.

-- Коли ми зможемо вирушити на полювання?

-- Як тільки самі будемо готові.

Валером зник у басейні. Теймур підійшов до скляної стіни і став роздивлятися красу океанського дна. Можливо більше ніколи в житті, він не побачить такого. Юнак, ще з дитинства марив морськими пригодами. Його дядько жив на узбережжі і був моряком. Та все якось не випадало нагоди, відправитись до нього. Лише тепер, Теймур повірив у його розповіді, про захоплюючий морський світ, коли побачив його на власні очі. Несподівано, прямо перед ним, виникла постать акваріанця. Істота показала кінцівкою на плаваючий засіб.

-- Вони готові супроводжувати нас. — пояснив побачене, Карол.

-- Зрозуміло. Тоді в дорогу, друзі! — вигукнув Мозус. — Шутіме, ти залишаєшся з Мілою. Речі теж не беремо, лише зброю і без суперечок.

Коротун навіть рота не вспів відкрити, а двері зачинилися. Мілена з Шутімом побачили, як схожий на півкулю корабель, почав підійматися у гору і скоро зник у товщі води. Залишившись у двох, вони підійшли до басейну і сіли на бордюр.

-- Знаєш, Міленко, іноді мені здається, що я даремно відправився у цю подорож. Я тут нікому не потрібний. Лише заважаю. Треба було залишитися в Сулерії, біля Шамілі.

Міла поклала йому руку на плече і зазирнула в очі:

-- Слухай, Шутіме, ти пам’ятаєш, що сказав Орнагул? В цій подорожі немає зайвих. В кожного з нас своє призначення. Просто твій час, ще не настав, як і мій. Бо я, інколи, теж відчуваю свою не потрібність. Та це, не так! Повір мені.

Шутім нічого не відповів, лише важко зітхнув. Мабуть він, все ж, залишився при власній думці.

Чоловіки вже були на поверхні океану. Їхній кораблик плив , легко розтинаючи хвилі, наче його хтось тягнув, адже не було ні вітрил, ні весел. Час тягнувся повільно, друзі то один , то інший визирали на зовні, намагаючись, хоч щось побачити в далечі, але навколо була лише вода. По обидва боки від суденця, пливли учні Валерома, вони справно виконували наказ свого володаря.

-- Не хвилюйтеся, до темряви будемо на місті. — заспокоїв їх Карол.

-- Не уявляю, як моряки, витримують таке. Місяцями пливти по океану і бачити лише небо та хвилі. — промовив до товаришів, Плато.

-- А , мені подобається. — сказав Теймур. —Я все життя прожив у лісі і великою водою, для мене, було лісове озеро, а це, просто неймовірне видовище. Якщо я повернусь у рідний світ, то подамся до моря і наймуся матросом.

-- А я, разом зі своєю родиною, повернуся в рідне селище. Відбудую його і житиму як і раніше. — тихо, наче сам до себе, промовив Мозус.

-- Хлопці, а ви чим займатиметесь?— спитав братів-болотників, Теймур.

-- Я, житиму як і раніше, можливо одружусь. А, ти, Капере?

-- Я , теж одружусь. Набридло холостяцьке життя. — відповів хлопець.

-- Ну звісно! Як я забув, ти ж і наречену для себе приглядів! — засміявся Плато. — Пам’ятаєш, Кароле я розповідав? Ти , ще сказав, що вона твоя сестра.

-- Пам’ятаю. — посміхнувся юнак. —А, ось моє майбуття, невідоме навіть мені. Коли…

Карол, ще щось, хотів додати та замовк, до суденця підплив один з акваріанців.

-- Попереду густий туман, і острівець, до якого ми пливемо, майже не видно. Ми будемо пливти далі, чи зачекаємо?— запитав він у друзів.

-- А , скільки потрібно чекати?— поцікавився Мозус.

-- Хто знає? Може кілька годин, а може і всю ніч.

-- У нас немає стільки часу. Будемо пливти.

І справді, туман виявився щільним і густим, він огорнув мандрівників з усіх сторін, не видно було далі власної руки. Біля судна, знов випірнув акваріаниць.

-- Ми на місці. — повідомив друзів Карол. — Дракон знаходиться на острові. Він від нас з ліва. Ми можемо покинути корабель, тут мілко. Найглибше, нам буде, по груди.

-- Знаєте, друзі, мабуть я зробив дурницю, коли наказав пливти далі. — винуватим голосом, сказав ватажок. — Як же ми будимо полювати, коли навкруги нічого не видно?

-- Якось воно буде, друже. — заспокоїв його Теймур і витягши свого меча спустився з човна у воду.

Товариші по слідували за ним. Води тут і насправді було не багато. Мандрівники тихо просувалися у перед. Акваріанець не зник, а продовжував пливти поруч. Мабуть йому важко ходити, на його жаб’ячих лапках. Дно в цьому місті було рівне і тверде, це полегшувало мандрівникам шлях.

-- Теймуре, зупинись. — попередив вугляра, Карол і якраз вчасно.

Прямо перед самісіньким обличчям хлопця, виступила стіна. Вона була заввишки метра з три і така гладенька, що не було, за що ухопитися.

-- Будемо видиратися тут, чи пройдемось по під стіною далі?— спитав Капер.

Друзі озирнулися на Карола. Той здвигнув плечима і пошукав поглядом рибоголового товариша, та його не було вже поряд.

-- Утік. — висказав свою думку вугляр.

-- Не думаю. Вони десь поряд і в потрібний час прийдуть на допомогу. — заступився за акваріанців Карол.

-- Добре. Не сперечайтесь. Пішли потихеньку у перед, може десь цю огорожу, буде перелізти зручніше. — наказав Мозус.