Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 11

--Про що замислився, друже?— перервав його роздуми, Теймур.

-- Та ні про що, і про все одразу. — відповів, молодий чарівник.

-- Що тебе хвилює, хлопче?— втрутився в розмову Плато.

-- Перстень, що мені подарував Муеро, показує, що шлях до скіпетра лежить через Каурдан. А, найкоротший путь туди, перетинається з селищем де живуть мої батьки.

-- Гадаєш, Бахтар і там наробить лиха?— розхвилювався Теймур.

-- Я впевнений в цьому. Він робитиме все, щоб зупинити нас, саме це мене і бентежить.

-- Не хвилюйся, разом, ми здолаємо будь які труднощі!— заспокоїв друга, Плато.

Капер, в знак згоди з братом, закивав головою.

-- Я не хвилююсь за труднощі, надійніших друзів, ніж в мене, немає ні в кого. Я хвилююся за своїх рідних, і за кохану дівчину. Кілька годин, що нам доведеться перечекати до ранку, можуть комусь дорого коштувати. Ви розумієте мене, друзі?

-- Звичайно розуміємо. – зітхнувши, відповів вугляр. — Але озернись, темінь, хоч око виколи. Цієї пори, ми далеко не зайдемо. Тільки почне сіріти, вирушимо в дорогу. Коні швидші за ноги розбійників, ми обов’язково наженемо Бахтара.

Карол мусив погодитись з Теймуром, хоч на душі було млосно і моторошно. Можливо це ніч навівала погані думки, а насправді, все не так і страшно, адже і злому чаклунові потрібно відпочивати.

Бахтар гнав своїх носіїв без зупину, аж поки вони не принесли його в невелике селище. Звісно він міг і тут наробити шкоди, щоб затримати свого переслідувача. Адже це було те саме селище, де жили батьки Карола, але він не став цього робити, треба було нагодувати своїх рабів, щоб вони зовсім не охляли. Люди, що мешкали тут , його не знали, і він постукав в першу, ліпшу оселю, це була хата Іона і Федори, сусідів Каролових батьків. Двері чаклунові відчинила красива, повногруда жінка, вона приязно посміхнулась, і впустила неочікуваних гостей до будинку. Бахтар чемно вклонився, і попрохав притулку для себе і своєї свити. Чаклун здався господарям поважною особою, яка має власних слуг, і тому вони не змогли відмовити йому в гостинності. Одразу був накритий багатий стіл. Виставили все, чим можна було пригостити подорожніх. Іон з чемності, трохи ніяковіючи перед багатим гостем, запитав:

-- Вибачте за мою допитливість, але, хто ви будете, і куди тримаєте шлях?

-- Чому ви вибачаєтесь?— влесливо посміхнувся Бахтар. — Ви маєте повне право знати, кого приймаєте в своєму домі. Я посол з Сулерії, і направляюсь до південних держав. Шлях, виявився, набагато довший ніж ми очікували, тому і довелося шукати ночівлі.

-- А чому, ви, мандруєте пішки, адже кіньми набагато швидше.

-- Можливо, та наша віра не дозволяє нам використовувати тварин для власних потреб.

-- Ви що, і м’яса не їсте?

Бахтар зиркнув на бандитів, ті з апетитом наминали печеню з кроля.

-- Рабам, ми дозволяємо його їсти. — найшов вихід з незручної ситуації чаклун. — Для поповнення сил, але вищій клас, навіть торкнутись такої їжі, гидує.

-- Я, вас, так розумію!— втрутилась в розмову господиня. — Мені теж шкода бідолашних тваринок, але чоловікові хіба це доведеш!

-- Та годі тобі, завела!— махнув на Федору рукою, Іон.

Жінка знітилась, але все ж тихо додала:

-- Ну чого ти, цикаєш? Я прийшла сказати, що постелила панові у вітальні, а його прислузі в сіннику.

-- Дякую вам шановна. — знову розплився в усмішці Бахтар, тільки зараз він відчув всю втому, яка накопичувалась весь час його подорожі. — Якщо дозволите, я вже піду відпочивати.

Бахтар зиркнув на Самсонову банду, ті все ще жували:

-- Годі жерти!— гаркнув він на них.

Ті, як по команді, вскочили на ноги.

-- Марш відпочивати! Завтра в дорогу на світанку. — потім повернувся до господарів, і вже зовсім іншим голосом попрохав:

-- Розбудіть нас, будь ласка, лише почне сіріти.

-- Обов’язково розбудемо. — пообіцяв Іон.

Невдовзі, Бахтар і його свита спали міцним сном.

Ранок видався досить похмурим. Небо затягли важкі хмари, з яких зривався дрібний дощик.

-- Щось не подобається мені ця погода. — показав рукою на обрій, Капер.

Там весь час спалахували блискавиці, і до друзів долинали відголоси сильної грози.

-- Нам потрібно знайти притулок. — висловив свою думку Івер.

-- Де ти , тут, його знайдеш?— іронічно спитав Теймур.

Вугляр був правий. Друзі вже вийшли з лісу і навколо, куди не глянь оком, розкинулась безкрая долина, вся наскрізь помережена маленькими річечками і потічками, лише де не де, піднімались невисокими хвилями, пагорби.

-- То, де ти тут сховаєшся?— повторив своє запитання, вугляр.

-- Може встигнемо до селища скотарів?— здвигнув плечима, болотник.

-- І до скотарів, і до мого селища, з відси, відстань майже однакова. Тому будемо їхати до моїх батьків. — промовив Карол, і повернув коня в потрібному напрямку, примусивши бігти галопом. Друзі рушили слідом. Та хоч як, маленькій загін, не поспішав, доїхати до притулку вони не встигли. Рушив сильний вітер, він налетів зненацька, і притримав швидкий біг коней. Як не намагалися вершники примусити тварин бігти скоріше, ті, цього зробити, були не в силі. Від того вітру, трави похилилися до самісінької землі. Буревій рвав одяг, і норовив виштовхати їздових з сідел. Хлопці попритулялися до кінських ший, щоб утриматись верхи. Стало темно як у ночі. Одразу кілька блискавок пронизали небо, і вдарив грім такої сили, що позакладало вуха. Кінь під Івером, з переляку, встав диба, і скинув бідолаху на землю. Потім круто повернув за вітром, і побіг щосили. За мить його не стало видно за потоками зливи, що ринула на голови мандрівникам. Розгублений Івер, стояв розвівши руки, сутулячись під холодним дощем, і не знаючи що робити.

-- Облиш, хлопче, нам його не наздогнати. — прокричав, болотнику на вухо, Капер.

Він подав другові руку, і затяг його на свого коня, позад себе.

-- Як гадаєш, Кароле, це витівки Бахтара?— спитав Теймур.

-- Важко сказати. Інколи природа сильніша за будь яку магію. — відповів молодий чарівник, і він був правий.

Бахтар проклинав все на світі, намагаючись сховатись від дощу під цупкою рядниною, яку йому дали гостинні господарі, та це не допомагало, і скоро він вимок до нитки. Чаклун із заздрістю поглядав на своїх зачарованих слуг, ті не помічали нічого навкруги, виконуючи волю господаря. Тут, на луках, де земля і так насичена вологою, від великої кількості джерел, цей дощ, одразу спричинив повінь, і бандити брели по коліна у воді, але їм було байдуже. Важко було сказати, що діялось в їхніх головах. Вони тупо дивилися перед собою, немовби спали з розплющеними очима. Синіючи від холоду, карлик щільніше укутався в покривало, надіючись, що негода скоро скінчиться. Та йому, більше, нічого і не лишалось. Бахтар знав, що не на багато опереджає своїх ворогів, будь якої миті, вони можуть його наздогнати, і тоді його план і мрії, будуть під загрозою. Йому конче необхідно щось видумати, щоб надовго відволікти переслідувачів від своєї персони, і ідея почала вимальовуватись в його злому , хворобливому мозку…

Негода, була непривітною, не лише до Бахтара і його ескорту, всі кому не пощастила цієї миті бути на зовні, потерпали від холодного, проливного дощу і сильного вітру. Карол з друзями, поволі наближалися до селища, рідної домівки молодого чарівника. Коли вже притулок був зовсім поряд, разом з краплями дощу на землю полетіли шматки льоду. Град бив по обличчю і руках мандрівників, гострі уламки шмагали по спинах змучених коней, і тварини мимо волі прискорили свій біг. Ось, нарешті і батьківський будинок. Мандрівники прив’язали коней під навісом, і поспішили до оселі. В таку негоду, Сарман і Орелія не чикали гостей. Батько сидів біля комину і лагодив взуття. Вітер завивав у трубі як справжній музика, виводячи свою мелодію, вогонь весело танцював під ту музику, освітлюючи роботу господаря. Мати шила сорочку сидячи на лаві, під вікном. На підвіконні горіла масляна лампа, бо з знадвору була справжня темінь. Світло від лампи не дало їй розгледіти неочікуваних гостей, тому коли раптово відчинились двері, вона якусь мить розгублено дивилась на прибулих. Шиття випало з її рук, на підлогу, та жінка не стала його підіймати, вскочивши з місця вона як горлиця полетіла на зустріч синові, і притулившись до його , вже чоловічих грудей, заплакала.