Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 14

Карол слухав уважно, не перебиваючи оповідача. Коли той замовк, спитав:

-- У вашому селищі, нічого дивного не помітили в тих грабіжниках? Я маю на увазі, їхній вигляд.

-- Моя дружина сказала, що вони ніби спали з відкритими очима, дивились і не бачили. — обізвався, інший рибалка.

Хлопець зрозумів, що банда Самсона і досі перебуває під впливом Бахтара, і діяла по його вказівці. На човні, та ще й в низ по річці, вони швидко дістануться до Каурданського перевалу.

-- Дяку вам, що врятували нашого друга. — подякував рибалкам Карол, і вклонився до землі.

-- Нема за що. Ми всі добре знаємо Мозуса, і не полишили б його у біді. Він багато чим допоміг нашому селищу, у важкі часи. — відповіли рибалки, і попрощавшись, пішли назад, до свого поселення.

-- Як будемо діяти, друже?— спитав у Карола, Плато.

Хлопець лише обвів поглядом своїх товаришів, і нічого не кажучи, пішов до коней. Його супутники, все зрозуміли без слів. І за кілька хвилин маленький загін вже гнав галопом коней до перевалу. Попереду, виграючи потоками, заблищала ріка. Вершники притримали своїх гривастих друзів.

-- Ріку прийдеться переходити у брід. — сказав Теймур.

-- Місцями, тут може бути глибоко, а я, не дуже добре плаваю. Ви впевнені, що іншого шляху немає? — розхвилювався, Івер.

--- В обхід далеко. --- відповів на те, Теймур.

--- Краще перейти тут. Буде швидше. --- погодився з ним Карол.

--- Друзі, чесно кажучи, глибока вода мене лякає. --- зізнався Івер.

-- Тебе перевезе твій кінь. Він, не в приклад тобі, добре плаває. — засміявся з хлопчини, вугляр.

Коні обережно заходили в холодну воду, нащупуючи копитами каменисте дно. Майже до середини, тварини брели по брюхо у воді. Та несподівано, кінь під Капером, провалився у підводну яму, і вершник, і скакун пірнули з головою. Друзі стривожились, та даремно. Теймур був правий, коні добре плавають, за мить на поверхні з’явилась кінська голова, а поряд з нею, і голова Капера. Чоловік міцно тримався за шию тварини. Загалом переправа пройшла вдало, якщо не враховувати, що мандрівники вимокли до нитки, у крижаній воді, і в них зуб на зуб не потрапляв.

-- Може розкладемо багаття, і трохи підсушимо одяг. — нерішуче, запропонував Івер.

Та на його пропозицію, ніхто не звернув уваги, всі продовжували гонитву за чаклуном. Гаряче, полуденне сонце і вітер, швидко висушили одяг, навіть вогонь не зробив би цього швидше. Невдовзі, друзі вже знемагали від жари і спраги.

-- Були коло ріки, і ніхто не здогадався наповнити фляги. — сокрушав ся, Плато. — Ну не дурні?

-- Перестань, тут і так гидко на душі, ще й ти нудиш. — при цикнув, на брата, Капер.

-- Ти ба, обізвався, аж дивно!— сердито пробурмотів Плато. — То слова з нього не витягнеш, а то повчає. Гидко, йому на душі, наче всім іншим весело.

-- Годі вже, вам.-- не витримав їхньої суперечки, Теймур. — Самі ж, погодились іти навпростець, а не берегом. Скоро знову вийдемо до ріки, а там і до перевалу недалеко. Жаль тільки, доведеться з кіньми розпрощатись.

-- Це ж, чому?— здивувався Івер.

-- Коні, по гірській тропі, не пройдуть. — пояснив хлопцеві, вугляр.

-- Нічого, ми Бахтара і пішки доженемо. Правда ж?— не падав духом, болотник.

-- Щось довго, ми його, наздоганяємо. — роздратовано сказав, Карол. — Даремно я послухав Муеро. Потрібно було їхати на Капіто. Напевно б, вже його наздогнав.

-- Оце саме через оцю твою гарячковість, Лісовик і відрадив тобі, на ньому їхати. Біду накликати не важко, спробуй з неї виплутатись. — заспокоїв хлопця, Капер.

-- Звісно!— підтримав брата, Плато, наче вони хвилину назад і не сперечались між собою. — Час в нас, ще є. Ми ще покажемо чаклунові, скільки коштує торба лиха!

-- Можливо, ви і праві, даремно я хвилююсь. — відповів на те, Карол. — Та, як же, не хвилюватись? Мозуса трохи не вбили, Мілена в полоні. Я знаю, вона жива, але ж як там з нею поводяться, невідомо…

Старий горянин Хартам, мав трьох синів, Лера, Маго, і най меншого, Готара. Колись Хартам, був славетним воїном в армії колишнього володаря Каурдану, Назмана. Та все змінилось після останньої війни з низинними народами. Тоді армія Назмана потерпіла поразку, і Каурдан підписав капітуляцію і мирну угоду, що змусило царство, розпустити військо. Залишили лише охорону столиці, але до неї набрали тільки молодих, і надзвичайно дужих парубків. Хартам до їх числа не потрапив. Старий вояка не знав іншого ремесла, крім військового, тому залишився без копійки за душею, а родину потрібно було годувати. Тоді, Хартам, зібрав навколо себе ще кілька, таких самих невдах, і вийшов з ними на велику дорогу, а краще сказати, на караванну тропу, і став грабувати. Він знав кожен камінчик у рідних горах, знав де можна зробити засідку, де сховати здобич, чи переховатись самому, тому спочатку, його банді, щастило. Вони знайшли спільників у столиці, і збували там награбоване, це приносило великі гроші. Трохи подорослішавши, старші сини, теж пішли по батьківській стежці.

Та торговці, почали вимагати від правителя Каурдану, захисту для себе, інакше не возитимуть до столиці свої товари. Цар Назман, виділив загін для супроводу караванів, і доля відвернулась від банди Хартама. В одній з сутичок з охоронцями, старого вояку, було тяжко поранено, а кількох його товаришів убито. Довелось на деякий час припинити свою діяльність. Раніш награбовані гроші швидко скінчились, родина не могла залишатись голодною, і Хартам та його сини знову взялись за старе. Молодший, Готар, теж пішов з ними. Такою маленькою ватагою, вони не могли вполювати велику здобич, тому грабували одиноких мандрівників, і невеликі, не захищені каравани. Та цього вистачало, лише на такий-сякий прожиток.

Ось, і цього разу вони сиділи в засідці, очікуючи на необережного подорожнього, коли несподівано побачили невеликий гурт людей, що тяг на собі якісь ноші. Сподіваючись на вдалий напад, банда Хартама причаїлась за камінням. Кали мандрівники наблизились, розбійники вискочили із засідки. Люди, що несли ноші, не могли одразу оборонятись, тому четверо з них, були одразу убиті. Ще двоє, тяжко поранені. Розбійники вже зібрались святкувати свою перемогу, коли з нош виліз карлик. Коротун посміхнувся до нападників, та посмішка ця, була страшною, наче звіриний оскал. З руки малого вилетіла вогняна куля, і враз розкидала банду, як купку лахміття, на всі боки, а карлик холоднокровно добивав поранених розбійників. Залишився в живих, лише Готар. Він з жахом дивився на під ходячого до нього чаклуна, чикаючи своєї черги, на розправу. Та Бахтар, а це був саме він, не заподіяв хлопцеві шкоди. Він подивився на нього, схиливши на бік голову, наче прицінюючись. Потім поклав руку на рану, і залікував її. Та зробив він це, не через жалість до хлопця, йому потрібен був поводир, а хто краще, за місцевих жителів, знає перевал. Та і з дівкою морока, вона хоч і під гіпнозом, але її весь час доводиться тягнути, а після загибелі його служок, цього робити нікому. Не самому ж Бахтарові морочитись з нею, нехай це робить хлопець.

-- Слухай мене, недоноску. — звернувся чаклун, до хлопця. —Я залишив тобі життя, і тепер ти, слугуватимеш мені. Якщо не схочеш, я відправлю тебе, слідом за твоїми друзями. Зрозумів?

-- Так. — ледь чутно, відповів хлопчина.

Готар не мав змоги відмовитись, він був страшенно наляканий, і радий був робити що завгодно, аби залишитись живим.

-- Тоді, бери дівку за руку, і веди до Каурдану, одночасно показуючи мені, туди, шлях.

Тільки зараз, Готар помітив дівчину, що стояла притулившись до скелі. З вигляду, вона була степовичкою, дуже гарна, з великими синіми очима. Та на її обличчі, був якийсь дивний вираз, все що тут щойно відбулось, ніяк на ньому не відбилося, наче дівчина, нічого цього і не бачила. Готар підійшов до неї, і обережно сіпнув за рукав:

-- Гей, як тебе звуть?

Дівчина не відповіла, вона продовжувала мовчки дивитись перед собою.

-- Вона тобі нічого не скаже. — обізвався Бахтар. — Роби, що я наказав.