Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 3

-- Ні.

-- Бахтар одразу здогадається, про появу неочікуваних гостей, і щось вигадає, щоб нам нашкодити. Поки він не знає, що ми тут, ми зможемо спокійно шукати місцеве плем’я.

-- Каху, каже діло. — несподівано почувся голос Крахуна.

Маленький чарівник вийшов із за наполовину обгорілого куща, приязно посміхаючись. Та його очі залишалися сумними.

-- Бачите, що наробив цей негідник. Не пожалів нічого, і нікого. Скільки нашого народу полягло, відбиваючись від його потвор, і захищаючи свої домівки.

-- Ми співчуваємо, вам. Ти просив про допомогу, ось ми і прийшли.

-- Я такий радий вас бачити! – коротун обійняв по черзі своїх гостей. — Вітаю тебе, Каху. Вітаю тебе, Кароле. Можливо разом, ми і впораємось з Бахтаром.

-- А де, твоє плем’я?— спитав Каху.

-- Я сховав їх у печері. Вони теж чикають на вас, і сподіваються на допомогу.

-- А Шутім, теж там. — обережно, ніби боячись отримати погану звістку, запитав Карол.

-- З цим, малим все добре. Він трохи поранений, але не серйозно. Ти вже знаєш, що він став батьком?

-- Та невже? Оце так новина!—і радо, і здивовано одночасно, вигукнув молодий чарівник.

Він вже був щасливий, лише тим, що його приятель живий, а тут ще й така звістка.

-- Нам далеко іти?— поцікавився хлопець, у чарівника Сулерії.

-- Не дуже. Он до тих скель. — показав рукою Крахун.

-- А, Бахтар, знає по ваш сховок?

-- Мабуть ще ні, але це не надовго. Він досить швидко підкорює собі наш світ. Кожного дня, цей недолюдок, влаштовує нам якісь капості. То створить пожежу, то повінь, а оце придумав ось таку негоду. Мій народ не звик до холоду. В нас навіть одягу потрібного немає. Гріємось біля багать. Та це мало допомагає. Особливо страждають діти. — зі смутком у голосі, відповів чарівник.

-- Де, зараз, Бахтар?— спитав Карол.

-- У палаці, який ми з ним побудували. Той що в селищі. Ну, ти знаєш! Тільки от селища, вже не існує. Жодної хати, цілої, не залишилось.

Так розмовляючи, три чарівники підійшли до скелі.

-- Ну, от і прийшли. — повідомив Крахун.

Та кам’яна стіна була глухою, на ній навіть тріщин не було.

-- А, де ж вхід?— здивувалися гості.

-- Зараз буде. — посміхнувся коротун.

Він промовив не хитре закляття і в скелі з’явився прохід.

-- Прошу в наш сховок. — пропустив Крахун, друзів у перед.

Вузький тунель вів Карола і Каху у глиб гори. Невеликі олійні світильники гарно освітлювали шлях. Під ногами тихо шурхотів гравій. Схованка виглядала досить безпечною, але однаково відчувався страх тих, хто тут ховався. Він наче густий туман огортав новоприбулих з усіх боків, і від цього було трохи моторошно. Крахун дріботів позаду, намагаючись не відставати від своїх високих і довгоногих гостей. Прохід став ширшим і закінчився великим приміщенням, де Карол і Каху, побачили жителів Сулерії. Вони сиділи невеликими групками біля багать, і стиха перемовлялись, наче боялися, що з зовні, їх можуть почути. Місцеві мешканці нагадували дітей, такі ж маленькі і беззахисні. Найвищій з них був заввишки з десятирічну дитину. Сулерійців і справді залишилось не багато, майже одні жінки і діти, бо чоловіки гинули захищаючи їх. Якими ж сміливими потрібно бути, щоб не зважаючи на свій ріст і невеликі сили, протистояти справжнім чудовиськам. Карол захоплювався цими народом. В нього навіть сльози навернулися на очі, від наплинувших на нього почуттів.

-- Карол, друзяко!— несподівано почув хлопець голос Шутіма.

Чоловічок був зодягнений як і інші поселяни, і якби сам не обізвався, то Карол одразу б його і не впізнав. Коротун біг до нього з розпростертими обіймами, по його широкій посмішці було видно, який він радий бачити свого приятеля. Карол і Шутім по братньому обійнялись, плескаючи один одного по спині, тільки для цього, молодому чарівнику, довелося зігнутись майже навпіл. Він теж був щасливий бачити друга живим і здоровим.

-- Пішли, привітаєшся з моєю дружиною. — запропонував Шутім.

Слово « дружина», у нього вийшло таким поважним, наче він хотів сказати «королева». По всьому було видно, що він обожнює Шамілю. Карол посміхнувся, почувши це, і слухняно пішов за Шутімом, жестом запрошуючи з собою і Каху. У дальньому кутку печери, розіславши покривала, сиділа маленька жіночка, притискаючи до грудей крихітний згорток, який тихенько попискував.

-- Це, мій син Домен. — гордо промовив батько згортка.

Шаміля поманила гостей пальчиком, щоб ті нахилились, і показала дитину.

-- Яке звучне ім’я у такої маленької людини. — посміхнувся до немовляти юнак. Дитинка ніби відчула сторонню увагу, вона смішно скривилась і заплямкала крихітними губками.

-- Ти йому сподобався. — прокоментував поведінку немовляти, Шутім.

-- Не будемо його турбувати. — промовив Каху. — Краще пішли побалакаємо про те, що у вас тут робиться.

Чарівники і чоловіки племені зібралися до гурту.

-- Кароле, Орнагул щось порадив тобі в дорогу?— спитав Крахун. — Що, нам, робити?

-- Так. Був знайдений рецепт зілля, який разом з закляттям, може перетворити злу істоту на безпечну і спокійну. — відповів Карол.

-- Ану, дай гляну.

Карол передав свиток, що йому дав Орнагул. Крахун уважно його передивився, але погляд залишився стурбованим.

-- Закляття гарне, та воно мало нам чим допоможе. Хіба , що оборонятись. — сказав чаклун.

-- Поясни, що ти маєш на увазі. — попрохав молодий чаклун.

-- Ми звичайно зможемо перетворити кілька Бахтарових монстрів на сулеритів, але вони одразу стануть харчем для інших тварей. Та і Бахтар наробить нових, на заміну знищеним. — пояснив Крахун. – Він залишиться не переможеним.

-- Тоді давайте перетворімо самого чаклуна, на доброго! – вніс пропозицію Шутім.

-- В свитку сказано, що застосовуючи це закляття до людини, потрібно в зілля додати її крові. Та для цього, нам спочатку, треба здолати цю людину, а ми не знаємо як!— майже роздратовано вигукнув чарівник Сулерії.

-- Та ти, Крахуне не гарячкуй. Мені здається, Шутім має рацію. – став на захист ідеї коротуна, Каху. — Над цим треба буде ще поміркувати. Та спочатку зваримо зілля і випробуємо його. У вас, тут, знайдуться потрібні складові?

-- Знайдуться. — вже спокійно відповів Крахун.

-- Ну, тоді до справи.

Помагали, хто чим міг. Принесли казанок і воду, розвели багаття, і робота над створенням зілля закипіла. Каху читав закляття, а Карол і Крахун готували відвар з трав та корінців. Коли Каху дочитав останнє слово , в казан полетів останній пучок трави і вода закипіла. Зілля було приготовлене.

-- Як ми, будемо його випробовувати?— запитав у чарівників, Шутім.

-- Я тут, над цим, вже трохи розмірковував. — обізвався Карол. — Ми, друже, підемо з тобою удвох. Візьмемо лука і змочені в зіллі стріли, та і підстрелимо котрогось з чудовиськ, і побачимо дію трунку.

-- Гарна ідея. Я згоден. — кивнув головою коротун.

-- Лише будьте обачні. Тут небезпека чикає вас, на кожному кроці.--- попередив друзів Крахун.

-- Не хвилюйся, все буде добре. — запевнив чарівника, Карол.

Крахун відкрив для двох сміливців скелю, і друзі вийшли на зовні. Як і раніш, з неба лив дрібний дощ. Похмурий день додавав тривоги в серця мисливців.

-- Куди підемо?— спитав молодий чарівник у товариша.

-- Он, на той бік скелі. — показав рукою Шутім. — Там менше дерев і чудовиська не захватять нас зненацька, а кущів багато, і ми зможемо там заховатись.

-- Це розумний вибір. — погодився Карол.

Друзі рушили у напрямку який указав коротун.

-- Кароле, а як у тебе справи з Міленою?

-- Все добре. Вже призначили дату весілля. Тебе, мій друже, я запрошую разом з Шамілею.

-- Дякую. Та не дуже радісний у тебе вираз обличчя. Сталося щось?

-- Поки що, ні. Орнагул весь час торочить про майбутню дитину, щось з нею буде не так.

-- Так у вас і дитинка скоро буде? Оце так!

-- Шутіме, я кажу, в майбутньому. Адже, колись вона повинна з’явитися, якщо ми з Меленою поберемось.