Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 49

--- Це мій світ. Ти повернув його мені. Дякую тобі, чарівнику.

--- Прошу. --- відповів їй Карол і теж посміхнувся.

Чоловіки відшукали печеру, де залишили своїх подруг. Хета чикала їх на зовні. В неї був такий схвильований і загадковий вигляд. Що чоловіків розібрала цікавість, що могло такого статися, щоб ця жіночка так змінилася. Одного відновлення Містерії було тут замало. Хета поманила їх в середину. Перла сиділа на лежаку і тримала в руках малесенький згорток. Посміхаючись вона простягла його Фавсту. Це був новонароджений морфін. Маля мружилось від світла кліпаючи оченятами і смішно кривлялось. За спиною в нього виблискували ще не розправлені, прозорі крильця. Морфін простяг вперед тоненькі рученята і вчепився ними у палиць, що йому простяг крілокс. Крильця за його спиною затріпотіли і розгорнулись. Маленька істота наче метелик спурхнула з Фавстової руки і закружляла по печері. Морфін облетів всіх присутніх, наче знайомлячись і опустився на коліна до Перли.

--- Здається він признає в тобі свою матусю. --- з ніжністю промовив крілокс.

--- Це чудово, що з відродженням Містерії, народилося і нове створіння. Цей світ не буде пусткою, це народилася його нова історія. --- сказав Карол. ---- Та нам потрібно повертатись. Бахтар нас не чикатиме, він вже скоро буде у цілі, його треба випередити.

--- Я лишаюсь тут. --- несподівано для всіх, висловилась Перла.

Кілько пар очей дивились на неї в очікуванні пояснення.

--- Скоро на світ з’являться інші малюки, за ними потрібно комусь наглядати.

--- Перло, морфіни з самого народження можуть про себе подбати. Поглянь на цього. Карол ткнув пальцем у дитинча. Від народження малого на пройшло і кількох годин, а він сидячи на корзині уплітав за обидві щоки якийсь овоч.

--- Є ще дещо. Я багато років шукала місця, яке могла б назвати своєю домівкою, і здається нарешті знайшла. Я не хочу полишати цей світ, бо відчуваю з ним якесь єднання. Дякую вам, друзі мої, що привели мене сюди.

--- Ти не можеш так зі мною вчинити. --- обізвалась Хета. --- Ти моя подруга, мій синій птах.

--- Не будь егоїсткою. Все що про нас говорять, лише казка. Я не казкова істота, а справжня зі своїми почуттями і вадами. Я хочу жити власним життям, і обираю Містерію.

Слова Перли ні в кого не визвали заперечень. Хета обняла на прощання подругу:

--- Бажаю тобі щастя в твоєму новому домі.

--- Дякую.

--- Я теж залишаюсь. --- подав голос Фавст.

--- А я, чомусь в цьому і не сумнівався. --- посміхнувся Плато. --- Доля не даремно звела вас. Ви істоти одного племені і світу. Можливо останні в системі Алагір, і єдині продовжувачі свого роду. Будьте щасливі.

Мандрівники тепло попрощались з крілоксами і вирушили в зворотній путь. Вдало подолавши перехід вони опинились там, звідки і почався їхній шлях до Містерії, і одразу потрапили в обійми капітана Пека.

--- Який я радий вас бачити! Де ви вештались цілий тиждень?

--- Що ти говориш, капітане, ми пробули в мандрівці лише кілька годин. --- здивувався почутому, Капер.

--- Він каже правду. Просто час в нашому світі плине по іншому ніж в інших. Одних він опереджає, від інших відстає. Я це знаю, тому і поспішав. --- пояснив друзям Карол.

--- Що зараз відбувається на острові? --- поцікавилась Хета.

--- О! Тут багато що змінилось. --- почав свою розповідь «морський вовк».--- Аммана потроху звільнює бранців. Декого з них я взяв до себе матросом. Е такі що не бажають полишати острів. Вони знайшли собі тут пару, а на великій землі їм нема чого робити.

--- Вони вибрали нового ватажка?

--- Поки ще ні, всім керує Аммана. Та невдовзі це станеться, бо Богиня Краси повернеться у свою «обитель». Богам не місце серед смертних.

--- А, ви що робитимете далі? --- спитав у Карола Пек.

--- Нам треба повертатись на материк. Ти перевезеш нас до берегів Елінського моря?

--- Звісно! Тільки скажи коли. --- одразу погодився «морський вовк».

--- Твоє старе корито, туди, не дійде. --- висказала свою думку Хета. --- Воно розвалиться при першому штормі.

--- Звісно, посудина стара і їй потрібен капітальний ремонт. Але кілька штормів вона ще переживе. --- заперечив капітан.

--- Все одно, вирушати на ній небезпечно!

--- І що ж нам робити? --- спитав Карол. --- Ремонт займе багато часу, а у нас його немає.

--- Попливемо на «Лагурі». Приймеш цей корабель під своє командування, Пек?--- спитала Хета.

Капітан розгублено мовчав.

--- Послухай, «Зірка трьох морів» гарне судно. Ти зріднився з ним душею і тілом. Але у кожного свій вік. «Зірка» свій віджив. Відпусти його. Воно ще, звісно послужить, тут, на острові. Але в далеке плавання іти на твоєму кораблі неможна.

--- Ти права. --- погодився з острів’янкою старий моряк. --- Я згоден бути капітаном на «Лагурі».

--- Тоді в дорогу, друзі!

Елінське море зустріло «Лагуру» попутним бризом. Корабель, здавалося не плив, а летів над хвилями, наче птах, підставивши вітру всі свої вітрила. Підчас триденного переходу від острова до берегів материка ніяких несподіванок не було. Мандрівники вперше просто відпочивали. Пек підібрав гарну команду, і допомога інших не знадобилася, лише Теймур постійно путався у капітана під ногами, і доставав питаннями. Та Пек не сердився, а терпляче все пояснював. Йому подобалась така вуглярева настирність.

Плато стояв на кормі, і дивився як за в слід кораблеві піняться хвилі. До нього підійшов Капер.

--- Що з тобою? Невже і твоє серце поранили Боги кохання, братику? Я бачу як ти поглядаєш на Хету.

--- Тобі здається.

--- Ні. Я занадто добре тебе знаю. Не соромся своїх почуттів, ми не діти. Це повинно було статись з тобою, як і з будь ким іншим. Людина не повинна бути самотньою. Он навіть наш чарівник жениться, хоча йому, по законам магів неможна.

--- Вона на мене навіть уваги не звертає. --- сумно сказав Плато.

--- Зверне! Обов’язково зверне! Ти тільки руки не опускай передчасно. --- підбадьорюючи плеснув брата по спині Капер.

--- Земля! Бачу землю! --- закричав хтось з матросів.

Всі пасажири зібрались на палубі. До них приєднався і капітан.

--- Ну от, скоро будемо прощатися. --- вдивляючись у далекий суходіл, наче сам до себе, сказав Пек.

--- Не сумуй, ми ще зустрінемось. Ти обіцяв навчити мене морській справі. --- Теймур злегка штовхнув капітана плечем.

--- Я чикатиму на вас в Туламі. --- пообіцяв старий моряк. --- А ти, Хета, підеш з ними, чи залишишся на «Лагурі».

--- Як що мене візьмуть, то піду.

--- Ми не відмовимось від допомоги такого вправного воїна. Але ж ти сама бачила, мандрувати з нами не дуже безпечно. --- відповів їй Карол.

--- Мені не призвичаюватись до небезпеки і труднощів.

--- Орнагул сказав колись: « Якщо хтось хоче іти з вами в далеку і небезпечну мандрівку, значить він потрібен в цій подорожі.»

«Лагура» увійшла в найбільший порт, на всьому Елінійському узбережжі. Не вспіли друзі зійти на берег, як їх з усіх боків оточив різнобарвний натовп. Хтось пропонував кімнати для відпочинку, хтось свій нехитрий крам, а дехто прийшов просто подивитись на новоприбулих. Карол навмання вибрав з натовпу людину і попрохав , провести його і своїх друзів туди де формувалися каравани. Чоловік погодився, але за невелику платню. Чарівник не сперечався. Провідник відвів їх на інший кінець причалу, там на майдані збиралися мандрівники і купці шукаючи для себе попутчиків. Карол швидко знайшов караванника, який збирався вести караван у потрібному для мандрівників напрямку.

--- Шановний, чи не візьмете ви нас під совою опіку. --- спитав чарівник у вже не молодого,але досить жвавого провідника.

--- Чому ж не взяти, це вам коштуватиме, п’ять срібників за душу. Та зайвих тварин в мене немає. --- відповів караванник.

Мандрівники заплатили, і пішли шукати коней. Вони обійшли весь ринок, та як на лихо нічого для себе не знайшли. Лише один торговиць запропонував двох віслюків, та і ті були не найкращі зі свого роду. Діяти було нічого, купили, що змогли. У всякому разі, хоч жінки будуть їхати по черзі. Та навряд що ці тварини зайдуть дуже далеко. На світанку караван вирушив у путь. Пустеля починалася майже одразу, як тільки вийшли за місто. Перший день пройшов спокійно. Каролів перстень вказував, що вони йдуть у потрібному напрямку. Віслюки витримували подорож, навіть краще, чим мандрівники сподівались. Настала ніч. Караван заснув. Лише вартові уважно вдивлялись у морок пустелі, та зрідка перегукувались, щоб не заснути на ватрі. Карол як і всі його друзі, спокійно відпочивав, поки не відчув що його хтось штовхає під бік. Це була Мілена.