Федія (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна - Страница 7

--- Вельмишановний капітане… --- звернувся до пірата чарівник. --- … ми мирні мандрівники і не хочемо кровопролиття. У нас е трохи золота, можливо ви візьмете його замість наших життів, а нас відпустите.

У відповідь почувся голосний регіт. Пек заскреготав зубами, і мабуть кинувся б у бійку, якби Карол не заступив йому шляху.

--- Заспокойся, капітане. --- ледь чутно прошепотів він йому.

--- Якби ти знав, як це важко. --- так само тихо, відповів Пек.

Сміх на піратському кораблі стих. Натомість почувся голос їхнього капітана.

--- Нехай всі інші кинуть свою зброю і піднімуть руки. Виконаєте мій наказ, залишитись живими. Та відпустити я вас не можу. Мені потрібні раби, а з того що я бачу, раби з вас вийдуть непогані. Хіба що, оця краля стане мені за коханку, і залишиться зі мною. --- тицьнув пальцем в Хету піратський ватажок.

Задзвеніла об палубу кинута зброя.

--- Ну от і добре. --- вишкірив ікла пірат. --- Зв’яжіть їх .

Його підлеглі швидко виконали наказ. Головний пірат зайшов на «Севілу». Він пихато походжав вздовж ряду полонених в зад, перед. Потім зупинився навпроти Хети.

--- Ну щ, красуне, підеш до мене? Чи бажаєш як рабиня вовтузитись у бруді.

--- У бруді краще, ніж цілувати твою слиняву пику. --- грубо відповіла бранка, і з огидою плюнула Гардену проміж очі.

Озвірівши від люті, пірат вдарив Хету в обличчя. Плато хитнувся щоб захистити кохану, та Пек підставив йому ногу, і чоловік впав, чим розсмішив піратів.

--- Киньте їх в трюм. --- вже спокійним голосом наказав Гарден.

Друзі і вся команда «Севіли» були зачинені у трюму.

Пірати з задоволенням потирали руки, прогулюючись по захопленому кораблеві, як по власному судну. Вони раділи тому, що налякали команду так, що та без бою здалась в полон. Їхній ватажок Гарден попивав вино в капітанській каюті захваленого корабля, і прославляв в думках Магру. Таки не даремно він заставив свою нікчемну душу божеству зла. З самого початку, його злодійської кар’єри, він не мав такого успіху в справах, як зараз. Його казна набита золотом. Шайка беззаперечно його слухається. Далмарія переповнена рабами з околишніх остовів, що виконують всю брудну роботу, а він і його люди лише розкошують. Чари темряви дали їм владу над трьома морями що омивали Далмарію.

Спершу бранці через темряву нічого не могли бачити. Та згодом очі призвичаїлись і вони почали розрізняти різні предмети і один одного. Під ногами у Хети завовтузився щур. Жінка з огидою відкинула тварину ногою.

--- Ну навіщо ти його так? --- посміхнувся до неї Карол. --- Можливо він буде нашим спільником.

--- Еге ж. Таких спільників нам і не вистачало. --- сумно пожартував Теймур.

--- Що далі робимо? --- звернувся до чарівника Пек. --- Ми тебе послухали і здались у полон. Тепер зв’язані і у трюмові. Як ми будемо звільнятись?

--- Давайте вирішувати всі питання поступово. --- спокійно відповів Карол.

Чарівник опустився навколішки і почав щось видивлятись в закутках.

--- Що ти шукаєш? --- спитав пошепки Теймур.

--- Пацюча, якого відкинула Хета. Пора нам звільнити руки. Чччі… --- несподівано просичав Карол.

Всі стихли. Молодий чарівник щось шепочучи дивився в одну точку. З відти нехотя вилазив переляканий щур. Він стиха попискував та все ж, поволі наближався до Карола. Чоловік підставив йому під мордочку зв’язані за спиною руки, і тваринка почала гризти мотузку. За кілька хвилин, чарівник був вже вільний від пут.

--- Ти диви! --- вирвалось захоплено в когось з матросів.

--- Дива ще попереду. --- знаючи свого друга, сказав на те Теймур.

--- Ти правий друже. --- дістаючи з чобота свого кинджала підтвердив його слова Карол.

Він звільнив від мотузок всіх хто був з ним у трюмі.

--- Сховайте мотузки, щоб їх не помітила охорона, і якщо хтось зайде сховайте руки за спиною, наче вони все ще зв’язані.

Теймур підійшов до дверей і прислухався.

--- На зовні чути кроки однієї людини. Вона походжає туди-сюди. Це мабуть охоронець. --- прокоментував почуте чоловік.

--- Не дуже вони нам довіряють. Навіть до зв’язаних приставили варту. --- підтакнув йому Плато.

--- То нічого. Це не стане на заваді нашому плану. --- втрутився в розмову Карол.

--- Твоєму плану. --- ображеним голосом промовив Теймур. --- Ми про нього ще нічого не знаємо. Може вже час поділитися ідеями.

Інші теж захитали головами.

--- Добре, добре. Я просто не встиг. --- винуватим голосом погодився чарівник. --- Слухайте мій план. Рано чи пізно, та нам принесуть воду і харч. Ми гуртом нападемо і зв’яжемо піратів. Потім з допомогою цього зілля… --- чарівник витяг із за пазухи пляшечку і показав оточуючим. --- … ми приспимо піратів і захопимо корабель.

--- Ну що ж, звучить не дуже, та іншого плану в нас немає. --- мовив за всіх Пек.

--- Ви що, мені не довіряєте? --- розгублено спитав чарівник.

--- Як би не довіряли, то не пішли б за тобою. --- плеснув друга по плечі Теймур. --- Будемо чикати на провізію.

Чикали довго. Вже аж під вечір на горі заскрипів засув і з олійною лампою в руці, до трюму зазирнув пірат. Ніхто з полонених навіть не поворухнувся. Всі сиділи зі схованими за спину руками. Нічого не запідозривши, пірат повісив лампу на гак, а сам з барильцем води і кількома буханцями хліба зійшов до низу. Пройшовши на середину, він опустив свою ношу. Цієї миті Пек з усієї сили вдарив його по потилиці. Пірат навіть не хитнувся, а здивовано зиркнув на нападника. Тільки зараз, всі усвідомили якою силою наділила піратів Магра. Звичайна людина, від такого удару, що найменше, одразу б втратила свідомість, а цьому хоч би що. Та капітан не розгубився і наніс другого удару проміж ноги. Пірат від болю зігнувся навпіл. Та лише коли барило з водою розбилось об його голову, він впав без пам'яті на підлогу. Його хутко зв’язали і запхали в рота кляп.

--- Оце так сила! --- переводячи подих, мовив Пек.

--- Уявляю що вони можуть накоїти всі разом. --- погодився з ним Теймур.

--- Що робимо далі? --- спитав у Карола капітан.

--- Чекайте на мене тут. --- порадив він друзям. --- Я сходжу на розвідку, і якщо зможу то підставлю їм зілля.

Чарівник прийняв образ зв’язаного пірата, забрав ліхтаря і вийшов на палубу. Неподалік сидів вартовий.

--- Гей, Лако! --- гукнув він до Карола. --- Там все на ладу?

Карол у відповідь хитнув головою. Чарівник боявся що голос може його виказати. Та піратові було і цієї відповіді досить.

--- Нагадай боцману щоб прислав мені заміну. Доки я тут сидітиму?

Зачинивши за собою двері на засув Карол пішов до кают-компанії, в надії застати там всю піратську шайку. Він не помилився, морські розбійники відпочивали. В приміщенні стояв сморід від тютюну і перегару. Чарівник вдихнув на повні легені це смердюче повітря і несподівано для себе закашлявся. На цей кашель обернувся один з піратів, і помітив як Карол ховає за полицею якусь відкорковану пляшечку.

--- Дивіться всі, Лако щось ховає! --- гукнув він на всю каюту.

Пірати стихли і обернулись на Карола. Чарівник не міг нічого відповісти, бо намагався не дихати. Він лише махнув рукою і вийшов геть. Пірат який першим помітив чарівника, витяг зілля із за полиці і показуючи всім прокричав:

--- Наш Лако користується парфумами! Мабуть відняв їх у тієї красуні. --- він нюхнув пляшечку, і впав на підлогу непритомний.

Пляшечка випала з його рук і розбилась. З каюти,слідом за Каролом, так ніхто і не вийшов. Трохи почекавши чарівник пішов назад. Вартовий все ще був на своєму місці. Чоловік розумів, що сам його не подужає. Треба було щось вигадати.

--- Ну що, мені буде заміна? --- ще здалеку гукнув він до Карола.

--- Я тебе підміню, а боцман просить тебе в кают-компанію. --- прохрипів у відповідь чарівник.

--- Ти що, захворів? --- почувши неприродній голос товариша, спитав вартовий.

--- Вдавився.

--- А…

Карол сподівався що дія зілля ще не скінчилась, тому і направив вартового до інших. Це спрацювало. Пірат заснув як і решта розбійників. Чарівник відчинив трюм і випустив своїх товаришів.