Живий мох - Михановский Владимир Наумович - Страница 2

Штурман «Сніжинки» невідривно стежив, як капітан корабля, обережно ступаючи, заглиблюється в хащі.

Штурман чітко бачив, як його товариш зупинявся біля зігнутих стовбурів, піднімав гілки, роздивлявся. Він заздрив капітану.

Водночас його турбувало відчуття якоїсь небезпеки, що загрожує капітанові. І він полегшено зітхнув, коли капітан нарешті повернув назад.

Яскраво-зелене світило схилилось до обрію. Запали сутінки, стали довгими тіні.

Для інфращупа не було ніякої різниці – день чи ніч. Однак видимість на кольоровому екрані помітно погіршала. Спочатку вицвіли і поблякли яскраві кольори. Дерева, грунт, оранжевий скафандр капітана – все набрало якогось непевного сірого відтінку. Пасмуги туману тягнулись знизу і запинали екран, перетворюючи його в великий квадрат брудно-сірого полотна.

Постать капітана танула на очах. Радіозв’язок з ним почав слабнути і незабаром перервався зовсім.

Розмірковувати не було коли.

Швидко одягнувши скафандр, Микола покликав робота Кіра і вибрався назовні.