Мрія метелика - Щеглова Лія - Страница 34

Дедалі більше родичі намагалися заповнити моє життя, поки не стали невід’ємною його частиною. Я пручалася. Не хотіла ніяких нових стосунків. Мені вистачало, що Катя з чоловіком та моєю похресницею переїхали жити до Криму, бо в Олексія там відкрилася можливість вигідної співпраці із замовником. Мені вистачало, що пішла в декрет Ольга, з якою я зблизилася, до якої звикла, яку справді могла на­звати подругою. Що пішов з фірми Ваня. Він таки зустрів свою дівчину, вони побралися і, я сподіваюся, стали щасливими. Ми не підтримували стосунків відтоді, як він пішов. Але наполегливість моїх родичів не мала меж, хоча я так і не могла зрозуміти, навіщо їм потрібна.

Із братом я категорично не хотіла підтримувати стосунків. Остаточно це вирішила після того, як одного разу він запропонував мені створити коаліцію проти прямих, як він висловився, спадкоємців батька. Тобто Уляни та її мами.

Як це нерідко бувало в спілкуванні з ним, у мене відвисла щелепа. От чому, щойно ми зустрінемося, у нього одразу «геніальна» ідея в голові зринає? Навмисно теми підбирає, мене перевіряє? Чи справді такий дріб’язковий та нікчемний?

— Ти розумієш, вони все собі заберуть, — хилить своє братик. — Бізнес, дачу, будинок, машини, гроші, зрештою. Нам нічого не залишать. Невже ти готова миритися з цим?

Тоді я остаточно зрозуміла, що він безпросвітний егоїст, сповнений підліткових комплексів, не бачить нікого крім себе, і мені нема про що з ним говорити. Не кажучи нічого, я просто підвелася й пішла, а на жоден телефонний дзвінок від нього більше не реагувала.

Із батьком була інша історія. Він поводив себе чемно, обережно налагоджуючи зі мною стосунки, наче кригу на міцність перевіряв, зважував кожен крок. Тобі точно не потрібна матеріальна підтримка? Добре, тоді ми не казатимемо про гроші ні слова. Хочеш, зв’язками поділюся, виведу на корисних людей? Людині, яка займається бізнесом, украй потрібні надійні зв’язки. І він справді познайомив мене з кількома людьми, які інвестували в проекти нашої компанії. Ти не хочеш відділитися від своєї корпорації? Створити власний бізнес? Я надам цілковиту підтримку як юридичну, так і фінан­сову. Гаразд, залишайся там. Хочеш усього досягнути сама? Добре, не стану втручатися. Я влаштовую прийом, там будуть цікаві люди, приходь, буду дуже радий…

Батькова дружина, на щастя, дотримувалася нейтралітету. Поводилася ввічливо і якоїсь особливої уваги мені не приділя­ла. Зрозуміло, що мене це цілком влаштовувало, адже я теж, зі зрозумілих причин, не прагнула заводити з нею дружні стосунки. Уляна якось проговорилася, що з мого приводу вдома був лише один скандал — давно, коли вона ще була підлітком.

— Батько навіть з’їхав від нас на якийсь час, — розповідала вона. — Я так перелякалася. Це наче весь мій світ догори дриґом перевернуло. Було так незвично, незрозуміло й страшно. Та тривало воно лише кілька тижнів. Згодом усе налагодилося. Помирилися. Мати сама до нього їздила, майже цілу ніч вони розмовляли, повернулися, вважай, уранці. З його валізою. А я не спала ту ніч. Знала, куди вона поїхала, і чекала. Не знаю, про що говорили, але більше вони не торкалися цієї теми. Намагалися навіть не згадувати тієї ситуації з можливим розлученням. І навіть коли батько заявив, що офіційно визнає тебе своєю донькою, мати сприйняла це як факт і слова наперекір не мовила.

З усього того я зробила висновок, що батьковій дружині теж було не так і просто змиритися з моєю появою в житті її чоловіка.

Сама ж Уляна була безпосередньою та щирою. Вона не давала мені жодних підстав, щоб я розірвала стосунки. Спочатку мені здавалося, що це батько попросив її подружитися зі мною. Можливо, так воно й було. Та згодом я усвідомила, що не можна бути такою щирою силоміць. Вона не кривить душею, коли наполягає на зустрічах та кличе на якісь заходи. Тож я просто перестала пручатися.

— Слухай-но, там чудова вистава, я тобі гарантую! Ну чого ти сидиш увесь час на тій своїй роботі?! Ходімо разом! Той режисер — мій однокласник, він шизонутий, але справді талановитий! Його трупа з виставами вже навіть за кордон з гастролями їздила. Шалений успіх мали. Так у нього воно закручене при тому бюджеті, який йому вдається вибити, що просто щелепа від подиву відвисає! А акторів він собі знаєш, як обирає?..

Характеристика — просто супер! Якраз у стилі Уляни, на пару до її емоційності. Щоправда, вистава справді вражає своєю неординарністю та грою акторів, і я не шкодую, що пішла.

А наступного тижня вона вже вигадує щось геть нове й готова так само гарячково доводити мені, що я мушу там побувати й не смію відмовлятися. Вогонь, а не дівчина.

— Слухай, знаєш, як це класно? Головна умова — жодних пензлів! Фарба в руці така тепла, наче частинкою тебе стає, наче просочується твоїми образами. То справді виходять шедеври! Ти сама зможеш спробувати! Ходімо? А потім там аукціон організовують! Так! Саме тих робіт. Одного разу я стала свідком, як за таку роботу влаштували справжній «двобій»!

Ні, кидати фарбу на полотно я не стала. Натомість із цікавістю подивилася, з яким завзяттям це робить Уляна. Під час того дійства, здавалося, вона перебувала деінде, не в цій залі з притлумленим світлом та темно-сірими стінами. Її обличчя змінилося, відчувалося, що вона справді захоплена процесом. На якусь мить я навіть пошкодувала, що сама не погодилася взяти в тому участь.

Цікаво, що б вийшло в мене?

Хоча то була тільки мить. А так можна було дивуватися з того, як Уляна, завжди така вишукана, доглянута, нехтує своїм манікюром? І головне: заради чого це?

Певно, щось у тому все ж було чарівне, і навіть результат можна було вважати оригінальним, у дусі сучасного мистецтва. Та брати участь в аукціоні я теж не стала. Фільм зга­дала — «1+1».

— Слухай, — у неї вже нова вигадка, — тут на днях в артхаузі майстер-клас проводитиметься з плетіння вловлювачів сну. Мені вдалося два місця замовити. Ходімо разом? Я давно мріяла такий собі зробити. Просто я вірю, що магічну силу має лише той, що сплетений не на продаж, а для себе та від душі.

Господи, ну які вловлювачі сну? Нічого мені не сниться ось уже кілька років. Що там ловити?

Нічого нема.

Утім, вона таки відвідала той майстер-клас і сплела собі вловлювач. Ще один згодом мені подарувала з вимогливими настановами, де і як я маю його повісити. Ходила по спальні, рахувала кроки, виміряла відстань…

Усі ті її потуги мене кудись вивести, то була така собі арт-­терапія від Уляни.

Якось мені стало цікаво, чи вона свідомо її проводила?

Батько розповів?

Така думка мені не сподобалася. Він не мав права цього робити! Це було б украй некоректно з його боку. Та запитувати в Уляни прямо я не стала, поспішних висновків не робила. А ще розуміла: якщо виявиться, що всі ті дружні стосунки — то батькове піклування про мене, це покладе край нашим стосункам. А мені все ж у той період мого життя того вже не хотілося. Згодом виявила, що навіть у ті рази, коли я відмовляюся, вона все одно відвідує захід, потім натхненно розповідає мені, що я стільки всього пропустила! Кличе на новий. Я тільки дивувалася, звідки вона дізнається про всі ті заходи, де на все знаходить час?!

— Слухай, у мене є шикарна ідея! — Я в цей час в аеропорту, от-от маю проходити реєстрацію. — Ти мусиш прийти до мене в студію для позування!

Ну смішна! Вигадала! Де б я стільки часу взяла?! Починаю пояснювати їй, що не маю на це ані часу, ані бажання, що взагалі зараз незручно розмовляти, бо маю пройти реєстрацію. Вона милостиво погоджується перенести розмову на інший час.

Телефонує мені пізно ввечері, коли я вже ледве на ногах стою, втомлена, збиралася йти в душ і лягати спати.

— У тебе типаж, розумієш? А я ідею маю! Ти мені потрібна, ну будь ласочка! Ти ідеально підходиш під один мій задум! Принаймні кілька начерків олівцем! Погоджуйся, шикарна ідея!

Я відмовляюся. Обмаль часу й взагалі, навіщо малювати мертвяків? Хіба нормальних моделей обмаль? Що я, така, якою зараз є, можу напозувати? Які емоції, які відчуття?