Відьма - Хьовелт Томас Олде - Страница 30

— Так от, — сказав мер, — дозвольте передати головування панові Метерсу, який відкриє ці збори традиційним уривком з 90 псалма.

У залі стало так тихо, що можна було б почути, як пролітає муха. Старий голова ради, патріарх цієї спільноти, почав говорити урочистим монотонним голосом. Цей чоловік випромінював дивний магнетизм, і це було помітно навіть Стівові. Він домінував над усім і над усіма в цій залі. Метерс був старим, але аж ніяк не немічним. Його постать була масивною, ніби кафедральний собор. «Хто живе під покровом Всевишнього, — наспівно промовляв він, — той в тіні Всемогутнього живе. Бо Він тебе вирве з тенет птахолова, з моровиці згубної. Не будеш боятися страху нічного, ані зарази, що в темряві ходить, ані моровиці, що нищить опівдні. Впаде тисяча зліва від тебе, і десять тисяч справа від тебе, до тебе ж не дійде! Тільки своїми очима подивишся, і плату безбожним по-побачиш». Пані та панове, зобов’язаний повідомити вам, що сьогодні від зупинки серця помер Артур Рот, який був ув’язнений у склепі під Малою методистською церквою за систематичні порушення Постанови про надзвичайний стан у Блек-Спрінзі. Нехай Бог упокоїть його душу».

На мить настала наелектризована тиша, а потім натовп нестямно вибухнув радісними вигуками. Люди почали аплодувати. Інші ж озиралися навсібіч зі скривленими, непевними обличчями.

— Нарешті здохла та свиня! — заволав хтось, і той вигук було зустрінуто сміхом.

Піт нахилився до Стіва й прошептав:

— Він нахабно бреше.

— Так, — заговорив мер, — нехай це питання буде першим на порядку денному. Оскільки справа пана Рота — внутрішня справа нашого міста, і ми завжди її такою вважали, мені здається, було б доцільним продовжувати вважати її нашою внутрішньою справою. Наскільки нам відомо, Артур Рот не мав сім’ї чи родичів ані в місті, ані за його межами. Оскільки він постійно загрожував порушити повсякденне життя в нашому місті, ми були змушені прийняти рішення — демократичним шляхом, безумовно, — ізолювати його від суспільства. На жаль, його ймовірне запалення мозку виявилося невиліковним. Тепер питання в тому, що робити з його тілом.

— Спаліть гівнюка, — крикнув хтось.

— Так, зробіть з нього жертвоприношення Очеретяній Жінці!

І знову вибух сміху.

— Ну, ми ж не можемо так просто взяти й спалити когось, правда? — зауважив мер, перемежаючи слова тим гордовитим смішком, яким зазвичай урядові чиновники супроводжують не дуже вдалі жарти, приречені померти болючою смертю. Але його аудиторії було байдуже. У сяйві ламп, що звисали з дахових брусів, люди здавалися хворобливо і загрозливо збудженими. Стів помітив, що Роберт Грім дивився на присутніх із глибокою відразою, і зненацька схоже жахливе відчуття охопило і його.

Піддаючись цьому імпульсові, Стів підвівся й запитав:

— А лікар його оглянув?

Гомін стих, і мер, який вочевидь цього не очікував, здивовано поглянув на нього. Стів відчув на собі погляди сотень жителів міста, і відкашлявся.

— Маю на увазі, що хотів лише спитати: чи зафіксовано офіційно його смерть у відповідному свідоцтві?

— Так, він дійсно мертвий, я це гарантую, — сказав мер.

«Це не одне й те саме», — подумав Стів.

— Я це розумію, але лише лікар може визначити причину смерті бодай з якоюсь точністю. Від однієї напряму залученої особи я почув, що він помер досить кривавою смертю.

Присутні почали невдоволено зітхати, й це додало Стівові впевненості в собі. Він продовжив:

— Як лікар я не маю уявлення, як це співвідноситься з зупинкою серця. Напряму залученою особою є Джейдон Холст, син члена ради Гризельди Холст, яка отримала завдання щодо догляду за Ротом. А зараз, у день його смерті, вона виявляється хворою. Беручи до уваги те, що це внутрішня справа міста, переконаний, ви не заперечуватимете проти того, щоб розповісти нам, що насправді трапилося.

Почулося схвальне гудіння. Тайлер впився очима у батька з почуттям, близьким до обожнювання, і це зворушило Стіва. А тим часом мер дивився на Колтона Метерса, подумки благаючи того про допомогу.

Метерс почав розважливо підбирати слова:

— Пані Холст дійсно знайшла його мертвим у клітці. Вона вкрай засмучена і тому її немає сьогодні серед нас, і мені здається, не можна її в тому звинувачувати. Пан Рот роздягнув сам себе і в кількох місцях наніс собі серйозні тілесні пошкодження, але я не вдаватимусь у деталі. У пані Холст сталася паніка, вона викликала спочатку сина, а потім мене. Прибувши на місце, я з’ясував, що поєднання втрати крові і переохолодження призвело до зупинки серця, а відтак — до смерті.

«Явний, чорт забирай, приклад шарлатанства», — подумав Стів. Він теж склав собі з почутого картину і дійшов думки про схожий сценарій, який, проте, відрізнявся від Метерсового однією важливою деталлю: якби Гризельда знайшла Рота мертвим, з її точки зору, не було б жодного сенсу спочатку кликати сина. Гризельда була сильною жінкою, сумна історія сімейного насильства зробила її жорсткою, і Стівові було важко уявити її у стані паніки. Якби вона міркувала за логікою, вона б покликала Метерса і ні за що не вплутувала б у це сина. Але ж вона таки зробила це, і в неї таки сталася паніка. Щось інше мало статися у тому склепі.

«Та й окрім того, якщо серед причин смерті було переохолодження, то в яких умовах ти тримав його в ув’язненні під будинком самого Бога?»

У Стіва спітніли і стали липкими руки. У роті він відчув огидний смак сумніву. Він усе ще стояв, коли раптом його пронизало розуміння правди. Більшість людей, що зараз дивилися на нього, сидячи на своїх місцях, жила в умовах постійного тиску та невгамовного страху перед тим, що відбувалося на вулицях. «І як далеко вони зайдуть? — міркував Стів. — «на що вони виявляться здатними, якщо тиск на них занадто посилиться?» Можливо, чутки були правдою, і вони таки заморили Рота голодом на смерть. А, може, якась інша мерзота сталася сьогодні, ще до того, як вони встигли його заморити. Та яке це мало значення? То все ще була внутрішня справа міста, і наслідки були однаковими.

«Ні! — наполягала його уперта й ідеалістична частина. — В нас іще залишається людська гідність. Якщо навіть усе навколо нас трощиться на друзки, вона лишається неушкодженою».

— Я вважаю лише, що він, як і будь-хто інший, має право на професійний розтин. І це все, — сказав Стів і сів. Джоселін вхопила його за руку й лагідно її потиснула.

— Взято до уваги, — відповів мер. — Але проблема полягає у тому, що ми не можемо оголосити Артура Рота законно померлим, оскільки його вже законно не існує. Це лише б викликало купу питань. Рада ухвалила рішення — шість «за» і один «проти» — про те, щоб його поховати анонімно і без почестей, без надгробка та за межами цвинтаря.

І знову — вибух радісних, схвальних вигуків.

— Проте, як це годиться робити у демократичній спільноті, я б хотів поставити це питання на голосування шляхом…

— Доктор Грант має рацію! — раптом вигукнув Піт Вандермеєр, підводячись з крісла. Мер нахмурився, але, попри посадові повноваження, він не міг застосувати владу, щоб припинити це втручання.

— Ви що, справді просите нас, в ім’я демократії, проголосувати за те, щоб викинути геть мертве тіло, аби ми лише могли невинно вмити руки? То не демократія, то народне судилище.

— А яка різниця? — запитав похмурий на вигляд чоловік, що сидів через прохід. — Нам так чи інакше треба його здихатися. А на краще він не заслуговує.

— Але ж то фарс! — продовжив Піт. — Схаменіться, люди, ми ж не варвари! Якщо підемо тим шляхом, опинимося за крок від лінчування.

— То що ти хочеш із ним зробити? — презирливо вигукнув чоловік, що сидів через прохід. — Передати його владі?

— Ні, — відповів Піт. — Але принаймні надати лікареві можливість виписати офіційне свідоцтво про смерть. Заради Бога, він же — людина.

Сильний удар гримнув у будівлі муніципалітету. Усі здригнулися й повитягували шиї. Колтон Метерс гупнув по трибуні старовинним дерев’яним молотком, з його очей летіли іскри.