Відьма - Хьовелт Томас Олде - Страница 66

За межею кільця на підлозі валявся шприц-пістолет для зашпаровування швів.

Метт став свідком якогось страхіття, що одним приголомшливим ударом затемнило йому розум.

Стів повернувся і відчув, як маятникова сталь розсікла йому тіло навпіл. Він увесь ніби випорожнився, ніби його кишки випали крізь діру, що утворилася, але те, що вислизнуло з нього, не було якимось фізичним об’єктом, то був сам він, усе те, що становило його єство — до цієї миті. Це відчуття було настільки реальним, що він ледь не засміявся.

Тайлер повісився на мотузці, моток якої взяв у стайні. Він перекинув її через сволок, обмотав навколо шиї й відштовхнув ногою табурет. Коли він повиснув, його шия залишилася неушкодженою. Смерть приходила до нього повільно і боляче, вона забрала його, коли він був у повній, нічим не порушеній свідомості.

Залишилися сухі сліди сліз, що текли з його тепер осклянілих, набряклих очей. Маска смерті на його обличчі розповідала про жах — і про глибоку, чорну скорботу.

І тільки після того Стів помітив Катаріну ван Вайлер, що стояла, пряма і незворушна, за звислим тілом. Відьма Чорної скелі, подібно до Червоної смерті,[10] прийшла, ніби злодій уночі, й тепер він вже знав точно: Тайлер, його син, його Тайлер — мертвий.

І коли за сім годин по тому Піт Вандермеєр повів його в напрямку сходів, він почав кричати.

Розділ 24

Рішення утриматися від негайного направлення Метью Гранта до лікарні св. Луки у Ньюбурзі було найважчим за всю кар’єру Роберта Гріма, але він взяв на себе цю відповідальність разом з її наслідками. Той кошмар був безпрецедентним, але піку свого він досяг лише тоді, коли довелося раз за разом зіштовхувати зі сходів Джоселін, яка кричала, а Стів сидів собі внизу в їдальні й витріщався у порожнечу із такою моторошною концентрацію, ніби хтось узяв і водночас стер йому весь мозок.

Гріма покликала Мері Вандермеєр. Вони з Ворреном прибули до будинку Грантів через якихось три хвилини, а Волт Стентон, лікар-терапевт, іще паркував машину. «І знову сюди», — подумав, тремтячи, Грім, ніби те прокляття чомусь зосередилося саме на цьому місці й ось тепер набрало повної сили. Піт розповів, що вони з дружиною злякалися жахливих криків і негайно кинулись на допомогу. Зробити вони змогли небагато, але принаймні відтягли батьків від мертвого сина, і це вже було добре.

Метт лежав на спині на мармуровому кухонному столі, а Мері та Джоселін лили йому на обличчя холодну воду із крана. Коли Стентон побачив у раковині залишки поганок, він різко запитав, чи не їх об’ївся Метт. І, не чекаючи відповіді, перевернув хлопця на живіт і просунув пальця йому в горло, щоб викликати блювоту.

Раптом Грім побачив Меттові очі.

О, Боже, що то були за очі!

Їх покривав тьмяний, кольору слонової кістки, ніби пластиковий шар, і здавалося, начебто його очні яблука прокололи голкою, висмоктали їх вміст, а потім знову заморозили в очних ямках.

Поки Воррен допомагав рятувати Метта, Грім злетів сходами нагору, і вже там його емоції понеслися божевільним галопом. Тайлер Грант, оце чарівне, доброзичливе міське хлопча, ще зовсім підліток, — повісився на сволоку. І причина цього вмить ставала зрозумілою — якраз за обвислим тілом стояла вона. Несподівано усе довкола Гріма стало перлисто-сірим, усі звуки звучали приглушено, крики Джоселін доносилось ніби здалека. Він злостиво закусив губу й почекав, поки світ довкола знову набуде чітких обрисів. А потім буквально примусив себе перемкнути свого внутрішнього рубильника. Горе чекати не могло, і саме зараз головним завданням було гарантувати загальну безпеку.

Стентон піднявся, долаючи одним кроком дві сходини, і ляснув себе рукою по губах.

— Господи Ісусе, о Господи Ісусе.

Босі ноги Тайлера висіли пальцями донизу десь за метр над підлогою, а за ними було видно брудний, заляпаний багном одяг Катаріни.

— Що ви робите зазвичай у таких випадках? — запитав Грім.

Стентон приголомшено подивився на нього, не в змозі збагнути зміст його слів.

— Я маю на увазі, коли стається самогубство.

— Ох…

Стентон відсторонено похитав головою і пригладив рукою волосся.

— Мушу повідомити про це окружному прокуророві. Поліція штату захоче провести розслідування, а особливо після того, що сталося з його братом.

— Гаразд, але спочатку вона має піти геть.

Стентон з огидою подивився на досконале кільце поганок, які повиростали з тріщин між мостинами посеред коридору, що вів до сходів. Грім їх навіть спочатку й не побачив… і те видовище видалося йому таким моторошним, що по тілу йому побігли мурахи, а ноги почали підтинатися. Він зібрав докупи усю свою силу волі, щоб змусити розум та інтуїцію зосередитися на справах, які потрібно було зробити.

— Це — бліді поганки, — сказав Стентон. — Роберте, я повинен відправити того хлопця до лікарні.

— Це неможливо. Як тільки ти його зараз відправиш, медики негайно викличуть поліцію. Якщо ми самі не повідомимо про це разом із самогубством Тайлера, поліцейські підозрюватимуть насильство з боку батьків і почнуть розслідування.

— Але він мусить бути доправлений до лікарні! — Стентон маже кричав. — Не знаю, скільки він їх з’їв, але той гриб смертельно отруйний. А ще ті його очі…

— Забирай його до свого кабінету і зроби йому все, що зможеш.

— Ти ж знаєш, я не можу того робити. Я давав лікарську клятву.

— А я присягався як шеф Відьмоконтролю. Я беру на себе відповідальність. Роби, що я тобі кажу. Допоможи його молодшому братові.

— Удома я нічого не зможу для нього зробити! А якщо вона не забереться звідси й за три години? Це хлопча у смертельній небезпеці! Роберте, ці люди вже втратили одного з синів!

Погляд Гріма впав на темну пляму між штанинами Тайлерових джинсів. Сечовий міхур хлопця випорожнився, коли той вмирав. Грім відвернувся. Чому ця смерть мала бути настільки жорстокою і настільки позбавленою гідності? То було за межами його розуміння. І попри все, він нарешті відчув, як його огортає знайомий спокій, який завжди огортав його протягом років роботи у гарячкових ситуаціях, коли все летить шкереберть. Це дало йому змогу відключити мораль, і залишився тільки невиразний, гнітючий біль, ніби анестезія, що поступово відходить. Стентон не був на це здатний. Його, певно, непокоїла не думка про порушення клятви Американської медичної асоціації, хоча й це було ризикованим вчинком, а жахлива реальність цієї події. Грім вхопив його за плечі.

— Слухай сюди, Волте. Невже ти гадаєш, що я сам би не бажав, щоб із цього бедламу був якийсь інший вихід? Але за надзвичайних ситуацій інтереси міста постають вище за інтереси окремих людей, і ти це знаєш. Вибору в нас немає. Можемо лише сподіватися, що батьки не відразу здогадаються. Як тільки ми тут упораємось, я дам тобі знати. А зараз поквапся і берись за справу. Мені байдуже, як ти це зробиш, але, заради Бога, врятуй хлопця.

Ще дві секунди Стентон стояв на місці, змучений сумнівами, а потім зробив дещо неочікуване — підійшов до Тайлера, простягнув руку і закрив йому очі. То був делікатний, співчутливий жест, і Грімові він сподобався. А потім Стентон побіг сходами вниз.

— Зроби все, щоб батьки не помітили, — нагадав Грім йому вслід.

Стентон забрав Метта, і незабаром Грім почув, як від’їжджає його машина. Вже однією проблемою менше. Але наступні кілька хвилин перетворилися на низку хаотичних епізодів. Початкова істерика Джоселін змінилася розгубленістю. Вона поривалася зателефонувати різним людям, і Грімові довелося сказати їй, що дзвінки мусять зачекати. Мері сіла з нею на кушетці. Через якийсь час вона почала говорити, що їй треба витягти курячі грудки з морозильника на вечерю, і Мері мусила запевнити її, що вона це вже зробила. Занепокоєння Гріма наростало. У пошуках допомоги він поглянув на Стіва, але той усе ще сидів за обіднім столом, німий і не спроможний рухатися. Лише через двадцять хвилин Джоселін помітила, що Метта немає, і Грім сказав їй, що Стентон забрав його до лікарні. Джоселін почала плакати і говорити, що хоче знову піти до Тайлера. Як же цьому дати ради, чорт забирай!