Гіпотеза кохання - Хейзелвуд Елі - Страница 54

У нього були великі пальці — мабуть, тому вони не підходили. Перший суглоб був м*яко кажучи завеликий, її накрив щипаючий біль і відчуття вологості, незручної повноти. Вона поворухнула п*ятами, намагаючись пристосуватися і звільнити місце, а потім посунулася ще трохи, поки йому не довелося схопити її стегно другою рукою, щоб утримати її на місці. Олів трималася за його плечі, лижучий піт його шкіри обпікав її долоні.

— Тсс.

Його великий палець вчепив її, і вона заскімлила.

— Все добре. Розслабся.

Неможливо. Хоча, якщо бути чесною, те, як його палець звивався всередині неї, —вже було краще. Зараз не так боляче, а може, навіть мокріше, і якби він торкнувся її там. . Її голова відкинулася назад. Вона вчепилася нігтями в його м’язи.

— Тут? Так добре?

Олів хотіла сказати йому, що ні, це було забагато, але перш ніж вона встигла відкрити рота, він зробив це знову, поки вона не могла більше мовчати, зі стогоном, скиглинням і вологими непристойними звуками. Поки він не спробував залізти трохи далі всередину, і вона не втрималася від тремтіння.

— Що це? — його голос був його звичайним голосом, але в мільйон разів хрипшим. — Боляче?

— Ні… Ох.

Він підвів очі, весь покрита рум’янцем бліда шкіра на тлі темних хвиль.

— Чому ти така напружена, Олів? Ти робила це раніше, правда?

— Я…так.

Вона не була впевнена, що змусило її продовжувати. Будь-який ідіот міг побачити за милю, що це була жахлива ідея, але тепер не залишилося місця для брехні, коли вони були так близько. Тому вона зізналася:

— Кілька разів. У коледжі.

Адам застиг. Повністю закам*янілий. Його м’язи напружились, міцно стиснуті під її долонями, а потім просто залишилися такими, напруженими й нерухомими, коли він дивився на неї.

— Олів.

— Але це не має значення, — поспішила додати вона, бо він уже похитав головою, відриваючись від неї. Це дійсно не мало значення. Не мало для Олів, отже не мусило мати і для Адама.

— Я можу розібратися — я навчилася затискати патч на всю клітинку за пару годин; секс не може бути набагато складнішим. І я б’юся об заклад, що ти робиш це постійно, щоб ти міг сказати мені, як…

— Ти б програла.

У кімнаті було прохолодно. Його пальця вже не було всередині неї, а рука залишила її стегно.

— Що?

— Ти б програла свою ставку.

Він зітхнув, витираючи рукою обличчя. Інша, та, що була всередині неї, опустилася, щоб сховати член. Наразі він виглядав величезним, і Адам скривився, доторкнувшись до нього.

— Олів, я не можу.

— Звісно, можеш.

Він похитав головою.

— Мені шкода.

— Що? Ні, ні, я…

— Ти ж практично цнот…

— Ні!

— Олів.

— Ні.

— Але настільки близька до цього, що…

— Ні, це не так. Невинність не є безперервною змінною, вона категорична. Двійкова. Номінальна. Дихотомічна. Порядкова, потенційно. Я говорю про хі-квадрат, можливо, кореляцію Спірмена, логістичну регресію, логістичну модель і ту дурну сигмовидну функцію, і…

Минули тижні, а у неї досі перехоплювало подих від нерівного нахилу його посмішки. Яким непередбачуваним вона завжди була, які ямочки утворювала. У Олів вибило дух, коли його велика долоня обхопила її обличчя, і він притягнув її до себе для повільного, теплого, смішливого поцілунку.

— Ти така всезнайка, — сказав він їй у рот.

— Може бути.

Вона теж посміхалася. І поцілувала його у відповідь. Обіймаючи його, обхопивши руками шию, вона відчула тремтіння від задоволення, коли він затягнув її глибше в себе.

— Олів, — сказав він, відсторонившись, — якщо з якоїсь причини секс — це те, що ти… що тобі не комфортно або чого ти не хотіла б мати поза стосунками…

— Ні. Ні, нічого подібного. Я… — вона глибоко вдихнула, шукаючи спосіб пояснити. — Не те, що я хочу не займатися сексом. Я просто. . не особливо хочу його мати. Є щось дивне в моєму мозку і моєму тілі, і… я не знаю, що зі мною не так, але, здається, я не можу відчувати потяг, як інші люди. Як нормальні люди. Я намагалася просто. . просто зробити це, покінчити з цим, і хлопець, з яким я це зробила, був добрим, але правда в тому, що я просто нічого не відчуваю… — Вона заплющила очі. Це було важко визнати. — Я не відчуваю ніякого сексуального потягу, якщо не довіряю людині і не подобаюся їй, чого чомусь ніколи не буває. Або майже ніколи. Цього давно не було, але зараз — ти мені дуже подобаєшся, і я справді тобі довіряю, і вперше за мільйон років я хочу…

Вона більше не могла нести дурниці, бо він знову цілував її, цього разу сильно, лишаючи синці, ніби хотів поглинути її в себе.

—Я хочу це зробити, — сказала вона, щойно змогла. — З тобою. Справді.

— Я теж, Олів, — зітхнув він, — ти й поняття не маєш наскільки.

— Тоді, будь ласка. Будь ласка, не кажи ні, - вона прикусила свою губу, а потім і його. А потім вщипнула його за підборіддя. — Будь ласка?

Він глибоко вдихнув і кивнув. Вона посміхнулася і поцілувала його шию, а його рука притиснулася до нижньої частини її спини.

— Але, — сказав він, — нам, мабуть, слід підійти до цього трохи інакше.

Їй знадобилася ціла вічність, щоб усвідомити його наміри. Не тому, що вона була дурною, чи неуважною, чи настільки наївною щодо сексу, а тому, що… .

Можливо, вона була трохи наївна щодо сексу. Але вона справді не думала про це багато років до Адама, і навіть тоді, це ніколи не було в таких межах — він над нею, широко розвівши її ноги долонями на внутрішній стороні стегон, а потім став на коліна між ними. Спускаючись нижче і нижче.

— Що ти…

Він розкрив її язиком, наче вона була маслом, і він хотів розрізати її, як гарячий ніж. Він рухався повільно, але впевнено, і не зупинявся, коли стегно Олів стискалося під його долонею або коли вона намагалася відвернутися. Він тільки гарчав, насичено і низько; потім піднявся носом до низу її живота, глибоко вдихнувши; а потім лизнув її ще раз.

— Адаме, зупинись, — благала вона. Потім Адам підняв голову, очі його були затуманені, ніби усвідомлюючи, що він повинен її слухати.

— Ммм?

Його губи вібрували на її шкірі.

— Може. . може, тобі варто зупинитися?

Він завмер, його рука міцніше обійняла її стегно.

— Ти передумала?

— Ні. Але ми повинні робити. . інші речі.

Він нахмурився.

— Тобі не подобається?

— Ні. Так. Ну, я ніколи…

Лінія між бровами стала глибшою.

— Але це я підштовхнула тебе до цього, тому ми повинні робити те, що подобається тобі, а не мені…

Цього разу він притулив язик до її клітора, натиснувши достатньо, щоб вона напружилася й швидко видихнула. Кінчик кружляв навколо нього, що — такий невеликий рух, але він спрямував її руку прямо до рота, змусив її вкусити м’ясисту частину долоні.

— Адам! — її голос звучав як чужий. — Ти чув, що я…?

— Ти сказала робити те, що мені подобається, — його дихання обдавало жаром її шкіру, — я те й роблю.

— Ти не можеш хотіти…

Він стиснув її ногу.

— Не пам’ятаю, щоб я не хотів.

Щось настільки інтимне не могло бути схожим на стандартну інтрижку на одну ніч. Але було важко заперечити, коли він виглядав зачаровано, дивлячись на неї, на її обличчя, ноги та решту тіла. Його рука була великою, лежачи на її животі тримаючи її в горизонтальному положенні, все ближче і ближче до грудей, але не досить близько. Лежачи так, Олів трохи збентежилася, через те, що її живіт був увігнутий. Через те, що ребра випирали. Адам, здається, був не проти.

— Може, буде краще…

— Ні.

— Я навіть не договорила…

Він підвів погляд.

— Немає нічого кращого, що я хотів би зробити.

— Але…

Він втягнув в себе одну з її губ з гучним вологим звуком, і вона ахнула. А потім його язик опинився всередині неї, і вона застогнала, наполовину від здивування, наполовину від відчуття… Так.

Так.

— Бляха, — сказав хтось. Це була не Олів, а значить, це був Адам. — Бляха!

Це було неймовірно. Надприродно. Його язик, який занурювався всередину і виходив, кружляв і вилизував, його ніс притиснувся до її шкіри, і тихі звуки, які він видавав із глибини своїх грудей, коли вона стискалася, і Олів збиралася — вона… .