Повiя - Мирний Панас - Страница 152

- Сцо ти, Кирило, плетеш дурне? - умiшався жид. - А що б воно було, якби городу не було? Де б ви дiвали свiй хлiб? На те i село, щоб хлiб робити, а город буде купувати. У селi робота, а в городi - комерцiя.

- Ох, чую я, - зiтхнувши, мовив Кирило, - незабаром твоя комерцiя цiлком нас проглине з душами!

Погоничi, слухаючи ту розмову, задумалися… Перед ними стояла гiрка селянська доля… б'єшся-б'єшся, а городська комерцiя все переведе!

- Ну, чого, дядьки, задумалися? Час уже погрiтися, а то ще померзнете. Нуте, лиш, усиплю пiвкварти. За провоз пшеницi, певно, добрi грошi забрали.

Дядьки понуро подивилися на жида, зiтхнули i пiшли до своїх саней. Вони везли пшеницю у город не за грошi, а за одробiток. Кравченко здавав їм землю по десять рублiв за десятину i по тижню роботи.

Тiльки через тиждень Христю поховали. Поки виїхав становий, поки слiдствiє зробив, днiв п'ять увiйшло. А там знову затяглiїся… Як i де ховати? Становий сказав - по-християнськiй, та батюшка не рiшився без бумаги. Поки бумага прийшла - i тиждень минув. Поховали її по-християнськiй у самому глухому кутку кладовища, бiля рову, вiд дороги. О6 тiм уже бiльш усього Федiр старався. Вiн правив за батюшку i бiгав по селу збирати на похорони. Хто що дасть - хто лиху сорочечку, юпчину, хто коряк якого хлiба. Карпо Здiр розщедрився i, перехрестившись, аж два карбованцi викинув. Люди казали, що не зiгнувся б Карпо i десять викинути, - вiн з Притичиного добра розжився. На тi зiбранi грошi Федiр i хрест поставив, i повеснi вишню посадив. Чорна Ївга, гуляючи по шинках, смiялася, що Федiр, знать, не забув першого кохання. Горпина лаялась.

- Чудна ти! Се ж не для себе, се для душi, християнської душi, - умовляв вiн жiнку.

- Дурний, лапсай ти! Правду казав покiйний батько, що вона тебе кошачим мозком напоїла. I напоїла!

Федiр мовчки робив своє. Вiн пiсля Грицькової смертi наслiдував його добро i зовсiм би заможним зробився, коли б пильнував одного. А то на всi сторони кидається, то шевцем би вiн зробився, то столяром би став. Накупе струменту, поб'ється тиждень-другий та й кине. Одного тiльки - церкви не кидавсь та паламарства. Ще до того з Христиною смертю став мов щирiший.

Ну, а другi? Другi? Тимофiя на вiйнi застрелили. У Кирила Оришка умерла. Щось цiлий тиждень умирала. Люди казали, то через те, що вiдьма. Кирило сам знову зробився десятником при волостi. Хоч з його i десятник такий був, та общество уважало його лiта. Довбня умер у госпiталi, Марина i досi живе у тiй хатi, у якiй її застала Христя, та вiється з москалями. Лошакова назначили у Польщу губернатором. Вiн узяв Проценка з собою за правителя, а Книша - за полiцмейстера. I такi з їх вийшли вiрнi та щирi слуги, що Лошаков незабаром нагородив обох здоровенними польськими маєтками. Рубець i досi членствуе у земствi. Земство само перечистили. Тепер у йому бiльше пана, нiж сiрої свити. Про те було мар'янiвськiй голотi байдуже, вона на одне скаржилася: землi обмаль, i лiзла бiльше в город у найми, а як про земство, бува, зайде рiч, то в неї один одказ: "Що то земство? Одна тiльки дрячка!" Не тiї, правда, спiвали мар'янiвськi дуки, от як Карпо Здiр. Вiн був гласний i готовився у члени, задля чого привчався трохи не з мiсяць у сина пiдписувати прiзвище. I навчився! Як тут на тобi та цить! Лошаковська рада подоспiла. У гласнi то вiн пiймав, та в члени не вискочив. Вибрали замiсть його Кравченка. Так той подякував за шану. Хай пани заправляють в управi. Наше дiло - комерцiя. I свою комерцiю вiн так повiв, що, кажуть, либонь, поїхав до Лошакова купувати Веселого Куту.