Яйцепос (трикнижжя) - Брунька Дюк - Страница 263

Автор не сказав про опитування Герміони щодо розшукуваного яйця і шахрая, з демонстрацією портрета останнього, оскільки впевнений, що ти, читачу, і сам здогадався: вона цього, як всі інші зустрічні, не уникла. І відповідь, на жаль, була стандартною.

☼ ☼ ☼

Наступного ранку, двадцять п'ятого жовтня, поснідавши з сім'єю голови, лицар Хома і граф Яків покинули Нижні Драконопаси, кілька годин їхали лісостеповими просторами і прибули до села Кухулінівки.

Там вони провели решту дня, займаючись опитуванням, переміжним прийняттям їжі і водних процедур, і заночували. Опитування, як читач здогадався, не додало їм інформації про розшукуване.

Вранці двадцять шостого вони покинули Кухулінівку і продовжили путь.

Терентопознавець Ім'ян Побатькович Прізвищенко вже повідомляв читачеві, що чим далі від центру королівства, тим менше щільність населених пунктів. Ці два лицарі віддалилися від центру настільки, що час переїзду від одного села до іншого займав іноді по пів дня, а то і цілий день.

Кухулінівка вже давно залишилася позаду.

Яків і Хома ґрунтовою дорогою їхали, їхали, їхали, але чергового населеного пункту все не було і не було.

Сонце плавно піднеслося на вершину небесної бані і неквапливо з неї зісковзувало до західного горизонту.

Якщо до сутінків ні до якого житла вони не доберуться, доведеться напинати намет на лоні природи, і ночувати в ньому.

Оскільки бесіди та інше голосове спілкування створюють ілюзію, що шлях стає коротшим, то Хома з Яковом у дорозі базікали та співали дуетом пісень, як терентопських, так і з Великого Світу.

І нарешті, коли вони заспівали харківську пісню «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...», в їхньому полі зору з'яви...

(– «Дивлюсь я на небо...» – одна з найвідоміших і найпопулярніших українських пісень, – каже раптом, перебивши, Права півкуля авторського мозку, – але чому, громадянине Авторе, ти оголосив її саме харківською? Запевняю тебе: її співають не тільки в Харкові, але і по всій Україні і за її межами.

– Співають де завгодно, – погоджується Автор, – але створили її в Харкові харків'яни. Якщо читач мало-мальськи знає історію української літератури, то йому відомо, що нова українська література почалася з творів Івана Котляревського та харківських романтиків. Котляревський жив у Полтаві, а харківські романтики (в тому числі перший український прозаїк Грицько Основ'яненко) – у... ні, не у Харбіні, не у Хараре і навіть не у Хартумі, а де саме – читач, будучи особистістю розумною, і сам уторопав. Тому батьківщиною нової української літератури можна вважати саме Харків із Полтавою. Так от вірш «Дивлюсь я на небо...» написав поет із гуртка харківських романтиків Михайло Петренко. А музику до нього склала харків'янка Людмила Александрова. Отже – хто має право заборонити мені називати таку пісню харківською?

Остап Вишня (який був харків'янином у столичні роки Харкова) в своїй книжці «Як із Харкова зробити Берлін» гостро покпив із тих українців, хто, згідно з піснею, загрузли в дивленні на небо та думках про сокола:

«Найнеобхідніша, найконечніша умова для того, щоб з Харкова зробити Берлін, – це 75% харківського – та не тільки харківського, а й всеукраїнського – населення поробити соколами.

Не менше бо, як три чверти нашого "медлительного в движеніях" люду божого, все життя своє сидить і співає:

Оце в його в голові.

Бо як би йому "бог крильця дав, він землю покинув, на небо злітав".

Чого б його туди потаскало?

А як же ж!

Що йому індустріялізація, що йому електрифікація.

Йому крила дайте, щоб він "далеко за хмари полетів по долю, по ласку".

Тут йому нема ні ласки, ні долі.

Може хоч сонце йому її дасть.

А не зробите його соколом, так він цілий свій вік сидітиме та на небо дивитиметься!

Так от: треба якогось способу дібрати, щоб поробити отаких усіх соколами, вивести на великий степ і кишнуть:

– Киша! Летіть "на льогком катере". І летіть іменно:

"Далеко за хмари,

Подалі від світу".

Подалі... Подалі!!.

Та так, що й не вертайтесь!

Оце як проробимо, тоді з Харкова – раз плюнуть – Берлін зробити».

До слова, ця харківська пісня стала найпершою в світі піснею, проспіваною людиною за межами рідної планети під час космічного польоту. Це сталося 12 серпня 1962 року. Космонавт Іван Попович на борту космічного корабля «Восток-4» заспівав її для керівника совєтської космонавтики Сергія Корольова, який цю пісню любив. Але справедливості заради треба зауважити, що ці двоє були не харків'янами, а уродженцями інших українських міст: Попович – Узина, що на Київщині, а Корольов – Житомира.

І «Дивлюсь я на небо...» не єдина харківська пісня, відома далеко за межами Харківщини. Такою ж є і складена козаком Харківського полку, філософом і поетом Семеном Климовським «Їхав козак за Дунай...» Чимало композиторів і в інших країнах за музичною темою цієї пісні складали обробки та варіації. Наприклад, німецький Людвіґ ван Бетховен створив за харківською піснею аж дві варіації.

Не засуджуй мене, читачу, просить Автор, за те, що я перериваю повідь краєзнавчими, літературознавчими та іншими теревенями. Така вже специфіка цієї книжки, такі придумані Автором для неї закони. А як зауважив Олександр Сергійович Пушкін в одному з листів до О.О. Бестужева: «письменника треба судити за законами, ним самим над собою визнаним». Тим більше що Автор ще в підзаголовку Терентопських хронік попередив тебе, мовляв, цей твір, так би мовити, поблизухарківський, а отже, приречений обрушувати на твою голову... ні, не кремові торти, а харківські обставини. Втім, якщо ти дочитав його аж до сих пір, не кинув, отже ти з цим вже змирився. За що Автор тобі вдячний.

Але повернемося до графа Якова і лицаря Хоми.)

Отже, саме коли доспіхоносці заспівали харківську пісню «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...», в їхньому полі зору з'явилося таки житло.

Воно розміщалося не просто біля шляху, а осторонь, у сотнях метрів. Безсумнівно, існує доріжка, що з'єднує цей будинок із шляхом, але лицарі вирішили не витрачати час на пошуки цієї доріжки, а їхати навпростець бездоріжжям, бо бездоріжжя виглядало рівним, без ярів або інших перешкод.

І вони відразу ж збочили до будівлі, не припиняючи співати. Якщо пісня розпочата, то має бути доспівана до кінця. Щоби пісня не образилася, вважаючи, що її не поважають, раз не дають досягтися останньої ноти...

 ☼ ☼ ☼

Житло виявилося гарним цегляним особняком в стилі модерн, прикрашеним скульптурками драконів, грифонів і єдинорогів.

Опинившись біля входу до цієї споруди, граф Яків і лицар Хома спішилися, прив'язали Оттокара з Монтесумою до поручнів невисоких сходів і піднялися сходами до дверей.

Коли Хома шукав очима дзвінок, а Яків заніс руку, щоб постукати, дерев'яні двері раптом самі прочинилися, ніби запрошуючи подорожніх увійти.

Що вони і зробили.

За дверима нікого не було.