Яйцепос (трикнижжя) - Брунька Дюк - Страница 272

Другий із глядачів. Ну хто б міг подумати, що ця добра мила дівчина – дочка того мерзенного бандита Вирвичерепа! А ще говорять, що яблуко від яблуні не далеко котиться.

П'ятий із глядачів. О, за своє досить довге життя я сотні разів переконувався, яка немудра ця народна мудрість, герцогу. Це плід банана від бананового дерева далеко не відкотиться. А яблуко, маючи форму кулі, може котитися досить далеко й довго від рідної яблуні, тим більше, якщо та яблуня зростає на високому схилі. Я зустрічав велику кількість людей, які зі своїми батьками не мали нічого спільного, крім зовнішності. Я зустрічав хамів, які були дітьми інтелігентних батьків. Я зустрічав інтелігентних людей, які були дітьми хамів. Я зустрічав злих людей, які були дітьми добряг. І – добрих людей – дітей нелюдів. У мене навіть склалося враження, що випадки повного збігу дітей із батьками і за темпераментом, і за смаками‚ і за світоглядом – це скоріше виключення, ніж правило. Досить часто яблучка котяться дуже-дуже далеко від яблунь. І той, хто береться судити про яблучко не по самому яблучку, а по близькій деревині‚ може здорово помилитися.

Другий із глядачів. Цілковито вас підтримую, святий отче. Ну що спільного в цієї Пелагії, цього ангела у плоті, і підлого гада Вирвичерепа‚ якого втопити в киселі – і того замало! Мерзоту таку!

П'ятий із глядачів. Схоже у вас, герцогу, на цього розбійника великий зуб?

Другий із глядачів. Не те слово! Цей гадський Вирвичереп зі своєю немитою зграєю років п'ять тому обчистили мій Гриньмасяльський замок. Ех, мене тоді в замку не було, а то б я їм показав клас фехтування на мечах! Слуг пов'язали й обчистили замок начисто. Мені не шкода посуду, килимів і решти дещиць. Але моя колекція зброї! Боже, яка це була колекція! Які рідкісні історичні речі! Там був і меч сера Паломіда, шосте століття нашої ери, і меч Добрині, десяте століття, і чарівний меч Халазюк, який‚ нібито, належав князеві Кию, і був зачарований якимось чарівником ще в п'ятому столітті нашої ери для боротьби проти злих магів. У мене, на жаль, не було випадку почубитися зі злим чарівником і перевірити магічні властивості Халазюка, стійкого проти злих чарів. І всі ці бойові скарби потрапили до лабет смердючих обшарпанців! Де вони зараз? Може‚ зараз який-небудь кримінальник із присохлим до щоки кавуновим насінням виколупує бруд з-під нігтів вістрям меча великого лицаря Паломіда, цією безцінною реліквією! Я з колегами по Напівкруглому Столу обшарив усі нетрі й хащі в пошуках тієї банди й моєї колекції, але знаходив тільки сміття й попелище багать, де вони бенкетували. Попався б мені цей Пелагеїн татусь, задав би я йому перцю!

П'ятий із глядачів. Цікаво, чи живий ще той грабіжник або вже дуба урізав? І ворогу не побажаєш мати такого ганебного татусика. Як він виглядав?

Другий із глядачів. Розбійник як розбійник. Слуги говорили тільки, що в того, кого грабіжники називали Вирвичерепом‚ була особлива прикмета: на чолі над правою бровою – два шрами, перехрещені у вигляді букви «ха» або букви «ікс».

Третій із глядачів. У цей самий момент блазень Зосима... От ви, громадянине, будете в нас блазнем Зосимою – ви схожі на його портрет пензля Леонардо Ґудзика. Виходьте, будь ласка, сюди. (Один із глядачів виходить на авансцену). У цей самий момент блазень Зосима проходив повз герцога з патріархом і, почувши останні слова, зупинився й вимовив... (Суфлірує).

Один із глядачів. У кого це були шрами у вигляді ікса?

Другий із глядачів. У справжнього, рідного татуся принцеси Пелагії.

Один із глядачів. Треба ж! От, виявляється, кого мій татусь...

П'ятий із глядачів. Що? Твій татусь зустрічався з татусем Пелагії? Ану ж бо, розповідай, блазню.

Один із глядачів. Це трапилося п'ять років тому, мені батько казав. Їхав він на возі в гості до своєї сестри, моєї тітки. І пролягав шлях через Чортові болота, і є там таке місце, де ліворуч драговини й праворуч драговини й тільки посередині вузька смужка суши, якою можна проїхати. Він ті місця добре знав, з дитинства, а ті, хто не знають, ризикують утопнути в трясовині. Їде й раптом чує: «Врятуйте, на допомогу, тону!» Визирнув з-за кущів та бачить: якийсь мужик із двома перехрещеними шрамами на чолі в болото поринає – драговина засмоктує. І кричить, мовляв, витягни мене, і я тобі половину своїх скарбів віддам, тих, що закопані під трьома дубами, мовляв, ми їх з тобою по-братерському поділимо, а тим зрадникам ні дзвяка не дістанеться. Татусь жбурнув йому кінець мотузки, той ухопився, і батько його тягне із драговини. А той усе гугнить: «Соратники називається! Зрадили, як останні сволоти! Ну, подумаєш – трьох із них я зарізав! Ну, подумаєш – іншим пики розквасив! Ну, подумаєш – усі спільні скарби від них приховав! Хіба ж це привід для зрадництва! А вони зрадили мене як невдячні скотиняки! Стали вимагати, щоби повернув їм те, що я чесно в них украв. Друзі-товариші називається! Навіть грозили в болоті утопити, зрадники. Але я від них утік, шукай вітру в полі. От тільки це болото під ноги недоречно попхнулося. Якби не ти, добра душа, пропав би ні за злиток. Уже я тебе нагороджу за твою доброту». Але опинившись на твердому ґрунті, той дядько зі шрамами розсердився на татуся: «Треба ж, який ти жадібний! Як почув, що в мене скарби, відразу кинувся тягти з болота, щоб захапати чуже! І як тільки земля носить таких хапуг, жадібних до чужого золота! Мабуть, якби я сказав, що за свій порятунок тебе заріжу, ти не став би тягти. А як почув про скарби, розкотив губу, розпустив слину, і радий старатися, жмикрут. Я таких не люблю! Що за дріб'язковий народ: як захочеш кого-небудь зарізати, так їх нікого й немає, і не докличешся, а як про золотце зопалу проговоришся, так вони вже отут як отут, тягнуть свої загребущі лабети, дрібні душонки! От питається: які такі законні права ти маєш на мої скарби? Покажи документ. Немає? Так нема чого роззявляти роток на чужий пиріг. Чи мало що людина може бовкнути у стані паніки. Не можна ж усьому вірити, наче простак. А якби я сказав, що я за все життя не зарізав і десятка людей, ти що, теж повірив би? Треба ж мати голову на плечах». Татусь відповів, що йому чужого не треба, і хотів був їхати далі, але той його не пустив. «Ти бреши, та не забріхуйся! Де ж це бачено, щоб людині чужі скарби були не потрібні! Бач, як заквапився! Намотав на вус, що скарби закопані під трьома дубами, і вже п'яти чешуться!» – «У Терентопії мільйони дубів. Звідки мені знати, про які три ти говорив». – «Ти-от не знаєш, але мої кореши-зрадники відразу второпають, коли ти їм викладеш цю інформацію. Ти, відразу видно, людина недурна, тому розумієш, що в мене немає іншого виходу, крім як тебе шляхетно уколошкати. Якщо не тріпатимешся, я тебе так навдивовижу заріжу, що ти й не відчуєш, а якщо тріпатимешся – вийде боляче. Розстебни комір і підніми підборіддя». І тільки він задер руку з ножем, як його за цю руку схопила замурзана фея, що пролітала над болотом на коцюбі, пронесла повітрям й упустила в драговину, у те саме місце, звідки його татусь виволік. «За що?!! – закричав той. – Я ж його тільки зарізати праг всього-на-всього! Безболісно! У якому світі ми живемо?! Скрізь панують підлість, заздрість і невдячність! Всього-то-навсього хотів убити свого рятівника. Звичайна справа. Ну, з ким не буває. І за такий дріб'язок топити людину в болоті?! Так уже й бути, віддам половину скарбів за порятунок. Агов, ти куди?! Усі скарби віддам, повернися! Зрадник проклятий!» Батько від'їхав уже далеко, але однаково чув, як голосно позаду чавкнуло болото. А та фея так поспішала, що навіть не пригальмувала, щоб вислухати батьківську дяку.

Другий із глядачів. Стало бути, татусь Пелагії загруз остаточно. Посиротив, так би мовити, принцесу, пухом йому болото. Ех, знати б – де ті три дуби. Певен, що під ними закопана й моя безцінна колекція.