Выбери любимый жанр
Мир литературы

Выбрать книгу по жанру

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело

Последние комментарии
Сергей2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге
Lynxlynx2018-11-27
Читать такие книги полезно для расширени
К книге
Leonika2016-11-07
Есть аналоги и покрасивее...
К книге
Важник2018-11-27
Какое-то смутное ощущение после прочтени
К книге
Aida2018-11-27
Не книга, а полная чушь! Хорошо, что чит
К книге
Книга Кобиздохівські оповісті - Автор Лапікура Валерій

Кобиздохівські оповісті - Лапікура Валерій

  • Жанр: Современная проза

  • Дата добавления: 2015-09-12

  • Кол-во страниц: 43

  • Поделиться в соц.сетях:

Внимание! Книга может содержать контент только для совершеннолетних. Для несовершеннолетних просмотр данного контента СТРОГО ЗАПРЕЩЕН! Если в книге присутствует наличие пропаганды ЛГБТ и другого, запрещенного контента - просьба написать на почту pbn.book@yandex.ru для удаления материала

О книге

Перед вами - унікальна за жанром книга не лише для української, а й для світової літератури. А саме - химерний роман. Щоправда, самі автори скромно називають його романом-анекдотом. Чого тут тільки немає! Від ностальгічних спогадів про далеке і не дуже віддалене минуле до стовідсотково неймовірних - і все ж таки реальних - історій, що мали місце у типовому старовинному подільському містечку біля витоків Росі. Та найнеймовірніше те, що всі без винятку герої книги та пригоди, які їм довелося пережити - реальні. Не вірите? Спитайте у самих героїв. Чи їхніх нащадків. Це не складно. Автори зберегли справжні імена та прізвища, не забувши, до речі, запитати на це дозволу у кожного зі своїх земляків або їхніх дітей чи онуків. Як і в реальному житті, в романі є і сміх, і сльози. Але все ж таки - сміху більше. Бо чи ж ми не українці?