Дзвони зеленої Галактики - Костюк Олександр - Страница 21

Треба, мабуть, вийти з машини. Але пальці схопили кермо й ніяк не розчепляться.

Хтозна, скільки так минуло часу, аж раптом якийсь чужинний голос забалакав з відчинених дверцят “камоду”, ніби догу кувався до когось здалеку. Я продовжував сидіти в машині, яку поколихувало невимкнутим двигуном.

Як тепер жити? Як?..

І тоді принцеса закричала. Точніше, мені здалося, що вона кричить. Насправді ж заговорила, майже не підвищуючи голосу. Я жахнувся: так говорив він… Якась нездоланна, недотикома, свята переконаність у власній правоті. Так він говорив колись перед батальйонами, благословляючи їх у пустелю, з якої вже не вийдуть, або коли нацьковував на когось осіб, оповитих вічними (навіть білого дня) сутінками — орударів таємної поліції; мені не раз уявлялося…

І нащо було так старанне добирати слова? Це було незвично, й легко, й — чомусь необхідно, ніби інакше не моглося. Певно, я нагадувала собою верстат, що карбує гроші: з моїх уст сипало карбованим.

Він погойдувався за вітровим склом — тужливо-розгублений, віддано-закоханий… Зрештою, такий, як завжди. Принишклий, чудний. Ніби завжди, ціле життя тривало вбивство батька-короля. Ніби я вже вічність стою над цим нерухомим тілом. І ніби принц ніколи досі не виходив зі шкаралупи авто, а так ціле життя своє і просидів, не відриваючи погляду від мене й старого, що розкинув руки на цій нещасній землі.

Король привіз на задньому сидінні свого пікапа кілька динамітних шашок, хотів позбавити мене надії, хотів грому… Від грому, тільки іншого — мого — й поліг. І не лише за замах на “камод”. За більший, значно більший всесвітянський замах!

По тому, як пролунав мій несхибний постріл і як примчав принц, несподівано заговорило радіо в “камоді”: надійшов сигнал-відповідь, звістка, що перехоплено орієнтувальні імпульси к/модуля, мої координати встановлено й вислано рятувальну експедицію.

Я стояла й карбувала свою клятву, своє нове (чи, може, перше в житті) кредо. Події на цій планеті, такі знаменні й визначальні, змусили мене по-новому подивитись на моє монархічне покликання. Я заприсяглась, що вестиму запеклу боротьбу проти істот, які винищили природу і втішаються на своїх “плескатих світах”. Екологічна мораль — найвища! Мені відкрився шлях, я знайшла його, ступила й не збочу. Отак-то. Я рятуватиму планети, такі, як ця. Очищу світи від отаких нищителів. З крові зійдуть маки. Мені потрібна допомога принца; і взагалі, я згуртую навколо себе галактичну еліту.

Я стою і карбую слова, які все ще мені самій здаються страшними, але я вся, зі всім моїм високим походженням і дочасним досвідом, — уся в цих словах. І вже не одступлюся від них! Від слів про те, що біос візьме гору над пустелею. Про те, що птах заспіває над могилою технократа, зійде трава і ліс зашумить. Отак-то.

Немає ні зими, ні весни, ні літа, ні осені, й засклений принц, попри те, що йому з усією ясністю викладено, питає: як, як же тепер?.. Питає ледь помітними порухами губ.

Сергій Кисельов

ЯК СПІЙМАТИ НЕССІ

Шановні товариші! Нам здається, що вже настав час раз і назавжди покінчити з різними незрозумілими явищами, котрі заважають людству жити спокійно й трудитися врівноважено, що позначається і на якості продукції, і на сумі тринадцятої зарплати.

У цьому зв’язку ми з Миколою пропонуємо кілька способів, як упіймати чудисько Нессі з шотландського озера Лох-Несс.

Ми з Миколою розгортаємо на вищезгаданому шотландському озері наш 30-метровий бредень. Оскільки Микола на зріст вищий од мене, він заходить у воду глибше, а я йду вздовж берега. Матню бредня розмотує ЕОМ.

Результат: Нессі потрапляє до бредня.

Ми з Миколою встановлюємо на озері Лох-Несс наш самолов. Оскільки Микола плаває краще від мене, він сідає в мій складаний човник “Дніпряночка-3” й заводить самолов з насадженими на гачки хробаками на середину озера. Кількість хробаків на кожному гачку визначає ЕОМ.

Результат: Нессі попадається на один із гачків.

Ми з Миколою сідаємо в мій складаний човник “Дніпряночка-3” й випливаємо на середину водоймища. Оскільки Микола дужчий від мене, він гребе. Я опускаю в воду “топтуху” (або ж “нападень”, чи “павука”). Глибину занурення визначає ЕОМ.

Результат: Нессі заплутується в сітці “топтухи” (або ж “нападня”, чи “павука”).

Ми з Миколою готуємо на березі шотландського озера динамітні шашки. Оскільки в Миколи на відміну від мене нема дітей, він підпалює гніт і закидає динамітні шашки у воду. Довжину кидка визначає ЕОМ.

Результат: оглушена вибухом Нессі спливає на поверхню.

Ми з Миколою вимочуємо хліб у борній кислоті. Оскільки в Миколи на відміну від мене в школі була п’ятірка з хімії, він пускає хліб за водою. Концентрацію борної кислоти визначає ЕОМ.

Результат: тимчасово отруєна Нессі спливає догори черевом.

Ми з Миколою ставимо на ніч у шотландському озері кілька “телевізорів”. Оскільки Микола на відміну від мене страждає безсонням, він чатує до ранку. Кут встановлення “телевізорів” визначає ЕОМ.

Результат: Нессі заплутується у вічках одного з “телевізорів”.

Таким чином, шановні товариші, Нессі, безперечно, опиниться в нас на кукані. Після чого ми охоче віддамо її вам для подальшої охорони й наукових досліджень.

Хочемо підкреслити, що всі матеріальні витрати по виловленню чудиська озера Лох-Несе ми беремо на себе. Районному товариству охорони природи слід лише забезпечити нас електронно-обчислювальною машиною будь-якої конструкції (можна — кишеньковим калькулятором) і відібрати в районного рибінспектора Федірка названі вище знаряддя лову, котрі минулої неділі ми випробували на лісовому озері в приміській зоні відпочинку.

Дмитро Кешеля

ПОРА ГРИБНОЇ ПЕЧАЛІ

Із Вільшанок у Турицю урочисто прямувала процесія старих хмар. Впевнено, не зупиняючись, добре знайомим, щоправда, трошки побитим літніми громами небесним шляхом. Одне вітряне хмареня — певне, онука котроїсь набожної вільшанської хмари-старожительки — на півдорозі якусь мить загаялось, потім рвонуло з місця, необачно зачепилось за маківку ще досить молодої гори й порвало штани. Кілька білих клаптів одразу спінилися довкола хмареняти й, в’янучи на очах, полетіли у зворину. Голе хмареня розгублено закрутилось над головою Михайла й, чи то від сорому, чи безпорадності, гірко, по-дитячому безутішно заплакало — нагально хлюпнув сліпий дощ. Тільки-но Голуб поліз у рюкзак за плащем, як хмареня чогось злякалося й стрімголов дременуло за своїми родичками — святковим натовпом: ті уже юрмилися над Турицею.

Михайло сховав плащ і після довгих блукань по хащах вийшов на галявину, вимережану зовсім юними берізками й осиченятами. Минула вже година, відколи зайшов у ліс, а в кошику скніла всього дещиця пісних моховичків. З усього видно, день не обіцяв грибної погоди, хоча перед цим і пройшли тучні дощі та й ночі були задушливо паркими. Сонце вже обійшло кілька дрібних пагорків і тепер висадилось на самий вершок найповажної гори над Турицею. Краплі сліпого дощу вмить прозріли на листі і траві, засвітилися, і галявина заяріла соковитими барвами.

Голуб запалив цигарку, став на коліна, схилився майже до землі й навпомацки оглянув навпроти сонця поляну. Роса відсвічувала усюди рівномірно, ледь-ледь дихаючи сивуватим туманом. Отже, людська нога нині сюди ще не ступала: тут, брате, очі не розганяй, куди просяться. Серце замри, а очі помаленьку поперед себе. Ось так: березовий острівок, пустий острівок, другий, третій, далі… І!.. О великий грибний боже! Між двома, зовсім худенькими берізками, підпираючи плечима один одного, випнулись грудьми одразу три підосиновики. Якісь набурмосені, сердиті, аж червоні від люті. А очі, замість того, аби зупинитись, порадіти цим пихатим красеням — хай їм грець, — шусть, шусть сюди-туди… І вже, диви, зловили неподалік, на зовсім голій місцині, кілька скромненьких підберезовичків, далі ще один переляканий підосиновик вигулькнув із трави. Голуб колобком завертівся на місці, не відаючи, куди рвонути скоріше. Однак, твердо засвоївши аксіому одного із своїх перших учителів про те, що: “…існує макрокосмос і мікрокосмос, є світи і антисвіти, тіла і антитіла — і все, врешті-решт, має свою доконечну межу, одна тільки людська жадоба безмежна”, — насилу вгамовує у собі це бажання, відкладає вбік кошарку і, склавши перед вустами долоні, умиротворено милується ще мокрими від роси червоноголівцями і підберезовиками у їх первозданній красі.