Дзвони зеленої Галактики - Костюк Олександр - Страница 30

5

Бел Амор зліз з урни й помахав людині рукою. Стабілізатор вів людину, розгрібаючи їй дорогу в гримучих друкарських машинках. “От і все!” — зрадів Бел Амор. Він врятував людину. Немає ніякого значення, що людину врятували на Звалищі. Врятувати людину із Звалища не менш благородно, ніж з тайги. Яка різниця, звідки рятувати людину? Була б людина, звідки рятувати, знайдеться.

Бел Амор хотів кинутись назустріч людині і обійняти її, проте звичаї вимагали суворості. Бел Амор запитав:

— Хто ви? Назвіть своє ім’я!

А людина відповіла:

— Здоров був, Беле! Тебе мені тут не вистачало!

— Мартович! — отетерів Бел Амор. — Виходить, це я тебе рятую!

— Це ще питання, хто кого рятує. Іди за мною і не відставай!

І Бел Амор погріб слідом за Мартовичем знову в якомусь мотлосі. Стабілізатор розчищав дорогу.

— Мартович, ти чого тут?

— Полював.

— На кабанів?

— На яких кабанів? На Дикого Робота, — Мартович плюнув. — Все, прийшли.

— Куди прийшли? Тут же самі вагони.

— У вагоні й живу. Він кожному виділяє по вагону. Кого спіймає, тому вагон. Ось він попариться і тобі виділить.

— Хто попариться?

— Дикий Робот, хто ж іще.

Бел Амор уже не знав, про що питати. Звідкілясь з’явився Совок і дуже ввічливо сказав:

— Хазяїн вітає вас на Звалищі. Не йдіть далеко, вас скоро викличуть.

— Вітаю! — усміхнувся Мартович. — От і ти при ділі.

6

Дикий Робот парився у спеціальному банному вагоні. Чисте клоччя і залізна щітка були напоготові. Перший захід: зовнішній огляд. Спочатку змахнути пилюку. Потім обтертися бензином і зчистити залізною щіткою стару фарбу, сантиметр за сантиметром оголюючи метал. Звичайно, можна для швидкості облитись бензином і підпалити себе, щоб фарба згоріла, але куди поспішати? Залізною щіткою приємніше. Потім відшліфувати себе наждаком до матового блиску. “Сьогодні вдалий день, — думав Дикий Робот. — У пастку попалися ще одна людина і один робот. Вони завжди чомусь ходять парами. Людину звуть Стабілізатором. Нехай відпочиває, а з роботом треба погомоніти. Це він дуже вдало придумав — ловити роботів на сигнал SOS. Надійна принада: ідуть рятувати людину і попадаються. Звичайно, з цими протоплазмовими роботами багато клопоту. Треба влаштовувати їм утеплені вагончики і щодня годувати біоорганікою, але тут уже нічого не вдієш. Своє вони віддають сповна, і за ними потрібен догляд”.

— Ну що, шефе, внутрішній огляд?

— Давай, — відповів Дикий Робот.

У вагон зайшов Мартович з інструментами. Дикий Робот розкрився і тільки зітхав, коли Мартович доторкався розжареним паяльником до дротів.

— Легше, легше! — сказав Дикий Робот.

Другий захід: зовнішній огляд. Для душі. Нерви трохи розгулялись, їх треба перебрати гаряченьким паяльником. Отак, отак… Старі замінити, а контакти зачистити… Аж дрож по тілу! Де попустити, а де підкрутити гаєчку, одну—дві краплі мастила в шарніри, щоб не скрипіли… Добре! А зараз можна поговорити з роботом. Великий філософ!

— Як там наш новачок?

— Про кого ви? — спитав Мартович.

— Про людину, ясна річ. Чи не пошкоджено його? Чи не втомився?

— Все гаразд, він відпочиває, — відповідав Мартович, порпаючись у надрах Дикого Робота. — Можете призначити його Головним Архітектором Звалища. У нього є до цього нахил.

— Такі орли нам потрібні! — зрадів Дикий Робот. — Ми з ним спрацюємося! Тут усім знайдеться робота. Глянь, яка краса довкола! Яке нагромадження металу і різноманітних хімічних елементів! Наше Звалище нагадує мені Періодичну систему — це порівняння мені здається вдалим. Які форми! Ти був на кладовищі автомобілів? Піди. Поетичне місце! Я йду туди на цілий тиждень, беру з собою тільки маленький контейнер з інструментами і запасними акумуляторами. Я вдихаю запах вікової пилюки, зішкрібаю грудочку засохлого бітуму, роблю з нього кульку і з насолодою нюхаю. Потім сідаю на тріснутий радіатор і відпочиваю. Світло якоїсь зірки пробивається крізь первісну пилюку, і я думаю, що коли-небудь наше Звалище сконденсується в самостійну галактику, що з цього чудового матеріалу виникнуть нові зірки… Ти не згоден?

— Чому? — відповів Мартович. — Можна пофантазувати далі. У зірок з’являться планети, на цих планетах виросте нове покоління автомобілів і тепловозів, сталеві рейки нової могутньої цивілізації побіжать кудись. Телевишки сягнуть з-під землі, на бетонних стовпах розпустяться електричні крони. І так далі. І нарешті — вершина всього: суцільнометалева людина, ще досконаліша, ніж ви, шефе.

— Це природний процес! — мрійливо сказав Дикий Робот.

— А що шеф думає про біологічну еволюцію?

— Я розумію тебе, — відповів Дикий Робот, — Для обслуговування металу потрібна протоплазма. Мої нащадки виведуть біороботів, наш вид має право на існування. Одначе ви, як і зараз, будете підпорядковані трьом законам Азімова. Ви ніколи не зможете завдати шкоди людині. До речі, де наш новий робот?

7

Бел Амора викликали в парний вагончик.

— А, попався! — привітав його Дикий Робот. — Непоганий серійний зразок. Допомагатимеш своєму хазяїнові упорядковувати територію.

— Це він про мене, чи що? — здивувався Бел Амор.

— Не дратуй його, — шепнув Мартович.

— Тут усьому треба дати лад, роботи по самі вуха, — вів далі Дикий Робот. — Чим безформніше, тим краще, але без перебору. Піди на кладовище автомобілів і повчись. Безформність — ось форма. Та розумно, щоб тішило око. Столиця Звалища — Вагонне Депо. Зараз тут нагромадження недостатнє. Треба підняти темп безформності. Вагон на вагон, і щоб рейки в різні боки. Все гнути в баранячий ріг! Знайти баштовий кран — і теж туди. Підготуй ескізи, можна в олівці. Я подивлюсь і поправлю… Е-е, легше! Олово капає! Що ти там робиш?

— Алфавіт чищу, — відповів Мартович. — Літери будете чіткіше вимовляти.

— Молодець, — розчулився Дикий Робот. — Ти все робиш на користь людині.

Бел Амор не витримав:

— Хто тут людина?! Оцей? Такими, як він, греблі гатять! Звичайний очищувач простору. Робот-посмітюх.

— Не дратуй його, — сказав Мартович і відтягнув Бел Амора до дверей. — Інакше ми звідси ніколи не виберемось.

— Я не веду бесіди на такому низькому рівні, — з гідністю відповів Дикий Робот. — А втім, цікаво. Дивний робот попався. Схоже, він так запишався, що вдає себе мало не людиною. Невже ти поставив під сумнів правомірність законів Азімова?

— Що тут робиться? — вигукнув Бел Амор, видираючись з обіймів Мартовича. — Чим ти тут займаєшся? Роботів париш? Здуріти можна! Людина! Новий вид! Треба ж таке! Знайдіть йому самку, вони почнуть розмножуватись!

— Щодо законів Азімова, я тобі зараз поясню… — сказав Дикий Робот.

— Він уже зібрався спростовувати Азімова!

— Ти помовчиш чи ні? — засичав Мартович.

Дикий Робот почав терпляче пояснювати:

— “Робот не може завдати шкоди людині чи своєю бездіяльністю допустити, щоб людині завдали шкоди”. Дивно, я ніколи не звертав уваги, що формулювання закону не зовсім коректне. Справді, розглянемо головну частину: “РОБОТ”, “НЕ МОЖЕ”, “ЗАВДАТИ”, “ШКОДИ”, “ЛЮДИНІ”. Три іменники, два дієслова. Дієслова відкинемо як такі, що нічого не означають без іменників. А іменники, зверніть увагу, стають зовсім незрозумілими. “ШКОДА”. Що таке “шкода”, що таке “благо”? Ці поняття можна трактувати тільки конкретно. Що для одного шкода, для іншого може виявитись благом.

Бел Амор витріщив очі. Дикий Робот провадив далі:

— “РОБОТ”. З роботом ми розберемось, якщо зрозуміємо, що таке “ЛЮДИНА”. Філософ назвав людину “двоногою істотою без пір’я, в якої є душа”. Досі всі наукові визначення перебувають на рівні цього жарту, але багатослівніші і менш зрозумілі. Ніхто не знає, що таке людина. Де смислові межі терміна “людина”, за якими починається “не людина”? Так будь-який робот може уявити себе людиною. Звичайно, людина має геніальний електронний розум, а роботи — немічну сіру протоплазму; та коли один робот з мільярда раптом вирішить, що він людина, то мені нічого йому заперечити, і закони Азімова перестануть діяти. Цей екземпляр, схоже, стоїть переді мною.