Кришталеві небеса - Ревич Всеволод Александрович - Страница 26

Якщо ви з’явитеся з відповіддю, ми подамо її в поважний математичний журнал. Відступати ви не можете — проблема напевне розв’язна: теорема або правильна, або хибна. І, будь ласка, ніяких фокусів із багатозначною логікою. За двадцять чотири години знайдіть відповідь і доведіть, що вона правильна. Кінець кінцем людина… вибачте, дух… з вашим розвитком і величезним досвідом може за цей час трохи підучити математику.

— Я пригадую, як скрутно мені було з Евклідом, коли я вивчав його в Кембріджі, — сумно зауважив чорт. — Мої доведення ніколи не були правильні, а, між іншим, істина лежала на поверхні: досить було глянути на креслення. — Він зціпив зуби. — Але я впораюсь. Мені доводилося робити й значно важчі речі, дорогий містере Саймоне. Одного разу навіть було таке, що я злітав на віддалену зірку й приніс звідти літр нейтронію рівно за шістнадцять…

— Знаю, — перебив його Саймон. — Ви майстер на подібні фокуси.

— Які там фокуси! — сердито пробубонів чорт. — Були гігантські технічні труднощі. Але не варто копирсатись у минулому. Я — в бібліотеку, а завтра в цей час…

— Ні, — різко перебив його Саймон, — ми розписалися півгодини тому. Повертайтесь рівно через двадцять три з половиною години. Не буду підганяти вас, — іронічно додав він, коли чорт стривожено подивився на годинника. — Випийте чарку вина і, перш ніж піти, познайомтеся з моєю дружиною.

— На роботі я ніколи не випиваю, і не маю часу знайомитися з вашою дружиною… в усякому разі зараз.

Він щез.

Тієї ж миті увійшла дружина Саймона.

— Знову підслухувала під дверима! — з м’яким докором звернувся до неї чоловік.

— Звичайно, — здавленим голосом промовила вона. — І я хочу знати, дорогий, чи справді важке це запитання. Тому, що коли це не так… Саймоне, правду кажучи, мене просто бере жах!

— Будь спокійна, запитання важке, — безтурботно відповів Саймон. — Не всі це одразу розуміють. Бачиш, — лекторським тоном вів далі він, — кожен легко знайде два цілих числа, квадрати яких у сумі теж дають квадрат! Наприклад, 32 + 42 = 52, тобто просто 9 + 16 = 25. Втямила?

— Угу!

Вона поправила чоловікові галстука.

— Але ніхто ще не зміг відшукати два куба, які при додаванні теж давали б куб, або більш високі степені, які давали б аналогічний результат, — напевне, їх просто немає. І все-таки, — тріумфуючи докінчив він, — до цього часу не доведено, що таких чисел не існує! Тепер зрозуміла?

— Звичайно. — Дружина Саймона завжди розуміла наймудріші математичні моменти.

А якщо попадався надто міцний горішок, чоловік терпляче пояснював їй усе по кілька разів. Тому в місіс Флегг лишалось мало часу на інше.

— Зварю каву, — сказала вона й пішла.

Чотири години опісля, коли вони сиділи й слухали третю симфонію Брамса, чорт з’явився знову.

— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії і планіметрії, — заявив він тріумфуючи.

— Швидко працюєте! — похвалив його Саймон, — я певен, що сферична, аналітична, проективна, нарисна і неевклідові геометрії не становитимуть для вас труднощів.

Чорт наморщився.

— Їх так багато? — згаслим голосом запитав він.

— О, це далеко не все. — У Саймона був такий вигляд, неначе він сповіщав радісну звістку. — Неевклідові вам сподобаються, — посміхнувся він. — Для цього вам не треба сушити собі голову над кресленнями. Креслення нічого не скажуть. І коли ви не в ладах з Евклідом…

Чорт застогнав, побляк, як давня кіноплівка, і щез. Дружина Саймона хихикнула.

— Мій дорогий, — проспівала вона, — я починаю думати, що ти переможеш!

— Тс-с! Остання частина! Чудово!

Ще через шість годин щось спалахнуло, кімнату заслав дим, і чорт знову опинився тут, як уродивсь. У нього з’явилися мішки під очима. Саймон Флегг прогнав з лиця усмішку.

— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням промовив чорт. — Тепер буде легше. Я, мабуть, готовий взятися за вашу маленьку головоломку.

Саймон похитав головою.

— Ви надто поспішаєте. Напевне, ви не примітили таких фундаментальних методів, як аналіз безконечно малих, диференціальні рівняння й числення конечних різниць. Потім є ще…

— Невже все це треба? — зітхнув чорт.

Він сів і почав терти кулаками напухлі повіки. Бідолаха не міг стримати позіхів.

— Не можу сказати напевно, — байдуже відповів Саймон. — Але люди, трудячись над цією “маленькою головоломкою” скуштували всіх розділів математики, а задача ще й досі не розв’язана. Я запропонував би…

Але чорт не був схильний вислухувати поради Саймона. На цей раз він щез, навіть не вставши із стільця. І зробив це досить незграбно.

— Мені здається, він стомився, — зауважила місіс Флегг. — Бідний чортяка!

Проте в її тоні важко було вловити співчуття.

— Я теж стомився, — відгукнувся Саймон. — Ходімо спати. Я гадаю, до завтра він не з’явиться.

— Можливо, — погодилась дружина. — Але про всяк випадок я надіну сорочку з чорним мереживом.

Настав ранок нового дня. Тепер подружжю видалась доречнішою музика Баха. Тому вони поставили пластинку з Ландовською.[24]

— Ще десять хвилин, і, якщо він не повернеться з розв’язком, ми виграли, — сказав Саймон. — Я віддаю йому належне. Він міг би скінчити курс за один день, до того, з відзнакою, й одержати диплом доктора філософії.[25] Одначе…

Почулось шипіння. Знялася червона грибоподібна хмарка, розносячи запах сірки. Перед подружжям на килимкові стояв чорт і відхекувався, викидаючи клубки пари. Плечі його опустились. Очі були налиті кров’ю. Пазуриста лапа все ще стискала паку списаних аркушів і помітно тремтіла. Напевне, в нього розгулялися нерви.

Мовчки він жбурнув купу паперу на підлогу і взявся люто топтати його роздвоєними ратицями. Нарешті, витративши весь запал, чорт заспокоївся, й гірка посмішка скривила йому рот.

— Ви виграли, Саймоне, — прошепотів чорт, дивлячись на математика з незлобивою пошаною. — Навіть я не зміг за цей короткий час вивчити математику так, щоб здолати таку важку задачу. Що далі в неї заглиблювався, то гірше посувалось діло. Неєдиний розкладна множники, ідеальні числа — о Ваал…! Ви знаєте, — довірливо повідомив він, — навіть найкращі математики інших планет, — а вони лишили вас далеко позаду, — не добились розв’язання. Ех, один молодик на Сатурні — він трохи нагадує гриба на ходулях — усно розв’язує диференціальні рівняння в окремих похідних. Але й він спасував. — Чорт зітхнув. — Бувайте здорові!

Чорт щезав дуже повільно. Очевидно, він таки добре стомився.

Саймон міцно поцілував дружину. Але вона з невдоволеною гримасою, вдивляючись у лице чоловіка, який своїми думками літав далеко в хмарах, спитала:

— Любий, що там ще не гаразд?

— Ні, нічого… Але, розумієш, я хотів би ознайомитися з його роботою, взнати, як близько він підійшов до розв’язання. Я бився над цією проблемою не менше…

Він не доказав і вражено витріщив очі: чорт знову був у кімнаті. Він мав дуже збентежений вигляд.

— Я тут забув… — промимрив він. — Мені треба… ой!

Він нагнувся над розкиданими паперами й почав їх дбайливо збирати й розгладжувати.

— Ця штука захоплює, — сказав він, не дивлячись Саймонові у вічі. — Просто не відірвешся! Якби тільки мені пощастило довести одну простеньку лему! — Побачивши, що на лиці Саймона спалахнула жагуча цікавість, він опустив очі, неначе просив вибачення. — Послухайте, професоре, — пробурчав чорт, — я не маю сумніву, що й ви потрудилися над цим. А чи пробували ви безперервні дроби? Ферма, безперечно, користувався ними, і… Будьте ласкаві, лишіть нас удвох.

Останні слова адресувалися місіс Флегг. Чорт сів поряд з Саймоном, підібгавши під себе хвоста, і показав на аркуші, змережані математичними знаками.

Місіс Флегг зітхнула. Занурений у роздуми чорт здався їй надто знайомий: він майже не відрізнявся од старого професора Аткінса, колеги її чоловіка по університету. Варт двом математикам поринути у вивчення якоїсь болісної і заманливої задачі, і вони…