Кришталеві небеса - Ревич Всеволод Александрович - Страница 4

Деякий час присутні мовчки дивились, як з вікон і дверей, з щілин кабінету в усіх напрямках розповзалася, розбігалася і розліталася всяка погань, а потім розійшлися. Лишився тільки завідувач відділом мікробів та бактерій.

— Даруй мені, Господи, — сказав він. — Я теж не встиг подивитися, що там накомпонували мої гренадери…

— Ох, мені все одно, — сказав Бог і розлігся в кріслі. — Іди собі з богом, друзяко… Благословляю тебе…

Шостий День мав бути неважкий. Передбачалося ухвалити всього два проекти — чоловіка і жінки.

Коли ухвалювали чоловіка, якихось особливих дебатів не було, настанова була точна — за образом і подобою Нашою. Щоправда, Богові довелося зайти в ательє, де з нього зняли мірку, потім у лабораторію, де в нього брали всякі там аналізи; кілька годин він змушений був сидіти непорушно — позував художникам. Але труди ці не розвіялись прахом — готовий чоловік стояв посеред Божого кабінету, з дитячою цікавістю роздивлявся себе, довколишніх та обстанову. Бог хряпнув дверима перед носом янгола-секретарки, що було поткнулася сюди, і промовив напутні слова:

— Ти — людина, створена за образом і подобою Нашою, і хай будеш ти панувати над рибами морськими, і над птахами небесними, і над звірами лісовими, і над худобою свійською, і над усіма гадами, що плазують, по землі. І даю я тобі ім’я Адама, сину мій. І йди собі. І чекай подруги. 1 хай благословить тебе Господь, тобто я. Амінь.

Адам подякував Творцеві й пішов собі у холодок дерев.

Керівник п/я 13 став перед богом дещо збентежений. Він заїкався і ніяк не міг як то годиться пояснити, що сталося. Господові довелося довгенько вичавлювати з нього корисну інформацію. З’ясувалося, що янголи-фізіологи і янголи-антропологи з його групи несподівано відмовилися працювати, пошматували на дрібні клапті вже готовий проект і зараз мітингують.

— Чого вони хочуть? — спитав Бог.

— Вони к… к… кажуть, даруйте мені Г… Г… Господи, що ви вчинили з ними не по правді, сотворивши їх безт… безт… т… т… тілесними створіннями. Вони кричать: “Янголи — не люди” — і відмовляються працювати…

— В останній день підкладаєте мені таку свиню! — загримів голос Божий. — Знову графік шкереберть! Ну й бог з ним! Все одно завтра будемо відпочивати від трудів чесних.

— А як же, Господи, з жінкою?

— Нічого, кілька днів поживе Адам у самотині. Не помре… А жінку я опісля сам сотворю. З Адамового ребра. Повинен же я хоч щось сотворити власноручно, без сторонньої допомоги? Будьте певні, впораюсь. До того ж я маю вже деякі проби, — сказав Бог і рвучко розчинив двері. За ними стояла, припавши до замкової шпари, янгол-секретарка.

Бог, узявшися в боки, мовчки й гнівно витріщився на неї. Але секретарка навіть не збентежилась. Вона гордо випросталася і повела крильцями.

— В інтересах історії, — недбало кинула вона, — я маю на меті писати спогади. Натурально, мене цікавлять деякі деталі.

Бог хотів щось сказати, але потім махнув рукою й пішов спати.

Він спав увесь Сьомий День. Тиждень справді був надто важкий.

Гаррі Гаррісон[3]

СМЕРТНІ МУКИ ПРИХІДЦЯ

Десь угорі, невидимий за вічними хмарами планети Вескера, гримів і ширився гуркіт. Почувши його, торгівець Джон Гарт зупинився, приклав руку до здорового вуха й дослухався. При цьому його черевики трохи вгрузли в багно. В густій атмосфері звук то наростав, то слабнув, але все наближався.

— Такий самий гуркіт, як від твого космічного корабля, — сказав Ітин з холодною вескерською логікою, повільно розчленовуючи думку, щоб легше було розібратися в ній. — Одначе твій корабель все ще стоїть на тому місці, де ти його посадив. Хоч ми його й не бачимо, він повинен бути там, бо тільки ти один умієш керувати ним. А якби навіть це пощастило кому-небудь ще, ми чули б, як корабель здіймався в небо. Але оскільки ми раніше нічого не чули, а такий гуркіт спричиняє тільки космічний корабель, то це повинно означати…

— Так, ще один корабель, — перебив його Гарт, надто зайнятий своїми думками, щоб чекати, поки замкнеться повільне коло вескерських логічних конструкцій.

Звичайно, це другий космічний корабель, і його поява була тільки питанням часу; безперечно, цей корабель іде по курсу за радіолокаційною установкою, як свого часу орієнтувався й Гарт, його власного корабля буде ясно видно на екрані того, що прилітає, і той, напевне, сяде щонайближче до нього.

— Тобі краще не затримуватися, Ітине, — застеріг Джон Гарт. — Вертайся по воді, щоб скоріше дістатися в село. Скажи всім, щоб вони йшли в болото, подалі від твердої землі. Корабель приземлюється, і кожен, хто опиниться під ним, коли він сідатиме, буде засмажений.

Маленька вескерська амфібія зачула неминучу небезпеку. Перш ніж Гарт закінчив говорити, ребристі вуха Ітина склались як кажанові крила, і він мовчки пурхнув у сусідній канал. Гарт захлюпав далі по грязі, намагаючись іти якомога швидше. Він саме досяг краю галявини, на якій стояло село, коли гуркіт перейшов на оглушливе ревіння, й космічний корабель пробився крізь низькі шари хмар. Полум’я шугнуло донизу. Гарт заслонив очі й, захоплений суперечливими почуттями, став дивитись, як росте силует чорно-сірого корабля.

Провівши майже цілий рік на планеті Вескера, він тепер змушений був тамувати в собі тугу за людьми. Хоч ця туга — глибоко похований пережиток стадного почуття — настирливо нагадувала Гарту про його кревність з мавпячим племенем, він по-гендлярськи, діловито підвів уявну риску під стовпцями цифр і підбив підсумок. Цілком можливо, що прилетів ще один торговий корабель. і якщо це так, то його монополії на торгівлю з мешканцями Вескера надійшов кінець. Проте це міг бути і якийсь інший корабель, і саме тому Гарт став у тіні величезного папоротника й витяг з кобури револьвера.

Космічний корабель висушив сотню квадратних метрів багна, гуркіт завмер, і посадочні ноги з хряском встромились у потріскану землю. Почувся скрегіт металу, і корабель застиг на місці, а тим часом хмарка диму й пари повільно осідала у вологому повітрі.

— Гарте, ей ти, здирнику, грабіжнику тубільців, де ти? — прокричав на кораблі гучномовець.

Обриси космічного корабля були мало знайомі, але помилитися щодо різких звуків цього голосу Гарт не міг. Вийшовши з тіні, він посміхнувся, вклав у рот два пальці й пронизливо свиснув. З нижньої частини корабля висунувся мікрофон і повернувся до нього.

— Ти що тут робиш, Сінгх, — крикнув Гарт, повернувшись у бік мікрофона. — Невже так зледащів, що не міг знайти собі планету й прилетів сюди красти заробіток чесного торгівця.

— Чесного! — заревів підсилений гучномовцем голос. — І це я чую від людини, яка бачила більше в’язниць, ніж чого іншого, а це, осмілюсь доповісти, цифра не маленька. Страшенно шкодую, товаришу моєї молодості, але я не можу пристати до тебе, щоб разом заходитися експлуатувати цю зачумлену дірку. Я лечу до світу, де легше дихати, де зовсім не важко набути капіталець. А сюди забрався лише тому, що випала нагода непогано заробити, виконуючи обов’язки водія таксі. Я привіз тобі друга, ідеального товариша, людину, зайняту ділами іншого гатунку. А тобі він охоче допоможе. Я б виліз і привітався з тобою, якби не боявся, що, коли вернусь, мене засадять у карантин. Я випускаю пасажира через тамбур: сподіваюся, ти не відмовишся допомогти йому вивантажити багаж.

Отже, другого торгівця на планеті поки що не передбачається, про це можна було не турбуватися. Одначе Гартові кортіло щонайскоріше довідатись, який то пасажир надумав відвідати цей далекий світ, купивши собі квитка лише в один кінець. І що крило в собі приховане глузування, яке вчувалося в голосі Сінгха? Гарт обійшов навколо космічного корабля, прямуючи до того місця, де було викинуто східці, й, глянувши вгору, побачив у вантажній секції людину, що надаремне силкувалася подужати велику корзину. Людина обернулася, й Гарт, побачивши високий комір священика, зрозумів, чому глузував Сінгх.