Выбрать книгу по жанру
Фантастика и фэнтези
- Боевая фантастика
- Героическая фантастика
- Городское фэнтези
- Готический роман
- Детективная фантастика
- Ироническая фантастика
- Ироническое фэнтези
- Историческое фэнтези
- Киберпанк
- Космическая фантастика
- Космоопера
- ЛитРПГ
- Мистика
- Научная фантастика
- Ненаучная фантастика
- Попаданцы
- Постапокалипсис
- Сказочная фантастика
- Социально-философская фантастика
- Стимпанк
- Технофэнтези
- Ужасы и мистика
- Фантастика: прочее
- Фэнтези
- Эпическая фантастика
- Юмористическая фантастика
- Юмористическое фэнтези
- Альтернативная история
Детективы и триллеры
- Боевики
- Дамский детективный роман
- Иронические детективы
- Исторические детективы
- Классические детективы
- Криминальные детективы
- Крутой детектив
- Маньяки
- Медицинский триллер
- Политические детективы
- Полицейские детективы
- Прочие Детективы
- Триллеры
- Шпионские детективы
Проза
- Афоризмы
- Военная проза
- Историческая проза
- Классическая проза
- Контркультура
- Магический реализм
- Новелла
- Повесть
- Проза прочее
- Рассказ
- Роман
- Русская классическая проза
- Семейный роман/Семейная сага
- Сентиментальная проза
- Советская классическая проза
- Современная проза
- Эпистолярная проза
- Эссе, очерк, этюд, набросок
- Феерия
Любовные романы
- Исторические любовные романы
- Короткие любовные романы
- Любовно-фантастические романы
- Остросюжетные любовные романы
- Порно
- Прочие любовные романы
- Слеш
- Современные любовные романы
- Эротика
- Фемслеш
Приключения
- Вестерны
- Исторические приключения
- Морские приключения
- Приключения про индейцев
- Природа и животные
- Прочие приключения
- Путешествия и география
Детские
- Детская образовательная литература
- Детская проза
- Детская фантастика
- Детские остросюжетные
- Детские приключения
- Детские стихи
- Детский фольклор
- Книга-игра
- Прочая детская литература
- Сказки
Поэзия и драматургия
- Басни
- Верлибры
- Визуальная поэзия
- В стихах
- Драматургия
- Лирика
- Палиндромы
- Песенная поэзия
- Поэзия
- Экспериментальная поэзия
- Эпическая поэзия
Старинная литература
- Античная литература
- Древневосточная литература
- Древнерусская литература
- Европейская старинная литература
- Мифы. Легенды. Эпос
- Прочая старинная литература
Научно-образовательная
- Альтернативная медицина
- Астрономия и космос
- Биология
- Биофизика
- Биохимия
- Ботаника
- Ветеринария
- Военная история
- Геология и география
- Государство и право
- Детская психология
- Зоология
- Иностранные языки
- История
- Культурология
- Литературоведение
- Математика
- Медицина
- Обществознание
- Органическая химия
- Педагогика
- Политика
- Прочая научная литература
- Психология
- Психотерапия и консультирование
- Религиоведение
- Рефераты
- Секс и семейная психология
- Технические науки
- Учебники
- Физика
- Физическая химия
- Философия
- Химия
- Шпаргалки
- Экология
- Юриспруденция
- Языкознание
- Аналитическая химия
Компьютеры и интернет
- Базы данных
- Интернет
- Компьютерное «железо»
- ОС и сети
- Программирование
- Программное обеспечение
- Прочая компьютерная литература
Справочная литература
Документальная литература
- Биографии и мемуары
- Военная документалистика
- Искусство и Дизайн
- Критика
- Научпоп
- Прочая документальная литература
- Публицистика
Религия и духовность
- Астрология
- Индуизм
- Православие
- Протестантизм
- Прочая религиозная литература
- Религия
- Самосовершенствование
- Христианство
- Эзотерика
- Язычество
- Хиромантия
Юмор
Дом и семья
- Домашние животные
- Здоровье и красота
- Кулинария
- Прочее домоводство
- Развлечения
- Сад и огород
- Сделай сам
- Спорт
- Хобби и ремесла
- Эротика и секс
Деловая литература
- Банковское дело
- Внешнеэкономическая деятельность
- Деловая литература
- Делопроизводство
- Корпоративная культура
- Личные финансы
- Малый бизнес
- Маркетинг, PR, реклама
- О бизнесе популярно
- Поиск работы, карьера
- Торговля
- Управление, подбор персонала
- Ценные бумаги, инвестиции
- Экономика
Жанр не определен
Техника
Прочее
Драматургия
Фольклор
Военное дело
Претенденти на папаху - Чорногуз Олег - Страница 97
Підійшла Ядвіга. Він обійняв її ніжно за плечі, поцілував у холодну, але свіжу, як суничка, щічку і, посміхаючись, сказав:
— Ти сьогодні краща, ніж була вчора. А завтра будеш краща, ніж була сьогодні.
Вона пригорнулася до нього, поглянула вниз. По Дніпру пливли перші самохідні баржі, навантажені коксом, камінням, і ламали, наче криголами, крихку й трохи жовтувату, як цукор у склянці чаю, кригу.
Сідалковський заплющив очі — уявив кортеж елегантних автомашин, що прямують до загсу. Але не до нашого загсу — до варшавського. Він поклав собі саме там розписатися з Ядвігою. Залишилися тільки дрібниці: з'ясувати, чи можливо це. Але то пусте, його мрія випереджала реальність… Кортеж повільно котився Маршалковською вулицею польської столиці, далі проспектами та майданами, повз парки й сквери. Сідалковський сидів у відкритому авто, і йому мило посміхалися варшав'янки, кидали до автомашини квіти…
Згадався останній фіндіпошівський день. Власне, вечір. Того пізнього лютневого вечора розкисло. Фіндіпошівські термометри показували плюси, але різні: один плюс п'ять, другий плюс сім. Йосип Блаженний стояв простоволосий перед фасадом «Фіндіпошу» і, задерши голову, кивав на фіндіпошівський знаменитий шпиль:
— Здрастуйте, пожалуста!
Перехожі зупинялися. Спочатку дивилися на нове фіндіпошівське гасло, а тоді вже на Йосипову шапку, що крутилася, як флюгер, на самісінькому вершечку.
— Самі купили, самі й зняли, — осудливо похитав головою перехожий.
— Це не вопрос, — мовив дядя Філя, мало не зранку підловлюючи тут Євмена Грака, котрий, як завжди, запізнювався на роботу і ніколи нікому не віддавав боргів.
Стратон Стратонович востаннє критичним поглядом зміряв свій улюблений кабінет і взявся за опудала, які збирався вивезти додому. Опудала їжака, ондатри, крячки, банькатої сови та ще два естампи — вепра і знаменитого муфлона.
Антоша, розлігшись на дивані, зверхньо дивився на Ковбика і пускав дим у вічі.
— Як ви думаєте, Антошо, чому я посміхаюся?
— Бо весело! — спокійно відповів той.
— Не тому, що весело, — скривився Стратон Стратонович, — а тому, що радісно. Бо не тільки ти потрапив під скорочення штатів. А й весь твій «Фіндіпош». Разом з усіма його претендентами на папаху. Я сміюся, бо вони ще радіють! А радіють вони тому, що ще нічого не знають. Така філософія, Антошо! Зрозумів?
Антоша заперечливо кивнув і сказав:
— Від цього у мене болить голова.
Зв'язавши в одну купу опудала, набиті сіном, Стратон Стратонович підійшов до вікна, поглянув униз і нерішуче підсмикнув штани.
— Що то за натовп?
— Ваші розважаються, — спокійно відповів Антоша.
— Ваші, ваші… Були наші, тепер ваші! — огризнувся Ковбик і вийшов у приймальню.
На кріслі сиділа перша секретарка «Фіндіпошу» Маргарита Ізотівна Дульченко й клювала стіл своїм довгим носом.
— Ви що — сюди досипати приходите? — перебив її дрімоту Ковбик.
— Прийшла до вас, Стратоне Стратоновичу. На роботу проситися…
— Оце звечора?
— А коли ж? Я вдень на службі.
— А там вам що — не до шмиги?
— Там був балаган, Стратоне Стратоновичу. Тепер установу закривають, як непотріб.
— А тут вертеп. І «Фіндіпош» ліквідовують, як автодоїлку для цапа, — в тон їй відповів Ковбик.
Дульченко мовчала.
— То ж бо й воно, — кинув Ковбик і, навіть не попрощавшись, поплентався слідом за Антошею.
Той ішов попереду і ніс схрещені однією мотузкою опудала. «Волга» стояла біля самого під'їзду з піднятим капотом багажника. Антоша недбало кинув ношу на дно його і, хряснувши дверцятами, сів за кермо.
— Ти б міг акуратніше, — дорікнув йому Ковбик і глянув на фіндіпошівські вікна, до яких поприлипали цікаві пики його вчорашніх підлеглих.
— Тепер їм уже все одно.
— Ти про кого? — не зрозумів Стратон Стратонович.
— Про тих і про других!
— Ти мені ці прислів'я кинь! — розгнівався Стратон Стратонович. — Краще скажи, для чого вони у цього нещасного шапку зняли?
— Самі купили, самі й зняли. Розважаються! Сказали, — Антоша поглянув на голову Стратона Стратоновича, — що тепер шапка не модна. Йосипові папаху збираються купити.
Антоша вирулював автомобіль. «Волга», як качка з шротом, перевалилася через бордюр, два рази чмихнула і зупинилася. Якраз так, аби Ковбик з кабіни міг побачити і гасло, і шпиль, і шапку Йосипа Блаженного на тому шпилі.
— Ух, гидомири! Бухгалтера! З нудьги мухи дохнуть, а ці живуть. Все ще жартують! Не надовго їм цієї приволії залишилося… Ну й роботку знайшли! Де б собі таку роботу знайти?!. Поїхали, чого став?
— Став, щоб побачили. А спішите, так поїхали.
— Ти мені краще скажи, хто це вчудив? Тільки чесно. Ховрашкевич, Панчішка, Грак?..
— Якщо чесно, то не знаю, — відповів Антоша і натис на акселератор з такою силою, що дядя Філя, який хотів задати один-єдиний «вопрос» Стратону Стратоновичу, раптом відскочив убік і з переляку сів у калюжу.
— А це вже напрасно, — похитав головою маклер. — Принаймні так кажуть в Одесі…
Вранці наступного дня «Фіндіпош» разом зі своїми співучими сходами, адміралтейським шпилем і знаменитим гаслом палав, як смолоскип. Кажуть, хтось із натовпу порадив Йосипу Блаженному підпалити будинок. Мовляв, шпиль підгорить, а шапка тоді впаде на землю. Чи правда все це, чи вигадка — важко сказати. Бо були й такі, що запевняли, ніби хтось із фіндіпошівських курців кинув недокурок у сіно, яким колись годували ондатр. Та як би там не було, знаменитий «Фіндіпош» згорів, навіть не дочекавшись наказу про реорганізацію…
Сідалковського у ті дні не цікавила доля «Фіндіпошу». Він знав, що вона безперспективна. Принаймні для нього. Тепер його цікавила лише власна доля і власна перспектива, яка ще вчора так чітко й струнко вимальовувалася і лягала в одну пряму лінію й бачилась рожевою та омріяною.
Сідалковський стояв на найвищій точці Володимирської гірки, і світ здавався йому малим та покірним. Він лежав біля його ніг, як відданий пес, тихо скавулів і лащився.
— Головне В житті — це впіймати птаха щастя, не спіймавши облизня, — притис він до своїх грудей Ядвігу Капітульську.
Та вдячно йому посміхалася, щось шепотіла на вухо, але Сідалковський того не почув.
Йому раптом здалося, що його гарну, ще не зігнуту ні часом, ні тягарем життя спину хтось безцеремонно просвердлює нахабнуватим поглядом. Сідалковський оглянувся і здригнувся. Ця дрож передалася і Ядвізі. Вона теж повернула свою голівку, обрамлену білою, у великих червоних квітках хусткою, й здивувалась. Поруч стояла якась жінка, спокійно їла морозиво і не спускала з них очей. Це була мадам Карапєт. Сідалковський, прийнявши свою улюблену позу, що надавала йому безпосередності та привабливості, сказав:
— Бонжур, мадам! — Елегантно вклонившись Ядвізі, попросив пробачення і додав: — Я на айн мінута, Ядвіго!
— Покидьок, — виплюнула морозиво матуся Карапєт. — Чергову дівку пригріваєш?
— Євдокіє Капітонівно, — спробував посміхнутися Сідалковський, відчувши, як з-під його ніг вислизає земля.
— Я тобі не Євдокія Капітонівна, паразит! Не підходь, бо кричати буду!.. Знову шукаєш легковажних і довірливих? Покидьок, зараза і вообще негодяй. Ще одну намагаєшся обдурити? Батько двох дітей!..
— Будьте справедливі, як суд! — лагідно мовив Сідалковський.
— Як суд?! Який суд?.. Той, що ти купив?!
— Хто то є? — розгубилась Ядвіга, помітивши, що навколо них уже почали збиратися цікаві.
— А він тобі скаже? Ти мене, доню, спитай. Я тобі відповім. Це мій зятьок. А я його теща, хоч мені в цьому й стидно признатися.
— Євграф! — Капітульська підійшла ближче. — Що то є?
Сідалковський у відповідь тільки постукав підошвою черевика по бруківці, ніби хотів пересвідчитися, чи вона там ще лежить. Крити не було чим. Козирі щезли, як світлий горизонт майбутнього на такому далекому і щойно такому близькому обрії.
— Мовчиш?! Здачі нічим давать? Паразит, негодяй і вообще проходимець!
— Мадам, — спрепенувся Сідалковський і зробив рішучий крок уперед.
- Предыдущая
- 97/99
- Следующая

